Уранічні та солярні божества
уранічних (тобто небесних, повітряних, атмосферних) богів Стародавнього Єгипту, крім уже згадуваних небесних богинь, належить насамперед бог повітря Шу, який зараховується до великої геліопольської енеади богів.
Шу є супутником і захисником Атума-Ра і виконує функції сонячного змієборця. Такі самі функції в іншого давньоєгипетського бога — Онуріса. Центром культу Онуріса є місто Тініс, де його вважали творцем Всесвіту. Онуріс був богом полювання і війни й ототожнювався у єгиптян із Гором і Шу, а у греків — з Аресом [90, ІІ, 256]. Богом війни і сонячним змієборцем був також бог Монту, священна тварина якого (як і в Гора) — сокіл (зображувався людиною з головою сокола, увінчаною сонячним диском). З ворогами Сонця (втіленими в образі Сета) бореться, як і Монту, бог Гор (букв. «висота», «небо») — божество, втілене в соколі. Його символ, як і в аккадсько- го Ашшура, — крилатий сонячний диск. Геродот порівнював Гора з Аполлоном [90, І, 310-311], а І. Шифман, описуючи в «Міфах народів світу» давньосемітське астральне божество Астара, ототожнював останнє з єгипетським Гором і грецьким Аресом (як і іншу тотожність Гора — Онуріса).Арес, як ми пам’ятаємо, у грецькій міфології — бог війни, але війни підступної та віроломної. Спочатку Арес просто ототожнювався з війною і смертоносною зброєю, а його давні хтонічні риси відобразилися в міфі про породження ним фіванського дракона. Його народження уявлялося спочатку також суто хронічно, й лише пізніше його почали вважати сином самого Зевса — бога богів, він оселяється на Олімпі. Проте Зевс називає його найненависнішим з богів, і якби Арес не був його сином, він відправив би його в тартар. Пізніше Арес закохується і стає чоловіком найвродливішої богині грецького пантеону Афродіти (тобто Венери), яка, однак, не була йому вірною. На думку О. Лосєва, буйний і аморальний Арес з великими труднощами асимілювався з олімпійськими богами, і в його образі збереглися численні нашарування різних епох.
У* Ях, Асах («Місяць») — у Середньому царстві фіванське місячне божество; на початку Нового царства ототожнювався з Хонсу, далі культ Яха як бога Місяця поступово витіснив культ Тота. У пізній період Ях ототожнився з Осірісом (Осіріс-Ях) [124, 414].
Стародавньому Римі Арес ототожнювався вже з італійським богом Марсом і в мистецтві та літературі пізнішої доби він відомий переважно як Марс [90, І, 101-102].
З огляду на вищезазначене, в образах сонячних змієборців з часом переплелися «венеріанські» й «марсіанські» риси, що свідчить про їхній безумовно ураніч- ний статус. Загалом умертвіння хтонічного чудовиська в образі змія або дракона є найпопулярнішим подвигом богів-деміургів Мардука, Ра, Аполлона, Індри, почасти Яхве та ін. [90, І, 274]. Змій (чи дракон), як уже зазначалося, зображений практично в усіх міфологіях і релігіях світу, де він пов’язаний з родючістю, землею, жіночою життєдайною силою, водою, дощем — з одного боку, і домашнім вогнищем, вогнем (особливо небесним), а також чоловічим запліднюючим началом — з другого. В архаїчних космогонічних міфах Євразії й Америки змій здійснює роз’єднання і з’єднання неба й землі, а найбільш раннім космічним образом небесного змія є веселка (що пов’язується, наприклад, в Австралії з родючістю, прародителькою-землею й дощем і часто протиставлена вогню і сонцю). У міфах народів Африки змій-веселка найчастіше постає як поглинач вод, який іноді бореться із сином сонця. Із цим спільноафриканським релігійно-міфологічним мотивом, за припущенням релігієзнавця В. Іванова, споріднений і єгипетський міф про Апопа, котрий щоночі випиває всю воду підземного Нілу й за це його вражає бог сонця Ра [90, І, 468-469]. Цьому мотиву відповідають також інші міфи про перемогу змієборця (в індоєвропейській міфології найчастіше бога-громовика) над змієм або драконом, після чого починається гроза, злива або потоп. Культове значення змія як символу родючості відоме з часів найдавніших землеробських культур Європи, Малої Азії, Північної Африки та інших регіонів світу УІ-ІУ тис.
до н. е. Водночас хтонічне божество — змій асоціюється і з підземним царством мертвих, постаючи утіленням нижнього (водного, підземного, потойбічного) світу, пов’язаного здебільшого з жіночим началом). Давній образ змія біля дерева також набуває негативного значення (іноді у зв’язку з його фалічною, тобто вже чоловічою символікою). Часом зі змією можуть ототожнюватись, як зазначалося, близнюки.Отже, якщо в архаїчних міфологіях роль змія, що поєднує небо й землю, найчастіше двоїста (він водночас доброзичливий і небезпечний), то в розвинених релігійно-міфологічних системах виявляється його насамперед негативна роль як символу нижнього, водно-хтонічного світу. Тут змій як головне втілення космічного зла відіграє головну роль у майбутній загибелі світу. У єгипетській есхатології, зазначає В. Іванов, прабожество Атум наприкінці світу також має повернутися у вигляді злої змії Урей у Хаос, із якого воно колись виникло [90, І, 469-471].