Матері-богині
Жіночі божества Стародавнього Єгипту здебільшого були наділені функціями Богині-Матері (особливо Мут, Ісіда). Небесне склепіння зазвичай уявлялося у вигляді укритої зірками корови, але інколи уособлювалося в образі жінки-богині Нут.
Існували також уявлення, згідно з якими небо — це водна поверхня, тому багато давньоєгипетських богинь поєднали у своєму образі уранічні (повітряно-небесні) й водно-хтонічні риси. Наприклад, богинею Гермопольського нома (Стародавній Єгипет, як ми знаємо, складався з Верхнього і Нижнього та поділявся на номи — області) вважалася Унут, якій поклонялися в образі зайця (один із символів Місяця). Богиня Уто — покровителька Нижнього Єгипту — втілювалася в подобі кобри, а богиня Нехбет — покровителька Верхнього Єгипту — в образі шуліки. Імена Уто і Нехбет ввійшли в титулатуру фараонів об’єднаного Єгипту, а змія і шуліка зображувались як охоронці царя на його короні. До того ж вогнедишна змія Уто була наділена чаклунською силою і вважалася первозданною змією, що викидає отруту й полум’я на ворогів Ра і фараона [90, ІІ, 551-552], а Нехбет іноді зображувалась у вигляді змієголового шуліки й була наділена функціями Богині-Матері [90, ІІ, 214].Богині-Матері спочатку, очевидно, вшановувались як богині неба, тобто уранічні божества, пов’язані водночас із водною (або лунарною) стихією. Наприклад, богиня неба Хатор у найдавніший період вшановувалася як небесна корова, яка народила сонце. Хатор ототожнювали з Іхет, Мут, Нут, а пізніше з дочками Ра — Сехмет і Тефнут (у цій якості Хатор вшановувалася в образі левиці). Хатор поклонялися також як Богині-Матері, як богині кохання, веселощів, музики і танцю (давні греки ототожнювали її з Афродітою). Хатор була пов’язана також із заупокійним культом і в пізніший період ототожнювалася з Ісідою, а також з такими єгипетськими богинями, як Таурт, Нейт, Баст, Небтуї та ін. [90, ІІ, 584-585].
Хто ж ці богині?Іхет, Мут і Нут — богині неба. Проте Мут (букв. «мати»), наприклад, вважалася також «володаркою озера Ашеру» (тобто водної стихії), і одним з її епітетів був «мати матерів», а інша богиня неба Нут була пов’язана з культом мертвих (хтонічним світом). Сехмет — богиня війни і спопеляючого сонця, дуже кровожерна істота, котра із задоволенням знищувала людей і зображувалась як жін- ка-левиця. Цей образ мали й багато інших давньоєгипетських богинь. «Володарка полів» Небтуї уособлювала родючість, Ісіда (за Плутархом) — також родючі землі, а її сестра Нефтида — неродючі. «Богинею, яка охороняє зібраний урожай», була Рененутет, що поставала в образі змії, а Серкет виступала покровителькою мертвих, і її зображення у вигляді жінки зі скорпіоном на голові часто розміщували на саркофагах разом із зображеннями Ісіди, Нефтиди й Нейт. Із загробним культом також була пов’язана Таурт — покровителька жінок і дітей у давньоєгипетській міфології, яка зображувалася стоячою вагітною самицею гіпопотама з жіночими руками й грудьми і левиними задніми лапами (іноді й головою левиці). Земним втіленням богині вологи Тефнут, яка належить до великої геліопольської енеади, також була левиця [90, І, ІІ].
Отже, жіночі космічні божества, богині-матері Стародавнього Єгипту пройшли складну метаісторичну трансформацію, за якої вони зі змієголових водяних істот поступово перетворювалися на прародительок крокодилів і гіпопотамів (які, поряд зі зміями, вважаються уособленням сил зла), хтонічних покровительок заупокійних культів, богинь кохання й пов’язаної із цим родючості, сімейного вогнища й дітонародження, а також визначних супутниць чоловічих уранічних і солярних божеств (зі збереженням багатьох своїх водно-хтонічних рис). До того ж більшість жіночих давньоєгипетських божеств поступово ототожнюються (або зливаються) з образом Ісіди — богині родючості, води й вітру, мореплавства, кохання й покровителькою породіль, яка, своєю чергою, ототожнюється пізніше з Афродітою, а остання — з Венерою. Уособленням Венери, як ми пам’ятаємо, у шумерській релігії була Інанна, у східносемітській — Іштар, а в західносемітській — Астарта, яка разом зі своєю чоловічою паралеллю Астаром претендувала навіть на владу над світом. Схожий епітет є і в сказаннях про Ісі- ду (дуже архаїчних), де вона постає злою чаклункою. Ісіда створює і насилає на верховного бога Ра отруйну змію, й ужалений бог молить «могутню чарами» Ісіду про зцілення. Ісіда рятує Ра тільки після того, як він відкриває їй своє справжнє ім’я, що дає Ісіді магічну владу над самим царем богів [90, І, 568-570].
Наведені відомості про давньоєгипетські жіночі божества вказують на них, з одного боку, як на породження первинного водно-хтонічного світу, а з другого — як на представниць цього світу в породженнях усіх наступних «земних», «уранічних» і «солярних» божеств.