Марс-Арес: бог війни
Марс — один з найдавніших богів Італії та Риму. Йому був присвячений березень — перший місяць давнього календаря, коли відбувався обряд вигнання зими («старого Марса») [90, ІІ, 119].
Є різні думки про первісну природу Марса: його вважають і хтонічним божеством родючості та рослинності, і богом дикої природи, всього невідомого і небезпечного, що перебуває за межами поселення, і богом війни. Марсу присвячувались тварини: дятел, кінь, бик, вовк (іноді хтонічний триглавий). За деякими переказами, Марс був наділений трьома життями. До нього зверталися з проханнями про родючість полям і здоров’я людям і худобі. Марсу приносили в лісі жертву — бика (як і богові лісів Сильвану). Символом Марса був спис (можливо, також щит). На його честь жерці виконували бойові танці. Коли закінчувалися воєнні дії, Марсу жертвували коня з квадриги, яка перемогла на бігах. Пізніше Марс стає винятково богом війни і як такий був ототожнений з грецьким Аресом (хоча, на думку релігієзнавця Е. Штаєрмана, це ототожнення відігравало роль радше в літературі, ніж у релігії). Дружиною Марса вважалася уособлювана з Венерою і Мінервою Неріо, або Нерієне (первісно — «доблесть Марса») [90, ІІ, 120].Арес є богом війни грецької міфології, проте війни підступної, віроломної, на відміну від Афіни Паллади — богині війни чесної і справедливої [90, І, 101]. Спочатку Арес просто ототожнювався з війною і смертоносною зброєю, а найдавніший міф свідчить про його негрецьке, фракійське походження. Софокл навіть називає Ареса «знехтуваним» богом. Давні хтонічні риси Ареса, за повідомленням О. Лосєва, відобразилися в міфі про породження ним фіванського дракона. Навіть у дітях Ареса (серед яких і амазонки) виявляються риси неприборканості, дикості і жорстокості. Супутницями Ареса були богиня розбрату Ери- да і кровожерлива Еніо (богиня війни). Його коні (діти вітру Борея) називалися Блиск, Полум’я, Шум, Жах; його атрибути — спис, палаючий смолоскип, собаки, шуліка; його епітети — «сильний», «величезний», «швидкий», «біснуватий», «шкідливий», «віроломний», «згубник людей», «руйнівник міст», «заплямований кров’ю». Зевс називає Ареса найненависнішим з богів, і якби він не був його сином, то відправив би його в тартар, навіть глибше за всіх нащадків Урана. Та водночас Арес уже такий слабкий, що його ранить не тільки Афіна, а й смертний герой Діомед. Він закохується в найкращу богиню Афродіту. Про любов Ареса і порушення Афродітою подружньої вірності часто згадується в античній літера-
турі і навіть називаються діти від цього зв’язку: Ерос, Деймос («жах»), Фобос («страх») і Гармонія. Буйний і аморальний Арес дуже важко асимілювався з олімпійськими богами, і в його образі збереглися, на думку О. Лосєва, нашарування різних епох [90, І, 102].