ЗМІЙОВІ ВАЛИ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ”Я*

М. П. Кучера

Про внесок А. С. Бугая в вирішення проблем Змійових валів

Витяги з Розділу 1 «Історія дослідження» (сторінки 7, 8, 11-15)

...В кінці 60-х років розвідкою Змійових валів зайнявся київський ентузіаст-аматор А.

Питання про походження і характер окремих валів одержало деяке уточнення в післявоєнний період. Проведене Б. А. Рибаковим в 1947 р. обстеження Великого Переяславського валу і повідомлення місцевих жителів про знахідку поблизу нього наконечників стріл ранньозалізного віку дозволили йому імовірно датувати вал скіфським часом [14, с.22]. Відзначимо, що така думка не була передчасною.

Матеріал опубліковано російською мовою Текст оригіналу наведено в Додатку 14. відноситься велике городище, розташоване напроти Переяславських валів у с. Трахтемирів на правому березі Дніпра, яке на плані А. С. Бугая, слідом за В. Б. Антоновичем, позначено як Змійовий вал. Приналежність Трахтемирівського валу до городища скіфського часу доведена розкопками [10, с. 108-111].

Серед Змійових валів Е. Ковальчик згадує вал на хут. Млинок в с. Веприк Фастівського р-ну Київської обл. [18, с.163, 165]. Обстеженням 1979 року встановлено, що цей вал, завдовжки близько 3 км, зберігся у вигляді розімкненого овалу і відноситься до того ж типу великих городищ ранньоскіфського часу (VI ст. до н. е.). Як і названі вище пам'ятники, в городище входили джерела водопостачання - ділянка р. Ірпінь і гирло р. Веприк [11, с.31].

Обстежуючи вали, А. С. Бугай знайшов в них вугілля від згорілих колод, вік яких був визначений радіовуглецевим методом. На підставі одержаних даних А. С. Бугай датує вали II ст. до н.е. - VII ст. н.э. [7; 8]. На опублікованій ним картосхемі валів вказані дати радіовуглецевого аналізу в місцях взяття проб вугілля. Всього відмічено 14 дат для дев'яти ліній валів в проміжку 150 р. до н. е. - 550 р. н. е., зокрема дві дати - II-I ст. до н. е., по одній - II і III ст., шість - IV ст., дві - V ст. і дві - VI ст. Якщо оцінювати одержані визначення об'єктивно, то вали датуються II ст. до н. е. - VI ст. н. е. З цих даних витікає, що протягом 130 років (150-20 рр. до н е.) в межиріччі Ірпеня - Тетерева існував тільки відрізок валу, залишки якого збереглися в с.

Ще до отримання даних про датування А. С. Бугай вважав, що Змійові вали є продуктом багатовікової історії средньодніпровського населення. На його думку, будівництво величезних городищ скіфського часу типу Немірівського було кроком до будівництва валів для захисту цілих районів; їх зведення, почате в I тис. до н. е., могло продовжуватися і в I тис. н. е., «навіть за часів Аскольда і Діра» [3, с. 81-82]. Трохи пізніше А. С. Бугай вважав, що Змійові вали слугували рубежами між окремими суспільно- політичними утвореннями, що захищали свої території від загального ворога [5, с. 119-120].

Інтерпретація валів як оборонних споруд, що фіксують адміністративно-політичний поділ східних слов'ян Середнього Подніпров’я впродовж тривалого періоду (II ст. до н. е. - VII ст. н. е.), не підтверджується даними археологічними і історичної географії, і це положення не було підтримано фахівцями. Не дивлячись на те, що результати радіовуглецевого методу датування привернули увагу наукової громадськості, проблема хронології Змійових валів продовжувала залишатися дискусійною. На жаль, невірні визначення проб вугілля, потрапивши на сторінки цілого ряду періодичних видань, дезінформували читача. Приймаючи одержані датування за незаперечні, автори окремих кореспонденцій помилково деталізували їх історичне значення. А. Членов, розрізняючи вали, споруджені окремо проти готів, сарматів, гунів і аварів, виділив «Велику Древлянську стіну на р. Здвиж», що «будувалася протягом 900 років і що зупинила сарматів, а потім і полчища Аттіли». Окремі вали автор називає «лініями дальньої оборони Києва» і тут же додає: «вірніше,...природного бастіону Київських гір, бо самого Києва в IV столітті ще не було», а в цілому вали Середнього Подніпров’я «обмежували володіння слов'янських земель- держав» [15, с.

Питання про призначення Змійових валів не викликало особливих розбіжностей. Вони розглядалися як оборонні споруди проти кочівників. Оригінальної думки дотримувався Л. В. Падалка, вважаючи, що ці вали, що складаються з неміцного грунту - піску і супіску, - не могли застосовуватися для оборонних цілей, їх можна було легко розкидати вщент. Тому він вважав Змійові вали огорожами переважно для випасу і захисту худоби. Для захисту ж людей служили округлі городища із замкнутим валом [12, с. 14, 15-23].

Л. В. Падалка не знав, що Змійові вали складалися не тільки із землі, але і з дерева. Свої висновки він засновував на матеріалах колишньої Полтавської губернії, і приводом для них послугувало переплутування двох типів пам'ятників - великих городищ скіфського часу і Змійових валів, які він не розрізняв. Внутрішні, що заселялися частини городищ, дійсно слугували для захисту жителів, а зовнішні частини, позбавлені культурного шару, могли використовуватися для випасу і захисту худоби.

Для правильного вирішення проблеми Змійових валів, зокрема питань їх хронології і призначення, центральне місце займає з'ясування будови цих споруд, обов'язковим компонентом якої були дерев'яні конструкції. Проте вивчення будови валів являє найскладнішу і трудомістку частину досліджень, безпосередньо пов'язану з археологічними розкопками. Цю найважливішу джерелознавчу частину проблеми ніхто вирішувати і не намагався. Згадувана Бруноном довга загорода по південніому кордоні Подніпров’я дала підставу припускати, що зверху на валу знаходилась якась дерев'яна стіна, наприклад, частокіл [1, с. 367; 9, с. 41; 18, с. 150]. Поза сумнівом, що дослідникам були відомі знахідки у валах обвуглених колод і перепаленої глини, але цьому не надавалося значення. Тільки в 1969 р. Е. Ковальчик, використовуючи відомості про наявність деревного вугілля в Змійових валах, імовірно пов'язала ці залишки зі згорілими дерев'яними конструкціями. Разом з тим вона допускала, що на валах могли влаштовувати засіки [18, с.

Сліди пожежі у вигляді вугілля, обвуглених колод і перепаленого насипу були знайдені А. С. Бугаєм в різних лініях Змійових валів [3, с. 82-83; 5, с. 116; 6, с. 340-341]. Але вони одержали невірну інтерпретацію. В окремих місцях залягання вугілля (обвуглених колод, що перегоріли і були роздавлені) супроводжується обпаленістью насипу валу. В цих випадках, на думку А. С. Бугая, дерево спалювали спеціально для випалювання насипу і надання йому, таким чином, більшої міцності [6, с.340]. Набагато частіше грунт насипу навкруги залишків обвуглених колод не має слідів обпалювання. Згідно А. С. Бугаю, ліс випалювали на трасі валу, що будується, і з якоїсь причини землю насипали на вал тоді, коли дерево ще горіло [3, с. 83; 6, с. 340]. У всіх валах, як підкреслює А. С. Бугай, залишки пожежі збереглися в нижній частині насипу. Але вугілля зустрічається і у верхніх частинах валу. Його походження він пов'язує з оновленням укріплень, для чого випалювався ліс, що виростав на валах [3, с.83; 6, с. 341].

Вугілля в насипах валів утворилося в результаті пожежі дерев'яних конструкцій, які будуть розглянуті нижче. Слід зазначити, що різний ступінь збереження згорілого дерева - від «окремих вуглинок і вугільних лінз» до «великих скупчень вугілля і золи і навіть обгорілих колод» [6, с. 340], залягання вугілля прошарками на різних рівнях [3, с. 82-83], неоднаковий ступінь дії вогню на насип валу пояснюються не різним походженням і призначенням згорілих об'єктів і не їх різночасністю, а відмінністю типів дерев'яної конструкції (в одних випадках зрубової, в інших - перекладний у вигляді зроблених з колод настилів), від яких після пожежі відповідно збереглися у валах і різні залишки. Інтенсивність пожежі залежала також від складу грунту в насипі валу.

В історії дослідження Змійових валів центральне місце посідало питання їх хронології. Через вкрай обмежені джерелознавчі дані вали датувалися різними епохами в межах від ранньозалізного віку до Київської Русі включно.

Метод радіовуглецевого датування археологічних пам'ятників застосовувався і раніше. Археологам, що мали справу з цим методом, було відомо про відносну достовірність його свідчень, залежних від умов місцезнаходження, глибини залягання, віку зразків і інших причин. В цих випадках необхідна взаємоперевірка іншими методами, в першу чергу - археологічним.

Розвідками А. С. Бугая в деяких валах були знайдені обвуглені колоди: на лівому березі Дніпра у с. Лепляво Канівського р-ну Черкаської обл., на лівому березі Стугни у хут. Хлебча Васильківського р-ну, на правому березі Бобриці біля с. Забір'я Києво-Святошинського р-ну, в с. Фасовочка Макарівського р-ну Київської обл., а у валу біля с. Лепляво зустрічалися і уламки глиняного посуду. Ці відомості А. С. Бугая потребували наукового пояснення.

За ініціативою дирекції Інституту археології АН УРСР і керівництва Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури в 1974-1976 і 1979 рр. були здійснені перші досліди археологічного вивчення Змійових валів під керівництвом автора цієї книги.

Про визначення віку Змійових валів

Витяги з Розділу III «Хронологія Змійових валів»

Дані про вік Змійових валів одержані методами природничих наук і археологічними дослідженнями. Перш за все, слід зазначити, що природничонаукові методи, що стали чи не традиційними, стосовно староруського періоду знаходяться ще в експериментальному стані. Для вказаного часу, що плідно вивчається археологічним шляхом і забезпеченого певною мірою конкретними відомостями письмових джерел, вживання методів природничих наук виправдовується лише у тому випадку, коли воно уточнює археологічне датування. В цьому плані практичної допомоги надає дендрохронологія, але якісні зразки дерева в Змійових валах зустрічаються дуже рідко. Що стосується радіовуглецевого методу, то він, зважаючи на широку амплітуду допустимих розбіжностей і багатьох інших непередбачених чинників, що впливають на результати аналізів, не використовується при археологічних дослідженнях староруських пам'ятників. Точність палеомагнітного датування залежить від того, наскільки обпалений грунт, з якого відбираються проби, зберігся в незмінному положенні з часу пожежі. Наслідки деформації і ущільнення насипу валу не могли не позначитися на результатах аналізів.

Свідчення природничонаукових методів слід оцінювати критично і у жодному випадку не підміняти ними дані археологічних досліджень, що поки що залишаються основним джерелом визначення хронології археологічних пам'ятників. Відзначимо, що природничонаукові методи датування стародавніх пам'ятників одержали право на існування завдяки прогнозуванню розрахунків на даних археологічної хронології, і вони вимагають підтвердження археологічними даними.

Природничонаукові методи можуть мати самостійне значення за умови їх взаємного дублювання і відбору максимальної кількості проб. Серії одержаних нами визначень, окрім радіовуглецевого аналізу, вельми незначні.

ДАТУВАННЯ ВАЛІВ МЕТОДАМИ ПРИРОДНИЧИХ НАУК

У радіовуглецевій лабораторії Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР визначено 28 проб вугілля, узятих з 12 валів в 1974-1983 рр. Староруським часом датовані: вал по лівому берегу Дніпра (IX с.), вал в межиріччі Стугни - Ірпеня (VIII-X сс.), І і III вали в межиріччі Ірпеня - Тетерева (X-XI і XIII сс.), Дорогинський вал (VII-XIV сс.). Близька до староруського часу хронологія поперечного валу на лівому березі Стугни у хуторі Хлебча (VII-VIII сс.), хоча вона і не узгоджується з датуванням основного валу (IX-X сс.), до якого прибудований поперечний вал (і, отже, він не міг виникнути раніше основного валу). Показово, що ці визначення відносяться до проб 1974-1975 і 1983 рр. Тільки одна проба 1983 р. (XIII с. до н. е. - IV вал в межиріччі Ірпеня - Тетерева) виявилася явно помилковою.

Абсолютно інші результати одержані при визначенні проб 1981 і 1982 рр.: всі сім датувань 1981 р. відносяться до XVI-III сс. до н. е., з восьми проб 1982 року тільки одна визначена X с., інші - І-II сс. н. е. (три) і XXIV-XII сс. до н. е. (чотири). При цьому п'ять проб, узятих з одного місця в 1981 році (Великий вал по лівому берегу Росі біля с. Томіловка), дали кожна різні століття - від XVI до III с. до н. е., а дві проби 1982 р. з валу по лівому берегу Стугни (траншея № 5) визначено І с. н. е. і XXII с. до н. е.

Результати радіовуглецевого аналізу не об'єктивні: амплітуда коливань від VII-XIV сс. н. е., згідно визначенням 1974-1975 і 1983 рр., до XXIV с. до н. е. - II с. н. е., за даними 1981-1982 рр., вкрай альтернативна. Обидві групи визначень явно несумісні, усереднити їх неможливо. Виключивши результати аналізу 1981-1982 років, орієнтовно одержимо староруський вік Змійових валів (з похибкою окремих дат до трьох століть). Очевидно, точніше хронологію для староруського періоду радіовуглецевим методом визначити неможливо.

Метод палеомагнітного аналізу зразків обпаленого грунту (суглинку і глини) дав однозначніші, але також орієнтовні визначення. В 1983 р. Г. Ф. Загній (Інститут геофізики АН УРСР) зробив аналіз обпаленого грунту з Дорогинського валу і валу по лівому берегу Стугни біля с. Заріччя (розкопка 1982 р.). Результати аналізу наступні: два місцезнаходження - вал біля с. Заріччя і північно-західну половину Дорогинського валу (с. Дорогинка, вул. Гаєва, 19) віднесено до початку XIII с. н. е., а чотири - з північно-західної половини Дорогинського валу (шурф біля траншеї № 2, траншея № 4) і південно-східної половини цього ж валу (розкопка біля траншеї № 5 - на нижньому і верхньому рівнях) - сумарно датовані X-XI сс. н. е.

Література

1. Антонович В. Змиевы валы в пределах Киевской земли // Киевская Старина, 1884. - № 8. - С. 355-370.

2. Бугай А.С. Звіт розвідувальної групи Київського педінституту про дослідження Змійових валів Київщини у 1969 р. - Киев, 1969, Научный архив Института Археологии АН УССР, с. 6, ф.1969/60а.

3. Бугай А. С. Змійові вали Київщини // Український Історичний Журнал. -

1970. - № 6. - С. 74-83.

4. Бугай А. С. Звіт про роботу експедиції «По Змійових валах Київщини» групи дослідників Київського педінституту в 1971 р. - Київ, 1971, 5 с. Научный архив Института Археологии АН УССР, ф.1971/36.

5. Бугай А. С. Один із стародавніх оборонних рубежів на території Київщини // Український Історичний Журнал. - 1971. - № 7. - С. 113­120.

6. Бугай А. С. Дослідження Змійових валів на Київщині // Археологічні дослідження на Україні в 1969 р. 1972, вип.4, с. 336-341.

7. Бугай А. С. Змійові вали // Українська Радянська Енциклопедія. 2-ге вид. - Київ, 1979. - Том 4. - С. 281.

8. Бугай А. С. Змиевы валы // Украинская Советская Энциклопедия. - Киев, 1980. - Том 4. - С. 163.

9. Довженок В. Й. Військова справа в Київській Русі. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1950. - 86 с.

10. Ковпаненко Г. Т. Раскопки Трахтемировского городища // Археологические исследования на Украине в 1967 г. - 1968. - Вып. 2. - С. 103-111.

11. Кучера М. П. Отчет о работе экспедиции по исследованию Змиевых валов в 1979 г. - Киев, 1979. - 32 с. Научный архив Института Археологии АН УССР, ф.1979/24.

12. Падалка Л. В. Прошлое Полтавской губернии и ее заселение. - Полтава. Полт. учен. арх. комис., 1914. - 237 с.

13. Покровская Е. Ф. Отчет о работе группы экспедиции «Большой Киев» Института Археологи АН УССР в 1947 г. - Киев, 1947. - 6 с. Научный архив Института Археологии АН УССР, ф.1947/27.

14. Рибаков Б. О. Розкопки в Переяславі-Хмельницькому в 1945 р. Археологічні пам’ятки УРСР. 1949. Т.1, с. 21-25.

15. Членов А. Валы, остановившие гуннов // Ветер странствий: Альманах. - Москва: Физкультура и спорт, 1976. - С. 40-46.

16. Шрамко Б. А. Отчет о раскопках и разведках скифославянской археологической экспедиции Харьковского государственного университета им. А. М. Горького в 1966 г. - Харьков, 1966. - 60 с. Научный архив Института Археологии АН УССР, ф.1966/66.

17. Шрамко Б. А. Исследование лесостепной полосы УССР. Археологические открытия 1966 г. - 1967. - С. 199-201.

18. Ко^,№а1сгук Е. Waly Zmijowe. Ze studiow nad obrona stala ziem ruskich we wczesniejszym sredniowieczu. KHKM. 1969, № 2, s. 141-179.

Київ: Наукова думка, 1987. - 207 с