РАНОК ТВОРІННЯ
Іван Білокінь
Уривок із статті присвяченыий дослідженням А.С.Бугая
... Я лелею мое старческое воображение картинами золотоглавого, садами повитого и тополями увенчанного Киева.
И после светлого, непорочного восторга, навеянного созерцанием красоты твоей неувядающей, упадет на мое осиротевшее старое сердце тоска, и я переношуся в века давноминувшие и вижу его, седовласого, маститого, кроткого старца с писаною большою книгою в руках, проповедующего изумленным дикарям своим и кровожадным и корыстолюбивым поклонникам Одина. Как ты прекрасен был в этой ризе кротости и любомудрия, святой мой и незабвенный старче!Тарас Шевченко «Близнецы»
Говорят: одним разумом можно все постигнуть. Не верьте!
Академик В. И. Вернадский
У ніч з 19 на 20 березня 1852 року французький археолог Марієтт, засновник Каїрського музею єгипетських старожитностей, розпорядився відкрити двері, що ведуть до гробниці Апіса, внутрішність якої відкрилася очам людей абсолютно незайманою. На тонкому шарі піску збереглися сліди
Стаття опублікована російськогю мовою. Текст оригіналу наведено в Додатку 12. ніг людей, що ховали староєгипетського бога 3220 років тому. Вражені археологи і робітники мимоволі озирнулися, ніби відшукуючи тих, хто приходив сюди до них, забувши на якийсь час, що сліди ці відбились, коли ще не існувало ні Афін, ні Рима, і пережили вони релігії і величезні історичні епохи виникнення і відходу в небуття цілих народів.
Так, не було ні Афін, ні Рима. А Київ? Чи стояв він, коли єгиптяни ховали свого бога Апіса?
Порівняння Києва з найдавнішими містами Європи може здаватися недоречним. Але чи так це?
Київський математик і талановитий краєзнавець А. С. Бугай припускає: Києву не менше 2750 років! Виходить, він старший за «вічне місто» на тринадцять років! Правда, історики і археологи відкидають цю дату, польотом фантазії вважають вони і ту версію, за якою Київ, - це Гелон старогрецького історика Геродота і налічує 2500 років.
Керівник Київської археологічної експедиції Петро Петрович Толочко у зв'язку з цим пише: «Дійсно, керуючись лише тим, що на території Києва знайдені матеріали різних епох, можна прийти в питанні про його виникнення до найнесподіваніших висновків. В цьому випадку проблема походження міста Києва підміняється питанням ширшим і загальним - найдавнішою історією його території. Перші поселенці, як відомо, тут з'явилися в епоху пізнього палеоліту, або близько двадцяти п'яти тисяч років тому».Наука, і то вельми обережно, наполягає на скромнішій даті: Києву - 1500 років.
Можна зрозуміти вчених, що виступають проти сенсацій. Наскільки я можу судити, сенсації не потрібні і київським краєзнавцям. Розбіжності між тими і іншими у визначенні віку Києва, сподіватимемося, нададуть добру послугу стародавньому місту на Дніпрі: день «народження» Києва у міру накопичення наукових і краєзнавчих матеріалів ще не раз відсовуватиметься в глиб століть. Жадоба відкриттів - вона в природі будь-якої людини, вона ж - рушійна сила краєзнавства, цього багатого ідеями і творчим ентузіазмом самого відданого помічника науки. Краєзнавство за своєю природою універсальне, всеосяжне, воно здатне якщо не вивчити всебічно, то, принаймні, помітити, відшукати все цінне на землі і під землею, «навести на слід» науку, бути пропагандистом і популяризатором її досягнень, відкриттів.
І наука, і краєзнавство ще скажуть своє слово у вивченні Києва, у вивченні Гелона і багато чого іншого.
Варто приїхати до Києва, пожити там якийсь час, і ви мимоволі залучаєтесь до далекого минулого цього дивовижного міста, вас починають захоплювати «археологічні марення». Київ не тільки найстародавніше місто східних слов'ян, їх перша столиця, Київ - центр казково багатого на археологічні пам'ятники краю. Трипільська, зарубинецька, черняхівська і інші археологічні культури - це не просто стародавні городища, могильники, поля поховань, гончарні вироби, статуетки, предмети побуту і прикрас, це - цілі епохи в розвитку людства.
В Києві навіть палеолітичні стоянки «протокиян» віком 20-25 тисяч років приймають злободенне забарвлення. Можливо, тому, що на київській землі наш прапращур під наглядом суворого вчителя - Природи - вперше проходив «ази» свого соціального і культурного буття. На київських горах не просто людина, а вже homo sapiens поселився так давно, що Дніпро (кінець льодовикового періоду) тільки-тільки приймав звичні для нас контури; в ту далеку пору Славутич був могутнім потоком холодних арктичних струменів, що поїли мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів. Навіть зараз ландшафт величезного міста настільки незвичайний, що ви при бажанні можете відшукати в ньому фрагменти кам'яного, бронзового, залізного віків, не говорячи вже про часи билинні і літописні. Якщо не Геродотів Гелон, то, в усякому разі, Геродотову Гилею, фрагменти колишніх київських джунглів ви можете зустріти десь на правому березі легендарної Либеді, на схилах київських гір, на околицях міста, що сильно розрослося.Найчастіше в краєзнавчому музеї, похапцем оглянувши відділ «передісторії», прямуєш в інші зали. В Києві, навпаки, приймаєш близько до серця первісне життя. Лук зі стрілами тут не просто музейний експонат, але найбільший винахід людини. Потік думок і образів викликає стародавня зазублена сокира: людина вже могла побудувати хатину, змайструвати човна, поплисти на ньому далеко від берега, витесати з дерева кумира, моторошнуватого божка... Дніпро кишів рибою, а прибережні ліси - дичиною. Археологам відома безліч стоянок рибалок і мисливців ранньонеолітичньої епохи в районі Совок, на Солом'янці, на Лисій горі, в районі Оболоні, на Пріорці, на Микильській слобідці, у Вигурівщині, біля Чапаєвки і в багатьох інших місцях сучасного Києва. Коли київський вчений знайде на стародавньому черепку відбиток (тільки відбиток!) зерна культурного ячменю, селянська душа, і не тільки вона, тріумфуватиме: неолітична людина з Середнього Придніпров'я в IV-III тисячоліттях до н. е. була землеробом! Племена трипільської культури (III-II тисячоліття до н.
е.), землероби і скотарі, освоять величезні простори, зокрема територію сучасного Києва, їх поселення знайдені в багатьох місцях української столиці. Триіпільці залишили нам дивовижний по технічній і художній досконалості посуд. Це були племена художників і поетів, естетика яких близька і зрозуміла сучасній людині, і чимось вона навіть перекликається з нашими поглядами на природу прекрасного: простотою, графічною чіткістю, лаконізмом, витонченістю лінії, схильністю до геометризму.Потім прийде епоха залізного плуга, залізної сокири і меча. У залізні віки племена на території України «потрапили на олівець», про них заговорили грецькі письменники V-IV ст. до н. е., назвавши всіх їх, незалежно від етнічного походження, скіфами, а країну - Скіфією. Є в Києві так звані скіфські городища, хоча існує думка, що скіфи-орачі, які жили у Середньому Придніпров'ї, - слов'янського походження. Мабуть, це для них, згідно міфу, боги зкинули з неба плуг і ярмо, а царським скіфам подарували чашу і сокиру? Орачам орати, а царям воювати та пити із золотих чаш міцне вино, цей небезпечний збудник невиліковної «скіфської хвороби», як стародавні греки називали погану звичку своїх войовничих сусідів напиватися «до покладання риз»... І чи не від скіфів-орачів йде гучна слава народного українського плуга, знаменитого сабана, яким розорювали цілину на півдні країни в минулі століття, плуга, який став ніби зв'язуючою ланкою між аналогічним знаряддям землеробства часів Гесиода і сучасним механічним плугом, що перейняв від сабана найраціональніші конструктивні особливості? Цілком можливо, що зв'язок часів не уривався.
Нарешті, настала епоха полів поховань, епоха зарубинецької і черняхівської археологічних культур, названих так за іменами двох сіл Київщини (Зарубинці і Черняхів), де ці культури були вперше видобуті на світ Божий. Це вже, можна сказати, початок наших початків, 2200 років безперервного розвитку східно-слов'янскої цивілізації, започаткованої племенами зарубинецької культури, землеробами і осілими скотарями, продовженої черняхівцями-землеробами, досвідченими металургами, ювелірами, ткачами, різб'ярами по дереву, кістці і каменю, гончарами, рибаками і скотарями.
Племінні союзи антів і склавінів на повний голос заявили про себе всьому тодішньому світові. «Рища в тропу Трояню чресъ поля на горы»,- співається в «Слові о полку Ігореве» про походи слов'ян до рубежів Римської імперії, до «землі Трояней». Чотири рази згадується «Троян» і його «віки» в знаменитому «Слові». «Але віки Троянові, - пише академік Борис Олександрович Рибаков, - це не час царювання одного імператора (стосовно тривалості княжіння Ярослава автор в цій же фразі пише не «віки», а «літа»), а час існування Римської імперії, що співпав з розквітом слов'янського життя в Середньому Придніпров'ї (черняхівська культура), сильно забарвленого культурним впливом «Троянової землі». «Віки Троянові» - це II-IV століття, ті три століття, коли слов'янська племінна знать продавала римлянам зерно, міряючи його римськими мірами, накопичувала скарби римських монет, прикрашала дружин римськими виробами. Сам «Троян» був, швидше, уособленням імперії в очах слов'ян, ніж реальною особою».«Накопичувала скарби римських монет...». Це не перебільшення. Срібні динарії, викарбовані за імператорів Веспасіана, Доміціана, Траяна, Адріана, Сабіни (дружини Адріана), Антоніна Пія, Фаустини-старшої (дружини Антоніна), Марка Аврелія, Люцилли (дружини Люция Віра), Коммода і багатьох інших, знаходили і знаходять в багатьох місцях Києва. В 1876 році на Подолі був знайдений клад: близько двохсот мідних монет римського карбування і монети, карбовані в малоазійській Антиохії Пісидійській III-IV ст. н. е. Археолог В. Г. Ляскоронський не раз бачив срібні і мідні римські монети, знайдені при обробці городів, ритті канав і закладці фундаментів. В районі Львівської площі був знайдений величезний клад монет вагою не менше пуда, що в перерахунку на звичайну вагу динарія (3,4 г) склав понад 4000 екземплярів. На Великій Підвальній вулиці археологи знайшли мідний казанок, в ньому близько 3000 срібних дірхемів. В Києві знаходили навіть монети республіканського Риму, карбовані в II ст. до н. е., різні предмети побуту римського виробництва.
Інтенсивна торгівля протокиян (а може бути, киян?..) з Римською імперією, що велася впродовж декількох століть, припинилася лише тоді, коли «вічне місто» стало здобиччю завойовників. В 455 р. вандали захопили і вщент зруйнували Рим з його незліченними пам'ятниками культури, а через декілька десятиліть вандалів наздогнала відплата: їх королівство, розгромлене візантійським полководцем Велізарієм, назавжди припинило своє існування. Вандали зникли, але вандалізм в культурі, на жаль, дотепер пишно квітне...
У цю тривожну, бурхливу епоху стала набирати силу столиця слов'янського племені полян - місто Київ.
Придніпровське зерно, римські динарії, а згодом арабські срібні дірхеми і візантійські золоті соліди, землеробство і міжнародна торгівля, розвиток ремесел сприяли швидкому зростанню і піднесенню Києва, його багатству і могутності.
На київській землі зібрана величезна кількість матеріалів, що свідчать про багатовікову історію міста і 25-тисячолітнью історію заселення його території. Але скільки ще нерозгаданого, невивченого в самому місті, в Середньому Придніпров'ї!
Чи не найбільшою загадкою Київщини є Змійові вали. Чому - Змійові? Існують різні легенди про походження цієї назви, але, мабуть, найбільш поширена легенда про киянина Кирила Кожум'яку. Він переміг страшне чудовисько, яке мешкало на берегах Дніпра і пожирало немовлят. Кожум'яка запріг переможеного Змія у величезний плуг (чи не той, що боги скинули з неба на «скіфську землю»?), примусив його прокласти багатоверстну борозну, насип якої люди стали називати Змійовими валами. Ці гігантські вали протягнулися по землях Київщини майже на 800 км. На Україні їх не менше трьох тисяч кілометрів.
Стомлений незвичною роботою, Змій, як оповідає легенда, зупинився на березі ріки і, тяжко стогнучи, випив її майже всю і тут же сконав у страшних муках. Невеликий струмок, що залишився від тих легендарних часів, називається річкою Стугною, де в 1093 р. потонув 22-річний Ростислав Всеволодович, рідний брат Володимира Мономаха. Це про нього засмучується автор «Слова про полк Ігореве»:
Вот Стугна, худой имея нрав, Разлилась близ устья величаво, Все ручьи соседние пожрав, И закрыла Днепр от Ростислава, И погиб в пучине Ростислав. Плачет мать над темною рекою, Кличет сына-юношу во мгле. И цветы приникли, и с тоскою Приклонилось дерево к земле.
(Переклад М. А.Заболоцкого)
Бажання дізнатися нове про Змійові вали привело мене на квартиру київського математика А. С. Бугая. На столі вченого я побачив книгу, назва якої мене вельми зацікавила: «Короткий тлумачний математичний словник». Стислість його відносна, в словнику двадцять шість друкарських листів, виданий він в Києві в 1964 р. українською мовоюі. Автор словника і є сам А. С. Бугай. До кожного математичного терміну дана стисла, але вичерпна характеристика: історія виникнення і розвитку математичних термінів від зародження «цариці наук» до наших днів.
- Чи є аналогічні словники на інших мовах? - запитав я Аркадія Сильвестровича.
- Наскільки мені відомо, - відповів математик, - таких словників в світі немає. Це перша ластівка.
На моє запитання, чи важко було працювати над першим тлумачним математичним словником, Аркадій Сильвестрович, усміхаючись, привів вислів французького вченого: «Якщо ви хочете кого-небудь покарати, не засуджуйте його на каторжні роботи, не примушуйте його розбивати руки важкою працею, засудіть його складати словники, - ця праця включає всі види покарань...»
У кабінеті вченого-математика і пристрасного краєзнавця висить величезна, у всю стіну, карта Змійових валів, складена самим математиком.
Понад двадцять років вивчає Аркадій Сильвестрович загадкові споруди, більше сотні нарисів, статей, заміток опубліковано ним і іншими авторами у Києві, у Москві, а інтерес до циклопічних валів не слабшає. Хто їх будував? Коли? Яка тут роль Києва? Ні на одне з цих запитань відповіді поки немає. Вали когось обороняли, але кого? В який час?
- Змійові вали в межах Київщини, - говорить Аркадій Сильвестрович, - споруджені на землі полян і древлян. Лісами і полями, переважно уздовж річок, тягнуться ці загадкові споруди. Вони то поступово знижуються і навіть зовсім зникають, то знову підіймаються, досягаючи місцями помітної висоти. Ми не знаємо, хто і коли їх будував, які стратегічні і тактичні задуми були покладені в основу тієї складної системи, яку вони, безперечно, створюють. Багато істориків схильні бачити в цій заплутаній сітці валів стихійність, скороспішність оборонних заходів, позбавлених єдиної ідеї і цілеспрямованості.
Територія, яку я обійшов, складає не одну тисячу квадратних кілометрів. Але я не турист, я дослідник, хай не археолог, а тільки краєзнавець. Я прочитав все, що було написане про Змійові вали, і дотримуюся тієї точки зору, що вони були споруджені до виникнення Київської держави. В літописах п'ять разів (з 1093 по 1169 р.) згадуються вали як такі, що існують, але не мають, проте, військового значення. Літописець посилається на них як на орієнтири для короткого топографічного позначення місця тих або інших подій. Так, в Іпатіївському літопису під 1093 р. розказується про невдалий похід київських князів проти половців, що обложили Торчеськ, і про те, як князі переправилися через Стугну біля Трипілля, пройшли вал і тут зустріли половців. Пройшли вал, і тільки. Аналогічні ситуації проходження війська через вали описуються в інших чотирьох випадках.
Будівництво валів величезної протяжності являло б проблему і для сучасної землерийної техніки, а самі споруди десяти і більше метрів висоти ми з повною підставою можемо назвати одним з чудес стародавнього світу, створеного за допомогою лопати. Щоб побудувати, наприклад, Постугнянсько-Ірпінський вал, потрібні були десятки тисяч робочих рук для безперервної роботи протягом року.
Як вали охоронялися? Ми цього не знаємо. На думку деяких вчених, підтримка регулярних військ для охорони кордонів по лінії валів перевищувала можливості Київської держави навіть за часів її найвищого розквіту. Це ще один доказ на користь докиївського походження Змійових валів.
- Виходить, до Київської Русі існувало якесь могутнє племінне об'єднання або навіть держава, якому було під силу будівництво грандіозних валів?
- Гіпотез щодо цього багато. Історики одностайні, мабуть, в одному: здійснити будівництво валів могло населення з централізованою владою, з високим рівнем культури. Спорудження валів ретельно продумане, воно відповідало всім вимогам оборонних споруд високого класу. Їх не можна було обійти, як німці обійшли французьку лінію Мажіно (через Бельгію), оскільки вали упиралися в річки і непрохідні болота. Якщо ворог міг прорвати першу лінію оборони, на його шляху виникала друга, третя, четверта лінія. Подивіться на карту Змійових валів навкруги Києва на відстані від 35 до 55 км, і ви переконаєтесь, як блискуче справилися зі своїм завданням фортифікатори старовини. Вони пристосували вали до фізико- географическим умов: вали не тільки доповнили природні рубежі, але майстерно спиралися на них. Будівники стародавніх валів знайшли настільки вдале рішення складної задачі на великих просторах, що є думка, ніби сучасні інженери у Велику Вітчизняну війну у багатьох випадках будували оборонні укріплення, по суті, по схемі своїх далеких предків.
- Багато істориків, чужих особливо, - продовжував Аркадій Сильвестрович, - «ганяють» слов'ян на сторінках своїх книг з місця на місце, з одного кінця землі на іншій, а вони, судячи з речових ознак, були «важкі на підйом», нікуди не йшли з насиджених місць впродовж тисячоліть. Думаю, що саме наші предки як племена осілого способу життя, а не хтось інший, звели колосальні Змійові вали. Відчуття землі-годувальниці, відчуття Батьківщини, воно не вчора виникло. Воно вічне! «Ніякої доісторії не існує, є тільки забута історія», - говорив академік Н. Я. Марр. На Київщині, на стародавній Полянщині «забута історія» підстерігає вас на кожному кроці: Змійові вали зі зруйнованими богатирськими воротами, могильники, городища, скарби, літописні міста, стародавні дороги, початкова промисловість, оспівана народом рідкісна краса київської природи з її легендарними річками і струмками, полями і лісами, з її билинними богатирями. На якій ще землі будувати Змійові вали, як не на київській! Стольний град часів Володимира I займав невелику територію - всього 9-10 гектарів (на Горі). На Київщині часто зустрічаються городища в двадцять і навіть в сто гектарів! Загадка? Так, загадка. В нинішньому Іваньківському районі знаходився металургійний центр, Магнітка старовини. Площа цього промислового городища - до 80 гектарів! Поряд - села з «виробничими» назвами: Залізне, Ковалівка, Домановка. Про це городище можна написати цілу монографію, настільки було складним його технічне, технологічне і соціальне життя. Взагалі села Київщини являють великий науковий інтерес і можуть в цьому відношенні посперечатися зі знаменитими валами, особливо ті з них, які старовиною своєю не поступаються самому Києву, а то ще і залишать його позаду. А могильники, городища! А дороги! Скільки в них цікавого, повчального, науково значущого, героїчного і трагічного. В певних місцях зведено два паралельні вали, між ними прокладена дорога. Власне, для чого? У мене є пояснення цьому незвичайному будівництву, але його потрібно різнобічно обгрунтувати. Необхідні археологічні дослідження. Римська Кампанья прославилася страшною південною лихоманкою. Полянщина, Київщина славляться здоровим кліматом, родючістю грунту (зустрічаються ділянки землі, де товщина чорнозему більше двох метрів).
Київська земля давно приворожила до себе людину, тільки надзвичайні обставини примушували людей на якийсь час залишати її. З найдавніших часів вона була густо заселена і, як справедливо говорить академік Б. А. Рибаков, стала початковим ядром Русі. Коли ми вивчимо східно-слов'янське ядро, ядро Києва так, як фізики вивчили атомне, ми знатимемо початкову історію нашої країни. Поки що ми далекі від цього.
Змійовими валами займалися багато дореволюційних і радянських учених: І. Фундуклей, Л. Похильовіч, В. Антоновіч, В. Стеллецкий, Л. Добровольській, Б. Рибаков, Н. Воронін, А. Довженок, П. Раппопорт, польська дослідниця Е. Ковальчик. Інститут археології Академії наук України організував постійну експедицію, яка займеться систематичним вивченням Змійових валів. Сподіватимемося, що тепер між краєзнавцями і вченими встановляться тісніші робочі і творчі контакти. Залежить це, зрозуміло, від доброї волі обох сторін.
Крім відомого шляху з «варяг в греки» в давнину, як припускає А. С. Бугай, існував ще один водний шлях з Києва до Західної Європи. Він проходив по річках Ірпінь - Гуйва - Десна - Буг - Дністер - Прут - Дунай. На цьому шляху було, в цілому, менше сухопутних переходів і волоків, ніж в обхід дніпровських порогів, до того ж весь шлях був набагато безпечнішим дніпровського. Є вже деякі археологічні підтвердження цієї гіпотези. Що ж, в добрий шлях, київське краєзнавство, по нових незвіданих дорогах!
Київська археологія - дозволю собі використати цей термін, приєднавши до неї археологію Чернігівщини - унікальна, бо вона вводить нас в Царство першопричини. Тут, на київсько-чернігівській землі, «зарита» відповідь на запитання літописця: «Як виникла руська земля»? Будь-який, самий незначний, найпримітніший, здавалося б, рядовий пам'ятник має величезне, спільнослов'янське значення для науки. Для нас з вами, читач!
Спільнослов'янське...
Журнал «Москва», 1982 р., № 3, с. 141-166. Переклав Олександр Бугай