Персоналії

Довженко Олександр Петрович (1894-1956) -

геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із фундаторів радянської і світової кінематографії.

наголошують на винятковій ролі автора «України в огні» в кінодраматургії - новому різновиді художньої літератури. О. Довженко написав дванадцять кіноповістей, створив тринадцять кінофільмів; його перу належить до двох десятків оповідань, дві оригінальні п'єси, велика кількість публіцистичних статей, творчих виступів, лекцій. У 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту. Після закінчення інституту отримав призначення у Житомирське вище початкове училище. О. Довженко викладає фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику і мріє про університет, Академію мистецтв, бере приватні уроки малювання. У 1917 р. він переходить на вчительську роботу у Київ і вступає на економічний факультет комерційного інституту. Із 1921 до 1923 року О. Довженко на дипломатичній роботі у Польщі, Німеччині. Влітку 1923 р. прибув до Харкова і влаштувався працювати художником-ілюстратором у редакції газети «Вісті ВУЦВК». Із червня 1926 р. О. Довженко - режисер Одеської кінофабрики. Дебютував як кінорежисер і кінодраматург комедіями «Вася-реформатор», «Ягідка кохання», пригодницьким фільмом «Сумка дипкур'єра». 1927 р. Довженко знімає «Звенигору». Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн і була сприйнята як велике досягнення української кінематографії. У наступному фільмі «Арсенал» О. Довженко торкається болючої сторінки історії України - періоду Центральної Ради. 1930 р. з'явилася «Земля», яка впевнено вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу. На Брюссельському

кінофестивалі «Земля» увійшла до 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Скрипник Микола Олексійович (1872-1933 pp.) - державний і політичний діяч. Народився у слободі Ясинуватій Катеринославської губернії (сьогодні м. Ясинувата, Донецької області) у родині залізничника. Навчався в

Ізюмському, Курському реальних училищах, Петербурзькому технологічному інституті. За участь у студентській політичній демонстрації виключений із інституту. За революційну діяльність царизмом 8 разів засуджувався до вислання (на 34 роки) і одного разу - до страти.

Стояв у витоків КП(б)У. Як голова уряду, протестував проти означення Й. Сталіним самостійності Радянської України, як гри. З 1919 р. на різних посадах в уряді. У 1927 р. став наркомом освіти УСРР замість О. Шумського, звинуваченого Генсеком ЦК КП(б)У Л. Кагановичем у «націоналістичному ухилі»

(«шумськізму»). За його активних дій політика українізації сприяла розвитку українського національного Ренесансу.

Виступав з позицій націонал-комунізму критиком М. Волобуєва (т.зв. «волобуєвщини», як прояву «шумськізму» в економіці). Академік Академії Наук УСРР.

Підпав у 1933 р. під критику поплічника Й. Сталіна в Україні П. Постишева за підтримку «українських буржуазних націоналістів», що буцім-то привело до невиконання плану хлібозаготівель. Звільнений з посади наркома освіти, призначений головою Держплану, замголови уряду УСРР. Не витримавши необгрунтованих звинувачень в націоналізмі, пішов з життя у липні 1933 р. Реабілітований у 1957 р.

Радін Микола Вікторович (1888-1938 pp.).

Народився в селищі Петропавлівка в родині робітнка Луганського заводу Гартмана. Там почав трудовий шлях, пізніше на Миколаївському суднобудівному заводі. Набувався досвіду металургійного виробництва на підприємствах Макіївки, Дніпропетровська. За наказом Наркомважпрому СРСР був у відрядженні для вивчення досвіду на заводах Німеччини, Польщі, Франції, Чехословаччини.

У 1931 р. Наркомважком призначив М.В. Радіна директором Маріупольського металургійного заводу ім. Ілліча. Тут проявилися новаторські ідеї та організаційно- технічні здібності. Ініціював технічну розробку обсадних труб за американським зразком. Так було створено нове виробництво - нарізка й виготовлення безмуфтових труб для глибокого буріння нафтовиків. Виїздив на випробування нової технології в новоутворених трестах «Грознафта» (Грозний) та «Азнафта» (Баку).

Запропонована нова технологія значно прискорила і облегшила процес буріння, приносила багатомільйонну економію державних коштів. І сьогодні безмуфтові труби є основним засобом виробництва нафтовиків і геологів. Колектив заводу одним із перших приєднався до ініціаторів бездотаційної роботи цілої галузі важкої промисловості, став виконувати виробничу програму за договорами з суміжниками. Це свідчило про високу культуру виробництва. Завод по-праву займав важливе місце в забезпеченні національної безпеки країни, став монополістом по виробництву танкової і корабельної броні (танк «КВ», «ИС», майбутні Т-34), а також будівництва Московського метрополітену.

Без відриву від виробництва закінчив Сталінський металургійний інститут. Нагороджений орденом Леніна. Заарештований 8 червня 1938 р. (останній і найстаріший із директорського корпусу металургів України) за звинуваченням у шпигунстві на користь німецької розвідки (шкідництво при випуску танкової броні). Чекісти нагадали йому і причетність в дореволюційний час до партії есерів. 1 вересня 1938 р. Військова колегія Верховного суду СРСР винесла М.В. Радіну смертний вирок. Реабілітований 16 листопада 1957 р.

Якір Йона Емануїлович (1896-1937) військовий діяч. У 1918-1920-х pp. брав участь у встановленні радянської влади в Україні. Протягом 1921-1923 pp. командувач Київського військового округу, за наказом якого підрозділи червоноармійців забирали у селян зерно. Листопад 1925 p.- травень 1935 р. на посаді командувача військ Українського, а у 1937 р. - Київського військового округу. Командарм 1-го рангу. Автор кількох важливих праць з питань воєнної теорії. Однодумець Маршала Радянського Союзу М.М. Тухачевского. Розстріляний у 1937 р. Реабілітований у 1956 р.

Сталін ЙОсип ВіссаріОнович (Сталін - псевдонім, справжнє прізвище - Джугашвілі, 1879(?)-1953) -

державний, політичний і військовий керівник СРСР. Генеральний секретар Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1922 р., голова

Радянського Уряду (Голова Ради Народних Комісарів з 1941 р., Голова Ради Міністрів СРСР з 1946 р.),

Генералісимус Радянського Союзу (1945). На період перебування Сталіна у влади приходяться форсована індустріалізація СРСР, окупація балтійських країн і перемога у Великій Вітчизняній війні, масовий трудовий і фронтовий героїзм, перетворення СРСР на наддержаву із значним науковим, військовим і промисловим потенціалом, безпрецедентне посилення геополітичного впливу Радянського Союзу в світі; а також форсована колективізація, голод в 1932-1933 рр. на частині території СРСР, встановлення диктаторського режиму, масові репресії, депортації народів, численні людські втрати (в результаті голодомору, воєн і німецької окупації), розділення світової спільноти на два ворогуючі табори (НАТО та Варшавський договір), встановлення соціалістичного ладу в Східній Європі і Східній Азії, початок холодної війни.

Найважливіші події:

1921 р., березень - Х з'їзд ВКП(б). Перехід до НЕПу;

1921 - 1922 рр. - голод в Україні;

1922 р., 30 грудня - утворення СРСР, до якого увійшли РРФСР, БРСР, УСРР, ЗФСР;

1922 р. - створення театру «Березіль»; 1923-1933 рр. - Політика «українізації»;

1928 р. - «Шахтинська справа»;

1929 р. - ліквідація НЕПу, згортання українізації;

1929-1930 рр. - суцільна колективізація та

розкуркулювання;

1930 р.- судовий процес над СВУ; 1932-1933 рр. - другий голодомор в Україні;

1934 р. - перенесення столиці України з Харкова до Києва; 1937 р., січень - прийнято нову Конституцію УРСР. 1937-1938 pp. - «великий терор» в УСРР.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте сутність НЕПу.

2. Український культурний ренесанс 1920-х рр.

3. Стаханівський рух: рух новаторів

виробництва чи соціалістичне змагання?

4. Сучасна оцінка подій 1932-1933 рр. в УСРР.

Рекомендована література:

1. Безпалов М.Є. Історія України: погляд із сьогодення / М.Є. Безпалов, О.М. Бут, П.В. Добров, В.І. Шабельніков. Навч. посіб. для студ. ВНЗ. Рекоменд. МОН України. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С. 132-179.

2. Бондаренко B.C. Вугільний Донбас в умовах радянської модернізації країни (1925-1941 pp.) Монографія. За заг. ред. О.М. Бута, П.В. Доброва. - Донецьк: ДонНУ, 2007. -210 с.

3. Бут О.М. Проблеми управління

промисловістю: історичний досвід і уроки / На матер, п/о

України. 1921-1941 pp. - К.: Либідь, 1990. - 228 с.

4. Бут О.М. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20-30-ті роки XX століття. Монографія.2-е видан., виправл. і доповн. / О.М. Бут, П.В. Добров. - Донецьк: УкрНТЕК, 2002. -316 с.

5. Гриневич В.А., Даниленко В.М.,; Кульчицький С.В., Лисенко О.Є. Україна і Росія в історичній ретроспективі: радянський проект для України. - К.,2004. - С. 7 - 179.

6. Історія України: Документи. Матеріали: посіб./ Упоряд. В.Ю. Король. - К.: Академія, 2001.

7. Історія України. Проблемні лекції для студ. неіст. спец. ВНЗ. За ред. д.і.н., проф. Бушина М.І. та д.і.н., проф. Гуржія О.І. - Черкаси: ЧДТУ, 2012. — 522 с.

8. Лихолобова З.Г. Тоталітарний режим та політичні репресії в Україні в другій половині 1930-х pp.- Донецьк: ДонНУ, 2006.

9. Реабілітовані історією. Донецька область. Кн. 1,9. www.reabit.org.ua.