Перемога Жовтневої соціалістичної революції в Росії і жовтневі бої на Україні

25 жовтня (7 листопада н. ст.) 1917 р. повсталі робітники, солдати й матроси під керівництвом партії Леніна—Сталіна ски­нули владу Тимчасового уряду. II Всеросійський з’їзд Рад, що відкрився в Петрограді ввечері 25 жовтня, узяв владу в свої руки.

II Всеросійський з’їзд Рад сформував перший Радянський уряд —Раду народних комісарів. Головою Раднаркому обрано було Леніна. Народним комісаром у справах національностей з’їзд обрав тов. Сталіна.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції від­крила нову сторінку в житті народів колишньої царської Росії. Вона назавжди знищила владу поміщиків і буржуазії, назавжди ліквідувала національний гніт. В спеціальному акті — „Деклара­ція прав народів Росії" — Радянський уряд проголосив знищення національного гніту і рівноправність усіх народів. Цим актом Радянський уряд привертав до себе симпатії всіх пригноблених народів.

Перемогу Жовтневої соціалістичної революції трудящі Укра­їни зустріли з великою радістю. Численні робітничі й солдат­ські мітинги виносили резолюції, що вітали Радянський уряд. Робітники і солдати вимагали встановлення влади Рад і на Україні. В Луганську влада остаточно закріпилась за Радою робітничих депутатів. Велику допомогу робітникам Донбаса в боротьбі за Радянську владу подав Центральний Комітет більшовицької партії. 27 жовтня почалося збройне повстання за владу Рад у Вінниці.

В Києві про збройне повстання в Петрограді стало відомо приблизно о 2 годині дня 25 жовтня. Щоб запобігти зброй­ному повстанню на Україні і зокрема в Києві, Центральна рада того ж дня спішно створює „Крайовий комітет охорони рево- ✓ люції на Україні".

До цього комітету, як і до складу самої Центральної ради, входять капітулянти Г.

26 жовтня Центральна рада висловлюється проти збройного повстання в Петрограді і заявляє, що рішуче боротиметься з уся­кими спробами встановити владу Рад на Україні.

Більшовики Києва, ламаючи саботаж і зрадництво затонських і пятакових, готували робітників і солдатів до збройного по­встання. 27 жовтня Київська Рада робітничих ’і солдатських депутатів приймає запропоновану більшовиками резолюцію про всебічну підтримку збройного повстання в Петрограді, про організацію Ревкому та передачу йому всієї влади в Києві.

Владу в Києві можна було взяти тільки збройною силою, бо Центральна рада спиралась на значну силу українізованих полків. У Києві перебував також штаб Київського військового округа, в розпорядженні якого була значна кількість юнкерів і козаків.

Щоб зірвати збройне повстання, Пятаков і Затонський вві­йшли до складу Ревкому. Під їх впливом Ревком зайняв вичіку­вальну позицію. Тільки під тиском представників червоногвар- дійських загонів і військових частин Ревком почав розробляти план повстання.

Контрреволюцій не чекала. Штабом Київського військового округа юнкери і козаки були приведені в повну бойову готовість. Крім того, штаб викликав додаткові контрреволюційні частини.

• На Київ з різних пунктів вирушало 17 ешелонів військ.

У цей же час відбувається політичне об’єднання всіх контр­революційних сил. Штаб Київського військового округа посилає свого представника в „Крайовий комітет охорони революції на ’ Україні".

Увечері 28 жовтня юнкери і козаки оточили приміщення Рев­кому. На пропозицію зрадника Пятакова Ревком без опору здався. Приміщення Ревкому було розгромлене п’яними юнкерами і ко­заками, а Ревком арештований. Але це не було розгромом збройного повстання.

Вранці 29 жовтня член Ревкому Андрій Іванов, що випадково уник арешту, скликав у 3-му авіапарку нараду членів більшови­цького комітету з представниками заводів і військових частин.

Ревком дістав відомості, що до Києва підходять викликані штабом Київського військового округа контрреволюційні частини. На Пост Волинський був командирований представник Ревкому з дорученням не пустити їх у Київ. Робітники-залізничники це завдання Ревкому виконали.

O 5 годині дня над містом почав кружляти літак. Збройне повстання почалося.

Робітники підтримали збройне повстання загальним страй­ком: 29 жовтня Київський комітет більшовиків і Центральне бюро профспілок закликали робітників до загального страйку. ЗО жовтня життя в місті завмерло. Фабрики й заводи не пра­цювали. Стали трамваї, ні одна буржуазна газета не вийшла.

Величезне піднесення охопило маси. Робітники-пекарі пра­цювали для постачання повсталим хліба. Жінки й діти робітни­ків під ворожим вогнем доставляли повсталим продукти і пере­в’язні матеріали. Загальне революційне піднесення позначилось і на військах Центральної ради. Окремі частини українських полків почали переходити на бік повсталих. Вперті бої повста­лих робітників і солдатів тривали майже три дні.

31 жовтня вже було ясно, що перемога буде на боці робіт­ників і солдатів. На допомогу контрреволюційному штабові прийшла Центральна рада. Вона запропонувала Ревкомові укла­сти перемир’я. Цю пропозицію Ревком прийняв. Скориставшись перемир’ям, штаб з частиною військ утік з Києва.

Збройне повстання робітників і солдатів під керівництвом більшовиків проти контрреволюційних сил Тимчасового уряду перемогло. Але влада Рад у Києві не була встановлена. Під час боїв червоногвардійців і солдатів з військами Тимчасового уряду Центральна рада стягає в Київ додаткові військові частини. Скористувавшись тим, що вся увага більшовиків була зосере­джена на збройній боротьбі, Центральна рада займає своїми військами всі урядові установи, телеграф, телефон та ін.

Українські соціал-демократи і есери, обманюючи народ, по­чали посилено говорити про те, що Центральна рада — це і є Всеукраїнська Рада робітників і солдатів. Цей обман дуже скоро був викритий, і маси українського народу піднялись на боротьбу з контрреволюційною Центральною радою.

7 листопада III універсалом Центральна рада проголосила утворення „Української народної республіки", яка мала стати за центр боротьби проти Радянської Росії. Тому Центральна рада і в III універсалі ще не проголошувала відокремлення України від Росії. В універсалі було багато демагогічних фраз, розрахова­них на обман українського народу. У ньому були обіцянки передати землю селянам, запровадити 8-годинний робочий день тощо-. Та ні одної з цих обіцянок Центральна рада не виконала.

Кадети, меншовики і есери, що виступали при Тимчасовому уряді проти автономії України, поспішили визнати владу Цен­тральної ради.,

Захопивши владу в свої руки, Центральна рада при підтримці меншовиків і есерів почала одверто проводити контрреволю­ційну політику. Вона запровадила режим військової диктатури. У великих містах і на залізничних станціях були посилені вій­ськові гарнізони. їм було наказано придушувати зброєю всяку спробу протесту проти контрреволюційного режиму.

• Центральна рада зберегла всі урядові установи і їх чиновни­ків, що перебували на Україні за Тимчасового уряду. Всі за­кони, видані царським і Тимчасовим урядами, залишалися в силі. Вважалися недійсними тільки закони Радянського уряду. Вся буржуазно-поміщицька державна машина цілком зберігалася.

На вимогу поміщиків була видана інструкція, яка під стра­хом суворої кари забороняла селянам захоплювати поміщицькі землі. Інструкція касувала обіцянку III універсалу про ліквідацію поміщицької власності на землю. Але селяни вже знали ленін­ський декрет про землю. На підставі цього декрету вони від­бирали землю в поміщиків, і їх не могли вже спинити численні каральні загони „вільного козацтва", які посилала Центральна рада для захисту поміщиків.

Промисловість України дедалі більше розвалювалась. Десят­ками й сотнями закривалися підприємства. Росло безробіття. Буржуазія, користуючись підтримкою Центральної ради, пере­йшла в наступ на робітничий клас України. Завойований робіт­никами 8-годинний робочий день порушувався. Центральна рада відмовлялась видати закон про 8-годинний робочий день.

Коли за відмову почати переговори про перемир’я Раднар- ком усунув верховного головнокомандуючого генерала Духо- ніна, Центральна рада запросила Ставку верховного головно­командуючого на Україну. Але солдати і матроси 20 листопада розгромили контрреволюційну Ставку. Залишки розгромленої Ставки на запрошення Центральної ради прибули в Київ. Під крильцем Центральної ради знайшли собі притулок багато лю­тих ворогів трудящого народу.

До Києва прибули і іноземні військові місії, репрезентовані при Ставці верховного головнокомандуючого. Через представ­ників французької військової місії Центральна рада зав’язує зносини з Антантою і за фінансову допомогу для боротьби з біль­шовиками зобов’язується продовжувати війну і відтягти пере­мир’я до весни 1918 р. З цією метою Центральна рада без по­годження з Раднаркомом об’єднала південно-західний і румун­ський фронти в один український фронт. Петлюра без згоди і відома Раднаркому розіслав накази про перекидання україн­ських частин з північного і західного фронтів на український. Такі самочинні дії руйнували фронт.

На вимогу Антанти Центральна рада укладає союз з дон­ським отаманом генералом Каледіним. За договором з Каледі- ним Центральна рада зобов’язалась без перешкод пропускати на Дон козачі частини і затримувати червоногвардійські загони, які посилав на Дон Раднарком для боротьби з каледінською контрреволюцією.

Білокозачі банди робили дикі наскоки на Донбас. На захо­плених білокозаками рудниках Ради та інші робітничі органі­зації розганялися. Над робітничим населенням чинились жор­стокі насильства. Робітники Донбаса вимагали негайної допо­моги. Заборонивши пропуск червоногвардійських загонів на Дон, Центральна рада віддавала робітників Донбаса на поталу білокозакам.

Центральна рада ставала всеросійським центром контррево­люції.

Тов. Сталін пильно стежив за подіями на Україні і систе­матично викривав контрреволюційну суть Центральної ради. Своїми статтями — „Генеральний секретаріат Ради і кадетсько- каледінська контрреволюція", „Від народного комісара в справах національностей" (Відповідь товаришам українцям в тилу і на фронті), „Про взаємовідносини з Радою" (Доповідь на засіданні ЦВК 14. XII 1917 р.), „Що таке Рада?"—тов. Сталін розкрив українському народові очі, викрив справжнє контрреволюційне лице Центральної ради. Тов. Сталін писав: „Рада, або вірніше, її Генеральний секретаріат, є уряд зрадників соціалізму, які для обману мас називають себе соціалістами. Точнісінько як уряд Керенського і Савінкова, що теж називали себе соціалістами.

„Рада, або вірніше, її Генеральний секретаріат, є буржуазний уряд, який бореться з радами в союзі з Каледіним. Раніше уряд Керенського в союзі з Корніловим роззброював ради Росії. Тепер уряд Ради в союзі з Каледіним роззброює ради України.

„Рада, або вірніше, її Генеральний секретаріат, є буржуазний уряд, який бореться в союзі з англо-французькими капіталістами проти миру.. Раніше уряд Керенського відтягав справу миру, прирікаючи мільйони солдатів на роль гарматного м’яса. Тепер уряд Ради намагається зірвати справу миру, „відтягнувши пере­мир’я до весни" (И. Сталін, Статті і промови про Україну, с. ЗО).

Народ починає підніматися на боротьбу проти влади Цен­тральної ради.

5.