Кінець двовладдя і підготовка партією більшовиків збройного повстання

Провал наступу на фронті, ріст господарської розрухи, ство­рюваної буржуазією, голод, що насувався на країну, викликали величезне обурення революційних робітників, селян і солдатів політикою Тимчасового уряду.

Для придушення наростаючої революції буржуазія прагнула зосередити в своїх руках всю владу для рішучої боротьби з більшовиками, а потім і з Радами.

Використавши як причіпку укладену з Центральною радою угоду, міністри-кадети вийшли з уряду і своїм виходом викли­кали урядову кризу. Виходом з уряду кадети хотіли настрашити меншовиків і есерів і захопити всю владу в свої руки. Маневри кадетів викликали вибух обурення революційних мас.

З липня в Петрограді почалися стихійні демонстрації. Біль­шовики були спочатку проти виступу, вважаючи даний момент непідходящим. Але, коли вияснилося, що маси від виступу втри­мати не можна, більшовики очолили цей стихійний рух, надавши йому організованого характеру. З наказу Тимчасового уряду юнкери й козаки розстріляли мирну демонстрацію робітників і солдатів у Петрограді.

Придушивши демонстрацію, буржуазія у повній згоді з мен­шовиками і есерами почала похід проти більшовицької партії. Більшовицька „Правда" була закрита, а приміщення редакції розгромлене. Було також закрито і ряд інших більшовицьких газет, в тому числі і „Солдатская правда".

Липневі події в Петрограді були початком загального на­ступу буржуазії на революційні маси робітників і солдатів і на їх керівника — партію більшовиків.

Довідавшись про події в Петрограді, Центральна рада поспішила послати Тимчасовому урядові телеграму з засу­дженням більшовиків і запевненням уряду у всебічній підтримці.. Увечері 5 липня була опублікована спеціальна відозва Централь­ної ради з засудженням більшовиків.

5 липня Керенський спеціальною телеграмою наказав коман­дуючому Київського військового округа есерові Оберучеву при­душувати зброєю всякий виступ проти Тимчасового уряду.

'У повній згоді з Центральною ірадою і меншовицько-есе­рівською 'більшістю Київської Ради робітничих депутатів- Оберучев почав наступ на більшовиків. 5 липня юнкери й козаки розгромили приміщення Київського комітету більшовиків, а чле­нів комітету, що були там, арештували. Через кілька днів юнкери і офіцери розгромили кіоск більшовицької газети. „Голос социал-демократа". Більшовицьку літературу палили. « По всій Україні українські й російські меншовики з есерам» організували систематичне цькування більшовиків, пускаючи в хід найогидніші наклепи. Умови роботи для більшовиків стали нічим не кращі, ніж за царизму.

На більшовицьку партію звалились жорстокі репресії. Тимча­совий уряд оголосив Леніна поза законом. Партія змушена була піти в підпілля.

Буржуазія, захопивши всю владу в..свої руки, намагалась розгромити наростаючий селянський рух. Її цілком підтримували, есери. Селяни починали втрачати віру в есерівські обіцянки розв’язати земельне питання.

Влітку на селі розгорнулась боротьба між селянами й по­міщиками за збирання врожаю.-Селянство добивається частин» врожаю з поміщицької землі, виступає проти використання, робочої сили військовополонених на поміщицьких полях, проти застосування при збиранні хліба сільськогосподарських машин. За свою роботу на поміщицьких полях селяни вимагали третину врожаю. Там же, де поміщики вже зібрали хліб, селяни не давали їм підготовляти землю до озимого посіву і захоплювали її. Поміщики вимагали від Тимчасового уряду негайного при­душення селянського руху. За згодою уряду на захист помі­щиків виступив генерал Корнілов, який був тоді головнокоман­дуючим південно-західного фронту.

8 липня 1917 р. Корнілов видав обов’язкову постанову πpo∙ заборону захоплювати поміщицькі землі й посіви і примушувати

поміщиків платити за збирання хліба натурою тощо. За пору­шення цієї постанови Корнілов загрожував суворою розправою. Міністри-„соціалісти“ поширили постанову Корнілова на всю країну.

Події, що відбувалися в країні, свідчили про те, що Тимча­совий уряд, який мав у своєму складі „соціалістів" типу Цере­телі й Корейського, став урядом відвертої контрреволюції. Він став на шлях ліквідації демократичних прав народу, почав збройною силою розправлятися з робітниками, селянами і сол­датами. Все говорило про те, що двовладдя „кінчилось на ко­ристь буржуазії, бо вся влада перейшла в руки Тимчасового уряду, а Ради з їх есеро-меншовицьким керівництвом перетво­рились у придаток Тимчасового уряду.

„Кінчився мирний період революції, бо на порядок дня був поставлений штик" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 184).

Перебуваючи в підпіллі, партія більшовиків змінила свою так­тику. Партія більшовиків почала готувати збройне повстання, щоб скинути владу буржуазії. Вирішальну роль у підготовці біль­* шовиками збройного повстання відіграв VI з’їзд більшовицької партії, що зібрався 26 липня і працював до 3 серпня 1917 р. З’їзд відбувався нелегально в обстановці шаленого цькування більшовиків буржуазною та дрібнобуржуазною» пресою. Ленін в цей час перебував у підпіллі.

З’їзд партії продемонстрував зрослу силу і вплив більшовиків. На Квітневій конференції було представлено 80 тис. членів партії, на VI з’їзді — 240 тис. Дуже виросли і більшовицькі організації України. Якщо на Квітневій конференції делегати від України представляли близько 8 тис. членів партії, то на VI з’їзді партії — 33 тис. Партія виросла, не зважаючи на цьку­вання та гоніння. Доповіді делегатів були насичені фактами, які свідчили про зростання авторитету і впливу партії на маси. Багато робітників і солдатів, обманом втягнутих у партії мен­шовиків і есерів, покидали їх і просили більшовиків прийняти їх до своєї партії.

Головну увагу з’їзд приділив політичному звітові Централь­ного Комітету і питанню про політичне становище.

В політичному звіті Центрального Комітету тов. Сталін по­казав, що спроби буржуазії придушити революцію зазнали краху. Революція нестримно розвивається. Розвиток її поставив питання про здійснення контролю над виробництвом, про передачу землі селянам, про передачу влади з рук буржуазії в руки робіт­ничого класу. Тов. Сталін говорив, що революція почала наби­рати характеру соціалістичної революції.

У доповіді про політичне становище тов. Сталін відзначив, що після липневих подій, двовладдя кінчилося. Есеро-меншовицькі Ради були неспроможні взяти владу в свої руки, і влада цілком перейшла до буржуазії. Ради стали безвладні. В даний момент есеро-меншовицькі Ради можуть лише допомагати буржуазії при­душувати революцію. Тому лозунг партії „Вся влада Радам!" для даних умов уже не придатний. Його треба зняти. Проте, тов. Сталін підкреслював, що партія повинна працювати в Радах, бо тимчасове зняття лозунга „Вся влада Радам!" зовсім не означає відмовлення від боротьби за владу Рад. Мова йде про есеро-меншовицькі Ради, які в даний момент не є органами революційної боротьби.

На закінчення тов. Сталін сказав: „... після того, як контррево­люція організувалась і зміцніла, говорити, що ради можуть мирним шляхом взяти владу в свої руки,—значить, говорити по-пустому. Мирний період революції кінчився, настав період не-мирний, період схваток і вибухів..." (Протоколи Vl з’їзду РСДРП(б), с. 111). Це означало, що робітничий клас може взяти владу в свої руки, тільки скинувши уряд збройною силою. Зробити ж це робітни­чий клас зможе тільки в союзі з сільською біднотою. У при­кінцевому слові тов. Сталін підкреслював: „Головне завдання— пропаганда ідеї необхідності повалення існуючої влади... Треба, щоб робітники, селяни й солдати зрозуміли, що без повалення нинішньої влади їм не здобути ні волі, ні землі!" (Протоколи VI з’їзду РСДРП(б), с. 139).

Проти курсу на соціалістичну революцію виступили капіту­лянти Преображенський, Бухарін та ін.

Взявши курс на повалення влади буржуазії, VI з’їзд розробив економічну платформу партії, що забезпечувала вихід країни з кризи. Основними положеннями економічної платформи були: робітничий контроль над виробництвом, конфіскація поміщи­цької землі і націоналізація всієї землі, націоналізація банків і великої промисловості.

Партія більшовиків взяла курс на збройне повстання, по­станови ж з’їзду були спрямовані на забезпечення перемоги збройного повстання.

Оцінка політичного становища в країні, дана VI з’їздом пар­тії, в найближчі ж дні цілком підтвердилась. Кадети повернулися до уряду. Буржуазія, що мала вже всю повноту влади, готува­лась до розгрому знесилених Рад і встановлення контрреволю­ційної диктатури.

На вимогу вояччини на фронті введена була смертна кара. З серпня Корнілов зажадав запровадження смертної кари в тилу.

Змінилось і ставлення до України. Навіть основи куцої липневої угоди великодержавна буржуазія відкинула. Послану Центральною радою 15 липня делегацію (в складі Винниченка, Рафеса і Барановського) для затвердження урядом Генерального

19. Історія України. 816. 289 секретаріату міністри не прийняли. Делегація вернулась ні ⅛ чим. Тільки 4 серпня стало відомо про затвердження Тимчасовим урядом інструкції Генеральному секретаріату.

Інструкція дуже обмежувала права Генерального секретаріату. Замість 14 секретарів, представлених Центральною радою, за­тверджено 8, при чому в число цих 8 секретарів повинні були увійти 4 неукраїнці. Кандидатури секретарів повинні були за­тверджуватись Тимчасовим урядом. Територія України обмежу­валась п’ятьма губерніями: Харківська, Катеринославська, Хер­сонська губернії були виключені з складу України. Не зважаючи на таке обмеження прав Генерального секретаріату, Центральна рада прийняла цю інструкцію.

Більшовики України знову виступили з викриттям великодер­жавної імперіалістичної політики Тимчасового уряду і політики угодовства Центральної ради.

Після липневих днів буржуазія готувалась до встановлення відвертої контрреволюційної диктатури і розгрому Рад. Для-, цього 12 серпня 1917 р. в Москві була скликана Державна нарада. На нараду з’їхались представники поміщиків, буржуазії, генералітету, офіцерства. Були присутні також меншовики й есери, що представляли Ради. Більшовики бойкотували цю- контрреволюційну нараду. На момент скликання Державної на­ради буржуазія збиралася вчинити державний переворот з тим,, щоб нарада політично його оформила.

Партія більшовиків, що завжди стояла на сторожі інтересів трудящих, викрила контрреволюційний характер наради. Вона вирішила в день її відкриття організувати в Москві одно­денний страйк протесту. Есеро-меншовицька Рада заборонила страйк. Проте, не зважаючи на цю заборону, в день відкриття на­ради, 12 серпня, в Москві на заклик більшовиків страйкувало понад 400 тис. чоловік.

Київський комітет більшовиків 11 серпня випустив спеці­альну листівку, що викривала контрреволюційний характер Дер­жавної наради. Того самого дня спільне засідання більшови­цького комітету, Центрального бюро профспілок і представників від фабзавкомів прийняло постанову про одноденний страйк про­тесту проти Державної наради. 12 серпня в Києві страйкували всі великі і понад 50 дрібних підприємств. Виступ робітників підтримали солдати, які в своїх резолюціях протестували проти, скликання Державної наради, називаючи її центром контррево­люції.

Завдяки партії більшовиків плани контрреволюційного пере­вороту були зірвані.

Але буржуазія не відмовилась від думки вчинити контрре­волюційний переворот. Центр підготовки цього перевороту перемістився в Ставку верховного головнокомандуючого.

25 серпня генерал Корнілов, що був у той час верховним головнокомандуючим, підняв контрреволюційний заколот, по­славши проти революційного Петрограда контрреволюційні вій­ська. Центральний Комітет більшовицької партії закликав робіт­ників і солдатів до збройної боротьби з контрреволюцією. У відповідь на заклик партії більшовиків робітники почали ство­рювати нові загони Червоної гвардії. На підступах до Петро­града копали окопи, ставили дротяні загородження.

Організуючи маси на боротьбу з контрреволюційною змовою, більшовики разом з цим викривали Тимчасовий уряд і угодов­ців, які своєю політикою підготовили змову Корнілова.

Про контрреволюційний заколот Корнілова в Києві стало відомо 27 серпня. На екстреному засіданні Виконкому Київ­ської Ради була прийнята постанова про створення „Комітету охорони революції", до якого ввійшли більшовики. Такі ж комі- ти були створені і по інших містах України.

Київський комітет більшовиків мобілізував усі свої сили для роз’яснення масам сучасних політичних подій. Цілий день 28 серпня більшовицькі агітатори провели на підприємствах і в казармах Києва. Звістка про корніловський контрреволюційний заколот викликала страшенне обурення робітників і солдатів. Скрізь виносились більшовицькі резолюції, в яких робітники й солдати вимагали рішучої боротьби з контрреволюцією, озбро­єння робітників, звільнення заарештованих більшовиків, припи­нення репресій щодо більшовицької преси.

29 серпня відбулось засідання Ради робітничих і солдатських депутатів, спільно з представниками фабзавкомів і профспілок, під головуванням робітника Арсеналу більшовика Андрія Іванова. Одноголосно була прийнята більшовицька резолюція, яка вимагала рішучої боротьби проти контрреволюції і негайного озброєння робітників. Закликаючи маси до боротьби з корніловщиною, більшовики виступали проти підтримки Тимчасового уряду.

У дні корніловського заколоту Київська Рада робітничих депутатів під впливом більшовиків перетворилася в орган ре­волюційної дії. У Раді були встановлені цілодобові чергування. На пропозицію більшовиків Виконком Ради виніс постанову про арешт начальника штабу Київського військового округа генерала Оболешова як явного контрреволюціонера. Відомий чорносоте­нець В. Шульгін був арештований, а його газета „Киевлянин" за­крита. На вимогу більшовиків Виконком Ради прийняв постанову про роззброєння польських частин, що приєднались до Корнілова, і про передачу Tx зброї робітничим бойовим дружинам. У міс­цевих контрреволюціонерів вчинено було труси і забрано зброю.

Під керівництвом більшовиків і в інших містах України про­вадилась така ж енергійна боротьба з контрреволюцією. Особ­ливо велика робота по боротьбі з контрреволюцією була про­ведена тов. Ворошиловим у Луганську.

Луганська Рада створила під головуванням тов. Ворошилова Революційний комітет. За розпорядженням комітету були ареш­товані майже всі офіцери, вищі чиновники, представники бур­жуазії. У всі урядові установи, пошту і телеграф комітет послав комісарів. Комітет створив також спеціальну комісію в справі оборони Луганська під головуванням тов. Пархоменка.

Завдяки колосальній роботі серед мас, проведеній більшови­ками, корніловщина була розгромлена.

Центральна рада та її Генеральний секретаріат, що вважали себе керівниками України, нічого не зробили в боротьбі з кор­ніловщиною. У відозві, випущеній в зв’язку з заколотом Корні- лова, Центральна рада закликала український народ підтримувати „законний" Тимчасовий уряд, той уряд, який систематично і грубо топтав права українського народу. Центральна рада була занепокоєна ростом впливу більшовиків на маси; вона боялась, що маси підуть за більшовиками і скинуть Тимчасовий уряд, а заразом і її, Центральну раду.

Зазнавши поразки у відкритій боротьбі під час корнілов- ського заколоту, буржуазія стала на шлях задушення революції економічною розрухою і голодом. Після розгрому корніловщини буржуазія почала широко застосовувати економічний саботаж. Закриття підприємств з приводу „відсутності" сировини і „над­мірних" вимог робітників стало звичайним явищем. У самому тільки Катеринославі в жовтні було викинуто на вулицю понад 50 тис. робітників. Промисловці Донбаса 25 вересня оголосили локаут на всіх підприємствах. В результаті локауту тільки у ве­ресні було закрито близько 200 рудників. Десятки тисяч шах­тарів були викинуті на вулицю. У Києві в жовтні тільки зареє­строваних безробітних було понад 15 тис. чоловік.

В результаті господарської розрухи і тривалої війни росли ціни на продукти харчування. Становище робітників, особливо безробітних, було прямо нестерпне.

Контрреволюційний заколот Корнілова, важкий тягар без­конечної війни, господарська розруха і голод в країні переко­нували робітників у тому, що меншовики і есери не тільки не здатні, а й не хочуть серйозно боротися проти війни, розрухи й голоду.

Робітники й солдати зневірялися в меншовиках та есерах і вимагали переобрання Рад. Вплив більшовиків у Радах дуже зріс. Діяльність Рад завдяки більшовикам значно пожвавішала.

У Петрограді і Москві Ради висловлюються за політику біль­шовицької партії. 8 вересня Київська Рада ухвалила резолюцію, в основу якої лягла більшовицька резолюція, прийнята Петро­градською Радою 31 серпня. Меншовики і есери заявили про вихід з Виконкому Ради. Цим вони думали залякати депутатів Ради і вдержати Виконком у своїх руках. Засідання Ради при­йняло постанову переобрати Виконком. Більшовицька резолюція була прийнята і Одеською Радою.

У результаті виборів більшовики значно збільшили свій вплив у Радах на Україні, хоч і не скрізь дістали більшість.

Зростав вплив більшовиків і серед селян. Особливо виріс він у широких масах селянства після придушення корніловського повстання. Селянство зрозуміло, що в разі перемоги генералів над більшовиками і Радами йому землі не одержати. І маси сільської бідноти почали гуртуватися навколо більшовиків. Після корніловського повстання середнє селянство перестало вагатися. Середняки слідом за бідняками почали повертати в бік більшо­вицької партії. „Широкі маси селянства стали розуміти, що тільки партія більшовиків може врятувати їх від війни, здатна розтро­щити поміщиків і готова віддати землю селянам" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 191).

Восени селянський рух набув особливо великого розмаху. Селянство переходить до рішучої боротьби з поміщиками. Ви­гнання поміщиків набувають масового характеру. Тимчасовий уряд посилає війська на придушення селянського руху. В самій тільки Київській губернії для боротьби з селянським рухом було виділено 5 кавалерійських полків. Але ніякі.сили вже не могли спинити селянство. Країна нестримно йшла до соціалістичної революції.

Партія більшовиків урахувала нову обстановку, нове спів­відношення класових сил і знов на чергу поставила лозунг: „Вся влада Радам!"/

„Але це вже не був старий лозунг переходу влади в руки меншовицько-есерівських Рад. Ні, — це був лозунг повстання Рад проти Тимчасового уряду з метою передачі всієї влади в країні Радам, керованим більшовиками" (там же, с. 191).

Меншовики й есери роблять ще одну спробу затримати роз­гортання соціалістичної революції. З цією метою 12 вересня була скликана Всеросійська демократична нарада, яка виділила з пред­ставників угодовських партій передпарламент (Тимчасову раду республіки).

Партія більшовиків бойкотувала передпарламент, і він не мав ніякого впливу на революційний народ. Дні панування бур­жуазії кінчалися.

Розмах революційного руху на Україні змушує Центральну раду робити маневри вліво. Щоб зберегти свій авторитет, Цен­тральна рада висловлюється за створення однорідного соціалі­стичного уряду, за передачу землі селянським комітетам до Уста­новчих зборів, за відкриття мирних переговорів. Революційного в цій позиції Центральної ради не було нічого.

Граючись у лівизну, Центральна рада в той же час готу­ється до боротьби з соціалістичною революцією на Україні. Ще \ влітку на Україні стали створюватися, переважно з куркуль­ської частини селян, загони „вільного козацтва". На початку жов­тня в Чигирині був скликаний Всеукраїнський з’їзд „вільного козацтва". На час з’їзду налічувалося 60 тис. „вільних козаків". Для керівництва „вільним козацтвом" була обрана „Генеральна рада", а головою її — великий український поміщик генерал П. Скоропадський. Загони „вільного козацтва" особливо відзна­чились на придушенні виступів революційного селянства.

4.