Партія більшовиків на чолі революційного піднесення
Ще на початку 1909 р., коли розгул реакції досяг найвищої точки, Ленін у статті „На дорогу" писав: „Революційні класи Росії розбито в першій кампанії, але революційне становище залишається.
В нових формах і іншим шляхом... революційна криза насувається ще раз, назріває знову" (Ленін, Твори, т. XIV, с. 27).Всупереч меншовикам-ліквідаторам, які на всіх перехрестях кричали про неможливість нової революції, більшовики були упевнені, що настане нове революційне піднесення, і готувались до нього.
Насамперед потрібно було зібрати партійні сили, розпорошені під ударами контрреволюції, відновити і зміцнити нелегальні партійні організації, одночасно посиливши легальну і напівлегальну роботу в масах. На порядку дня стало питання назавжди покінчити з формальним об’єднанням більшовиків
16. Історія України. 816. 241
в одній партії з меншовиками і створення самостійної більшовицької партії. Вся ця велика й важка робота лягла на плечі Леніна і найближчого його помічника Сталіна.
Ленін перебував у цей час в еміграції за кордоном, а Сталін у засланні в Сольвичегодську, куди його заслав царський уряд після третього арешту в березні 1910 р.
Але навіть при таких обставинах Ленін і Сталін знаходять шляхи для зв’язку між собою і радяться в найпекучіших питаннях.
„Через це ми повинні безустанно кувати на всіх ковадлах",—писав тов. Сталін з заслання у листі до Леніна в грудні
1910 р. І в цьому ж листі тов. Сталін ставить чергові завдання революційної роботи в Росії: „...Організація центральної (російської) групи, що об’єднує нелегальну, напівлегальну і легальну роботу на перших порах в головних центрах (Пітер, Москва, Урал, Південь)" (Збірник „Празька конференція РСДРП 1912 року", Партвидав ЦК КП(б)У, 1938, с. 21).
В міру того, як в країні зростало загальне незадоволення столипінським режимом, посилювалась діяльність партійних організацій на місцях.
Це вже стало помітним на осінь 1911 р. Як один з прикладів можна навести Київську організацію РСДРП, яка не була за своїм складом більшовицькою, але йшла в своїй роботі за ленінськими настановами. Лише за час від листопада1911 р. до ленських подій організація випустила до населення 13 революційних листівок. За повідомленнями охранки, Київська організація РСДРП, зав’язавши зносини з партійними робітниками за кордоном — з Серго Орджонікідзе, з осени 1911 р. стала проявляти особливо інтенсивну діяльність. Серго Орджонікідзе з доручення Леніна здійснював зв’язок з Київською та іншими організаціями РСДРП на Україні, готуючи їх до наступної більшовицької конференції.
В січні 1912 р. у м. Празі відбулася VI Всеросійська партійна конференція. Більшовики на цій конференції організаційно оформилися в окрему від меншовиків більшовицьку партію, поклавши початок її самостійному існуванню.
Підвівши підсумки попередньої роботи, партія більшовиків давала чітку і ясну програму діяльності в умовах революційного піднесення, що починалося.
Для керівництва революційною роботою в Росії, як це рік тому пропонував тов. Сталін, було створено „Російське бюро ЦК“ на чолі з тов. Сталіним, якого конференція заочно обрала до складу Центрального Комітету.
Таким чином, озброєна рішеннями Празької конференції, партія більшовиків сміло повела маси назустріч новій революції, ставши організатором, душею і натхненником нового піднесення.
В умовах найтяжчого періоду царського підпілля партія знаходила доступ до робітничих мас, забезпечуючи більшовицький провід у наростаючій боротьбі. Більшовицьке слово знаходило t дорогу і до селянства, піднімаючи його на боротьбу проти монархії Романових.
Перебуваючи за кордоном, Ленін був у курсі всіх подій у Росії, бо мав листовний зв’язок з місцевими організаціями через довірених осіб, а також діставав живу інформацію від товаришів, які час від часу, за його дорученням, об’їжджали окремі райони Росії. Ленін живо цікавився партійною роботою на Україні і через H.
К. Крупську систематично листувався з українськими організаціями. В листі від 21 квітня 1912 р. до київських партійних працівників Ленін вимагав частіше писати про стан роботи, а також пропонував послати допомогу людьми пітерським більшовикам для боротьби з ліквідаторами, які там „не дрімають". „Момент надзвичайно важливий, — говориться в кінці листа, — а якщо не відстояти тепер Конференції від ліквідаторів, — потім буде важко з ними боротися".Ленін пильно стежив також і за життям інших партійних організацій України. У розпалі виборчої кампанії в IV думу стало відомо, що на Харківському паровозобудівному заводі ліквідатори готують своїх кандидатів в уповноважені й виборщики для виборів депутата. Це загрожувало провалом більшовицького кандидата. У листі до редакції „Правды" Ленін вказує на цей факт і вимагає розгорнути на сторінках газети енергійну роботу по викриванню ліквідаторів, завівши спеціальний відділ „проти ліквідаторів, називаючи їх ясно і точно". Справді,, через деякий час появилась кореспонденція про Харківський паровозобудівний завод, в якій „Правда" ставила перед паровозниками питання прямо: „Невже харківські робітники-паро- возники віддадуть свої голоси ворогам робітничого класу, не згуртуються і не виберуть справжніх виразників своїх інтересів".
Конкретні вказівки Леніна через „Правду" допомогли харківським більшовикам здобути перемогу на виборах.
Ленін учив партію гнучкості в роботі, щоб обминати численні перешкоди, що їх ставив уряд і поліція на шляху революційної боротьби. Зразок такої гнучкості показали катеринославські більшовики, готуючи свого кандидата в думу. Поліція вирішила провалити більшовицького кандидата. Вона довідалася, кого саме від робітників Катеринослава більшовики намічають у виборщики, і заарештувала всіх цих осіб. Але катеринославці зробили так, як рекомендував Ленін. Вони заздалегідь підготували запасних виборщиків, які зразу ж замінили арештованих. В результаті і від Катеринославської губернії в думу, як відомо, пройшов більшовик Петровський.
Ленін на конкретних прикладах показував, як на основі більшовицьких лозунгів треба провадити революційну агітацію в масах, використовуючи легальні можливості.
Поряд з цим провадилась і нелегальна пропаганда. Більшовицькі листівки, прокламації як Центрального Комітету, так і місцевих організацій широко розповсюджувались у масах, організуючи їх свідомість і дію.
Найближчим соратником і помічником Леніна був Сталін. Відразу ж після закінчення роботи Празької конференції Ленін посилає до Сталіна, який перебував тоді в засланні у Вологді, тов. Орджонікідзе, щоб розповісти Сталіну про рішення конференції. І вже 28 лютого 1912 р. Сталін знову тікає з заслання і поринає в революційну роботу, проводячи, в життя рішення Празької конференції.
У відповідь на ленський розстріл по всій Росії розходяться через газету „Звезда" полум’яні сталінські слова заклику до революційної боротьби: „Ми живі. Кипить наша червона кров вогнем невитрачених силі". Листівка, написана тов. Сталіним до Першого Травня 1912 р., стала бойовим кличем всього російського пролетаріату. Непереборною силою пройняті прості, повні революційного запалу слова цієї листівки: „Смерть кривавому царизмові!.. Земля — селянам! 8 годин роботи — робітникам! Демократична республіка — всім громадянам Росії!".
22 квітня 1912 р. тов. Сталіна вп’яте заарештовує поліція і засилає в Наримський край. А в серпні він уп’яте тікає з заслання.
Розроблений у цей час тов. Сталіним „Наказ петербурзьких робітників своєму робітничому депутатові в Державну думу" став бойовою програмою революційної діяльності робітничого класу всієї Росії.
Ознайомившись з „Наказом", Ленін запропонував „Правде" швидше надрукувати його, щоб робітничі маси мали можливість керуватися ним у своїй боротьбі. Разом з Леніним Сталін був керівником більшовицької фракції IV думи. Він давав настанови і вчив депутатів, як поводитися в думі, навіть складав для них проекти промов з думської трибуни. Поряд з цим тов.
Сталін здійснював безпосереднє керівництво легальною більшовицькою газетою „Звездой", а потім „Правдой".Легальна більшовицька газета „Звезда" почала виходити в Петербурзі в грудні 1910 р. „Звезда" містила статті Леніна (звичайно, під різними прізвищами), огляди робітничого життя в Росії і за кордоном, кореспонденції про життя села, про окремі міста, заводи тощо. *
Звичайно, додержання правил легальності не врятовувало газету від репресій. Вже 10-й номер газети, від 19 лютого 1911 р., присвячений 50-річчю реформи 1861 р., був конфіскований. У статтях цього номера газета писала про нерозв’язане реформою селянське питання. Зрозуміло, що уряд побачив у цих статтях заклик до революції. Проте, номер газети встиг розійтися на місцях. Більше того, єлисаветградська газета „Труд" і луганська „Донецкая жизнь" навіть передрукували деякі статті „Звезды".
Кінець-кінцем редактори обох газет зазнали репресій, а луганські газетні кіоски, що продавали 10-й номер „Звезды". катеринославський губернатор наказав позакривати і навіть позривати з них вивіски.
Отже, в готуванні революційного піднесення газета „Звезда" відігравала велику роль в організації і політичному вихованні мас. Коли ж настав час пожвавлення революційного руху, вплив і значення більшовицької преси зросли ще більше. „Звезда", що виходила раз на тиждень і була розрахована на більш передові верстви робітництва, вже не могла сама справитися з поставленим завданням. Тоді їй на допомогу прийшла нова щоденна більшовицька газета „Правда". Заснована на копійки робітників, зібрані по всій Росії, „Правда" відразу ж стала найближчим другом і порадником робітника. Перший номер газети, від 22 квітня 1912 р., звернувся до читачів з такими словами: „Вступаючи в роботу, ми знаємо, що шлях наш усіяний терном...але терни не страшні... Отже, дружніше за роботу!"
Більшовицькі газети були дуже по
ширені і на Україні.
їх читали робітники великих заводів і дрібних майстерень, великих міст і далеких провінцій. Наприклад, робітники Крюківських майстерень передплачували „Звезду" і „Правду", при чому „Правды"—до 150 примірників. Робітники Юзівки писали в Петербург, що одержали й відразу розповсюдили 100 примірників „Правды", і просили прислати ще примірників з 50. „Одержиш, бувало, „Правду", — писали робітники Брянського заводу в Катеринославі,—і сядеш у куточку читати, а навколо тебе відразу 5—6 робітників, просять почитати вголос". У день роковин „Правды" група робітників з Одеси палкими словами вітала свою газету і дякувала за те, що „Правда"освітила їм широкий шлях, яким повинні йти свідомі робітники. Робітники Макіївки писали, що вони лише за три місяці читання „Правды" знайшли в ній більше, ніж можна знайти за три роки в інших газетах.
„Правда" широко висвітлювала життя робітників, їх боротьбу з підприємцями. Лише протягом першого року „Правда" надрукувала 226 статтей і 2370 кореспонденцій, присвячених революційній боротьбі робітників. „Правда" викривала перед робітничим класом мнимих його „друзів" з кадетсько-ліберального табору, з табору місцевої націоналістичної буржуазії. Поряд з цим „Правда" широко пропагувала ідеї більшовизму в масах, викриваючи меншовицько-троцькістських ліквідаторів, що намагались повести робітничий клас у хвості буржуазії. Слово „правдист" стало синонімом слова „більшовик". Ось чому робітники так любили свою газету 1 широко її розповсюджували.
Газету часто штрафували, але робітники завжди приходили їй на допомогу, збираючи для неї добровільні грошові внески, які надходили до редакції „Правды" з усіх кінців Росії. Лише протягом січня—червня 1912 р. на організацію і підтримку газети надійшли грошові внески від 504 робітничих груп. Серед міст і містечок, що взяли участь у збиранні коштів, бачимо Харків, Катеринослав, Луганськ і інші міста України. В той же час ліквідаторські газети одержали грошову допомогу лише від 15 робітничих груп. Отже, переважна частина робітничого класу йшла за більшовиками, за більшовицькою пресою. „Правда" 1912 р., —писав тов. Сталін, — це закладка фундаменту! для перемоги більшовизму в 1917 р.“.
3.