Грудневе збройне повстання

З часу загального політичного страйку в жовтні революція продовжувала йти на піднесення до найвищого свого пункту— збройного повстання. В революційну боротьбу втягувались нові верстви робітників.

У половині листопада Харків і Катеринослав були охоплені загальним страйком. В Миколаєві оголосили страйк робітники Суднобудівного і Чорноморського заводів, бастував і ряд інших підприємств Миколаєва. Продовжувались страйки на заводах і шахтах Донбаса.

У листопаді почалась забастовка поштово-телеграфних служ­бовців. Телеграфний і поштовий зв’язок у багатьох місцях був порушений або цілком паралізований. Бастуючих і морально, і матеріально підтримували робітники.

Восени 1905 р. ще більше, ніж навесні і влітку, розгорнувся селянський революційний рух. В ряді місцевостей стара влада усувалася і створювались революційні селянські комітети. Де­далі частіше захоплювали селяни поміщицьку землю. Не зва­жаючи на військовий стан, майже вся Чернігівщина була охо­плена селянським повстанням. Проти революційного селянства в ряді сіл виступало куркульство. Наприклад, в с. Вихвостові куркулі жорстоко розправилися з повсталими селянами. Гострою була в цей час боротьба селян і на Полтавщині, зокрема в м. Co- рочинцях. Для придушення селянського повстання в Чернігівську губернію прибув адмірал Дубасов. У наслідок розвитку револю­ційного руху виникли „Селянські союзи", які розгорнули свою діяльність по всій Росії.

Під натиском селянської боротьби царський уряд змушений був пообіцяти селянам повністю ліквідувати викупні платежі, що їх вони платили ще з реформи 1861 р.

У другій половині 1905 р. майже 40% повітів Європейської Росії були охоплені селянським рухом, який все зростав. „І все ж натиск селянських мас був ще недостатній. Селянському рухові бракувало організованості і керівництва" (Історія ВКП(б), Корот­кий курс, с.

Революційна боротьба робітників і селян все більше захо­плювала армію. В Кронштадті і Севастополі вибухли повстання матросів. Зростали революційні настрої і заворушення солдатів. Революційними настроями в Київському гарнізоні найбільше від­значалися сапери, які набиралися переважно з робітників. Серед солдатів-саперів у Києві революційна робота провадилась з ве­ликим успіхом. Сапери мали зв’язок з революційно настроєними солдатами кількох частин гарнізону і робітниками.

Начальство, дізнавшись про ріст революційних настроїв у са­перній бригаді, вирішило розправитись з революційними солда­тами. Командир запросив до себе представників від солдатів. Коли вони з’явились до нього, щоб викласти йому солдатські вимоги, командир і інші офіцери стали знущатись з солдатів, а потім арештували їх. Арештованим саперам загрожував вій­ськовий суд. Тоді 18 листопада саперна бригада повстала. На чолі повстання став революціонер підпоручик Б. Жадановський. Озброєні солдати вирушили на з’єднання з іншими військовими частинами. Але в наслідок вжитих начальством заходів це не вдалось. Повсталі сапери повернули до Південноросійського заводу (тепер „Ленінська кузня"), а звідти, оточені робітниками заводу, пішли на з’єднання з одним з полків. Але на Галицькому базарі повстанців зустріла учбова команда Миргородського пол­ку, яка, відкривши вогонь, багатьох убила й поранила. Був тяжко поранений керівник саперів Жадановський. Оточені натовпом, сапери не змогли відразу дати рішучу збройну відсіч, були при­мушені відступити, і повстання зазнало поразки.

В листопаді двічі виходили на вулицю солдати Харківського гарнізону. Особливо велика була збройна демонстрація 23 листо­пада, якою керувала військова організація соціал-демократів. Офіцери перелякалися виступу і повтікали. Після демонстрації цілий день у Харкові відбувались солдатські мітинги.

В цей час „революція щільно підійшла до збройного повстання. Більшовики кликали маси до збройного повстання проти царя і поміщиків, роз’яснювали їм його неминучість.

8 листопада в Росію повернувся з еміграції Ленін; він взявся за безпосереднє керівництво готуванням збройного повстання.

Царський уряд, з свого боку, вживав найрішучіших заходів для розгрому революції. Щоб розв’язати собі руки, він пішов на мир з Японією, який був укладений 23 вересня 1905 р. в Аме­риці в м. Портсмуті. Проте, не зважаючи на мир, царський уряд ле тільки не спішив з демобілізацією солдатів з армії, а й затя­гував її. Він боявся, що запасні, повернувшись додому, посилять революційну боротьбу.

Урядом були видані накази про розправу з керівниками револю­ційного руху і про розгін Рад. Каральним загонам наказували „арештованих не мати" і „патронів не шкодувати". За законом від 2 грудня кожний учасник страйку підлягав 16-місячному тю­ремному ув’язненню. Ряд місцевостей було оголошено на воєн­ному стані.

У відповідь на це робітничий клас став готуватися до рішу­чого бою з царизмом. 5 грудня 1905 р. Московський комітет більшовиків і Московська Рада робітничих депутатів закликали робітників до політичного страйку і негайної підготовки й про­ведення збройного повстання. 7 грудня в Москві почався полі­тичний страйк, який за два дні переріс у збройне повстання московського пролетаріату.

Московське повстання палко підтримала свідома частина робітників України. В Катеринославі, Харкові, Одесі, Микола­єві, Олександрівську та інших містах почались загальні страйки, які подекуди переростали в збройні повстання.

У Харкові більшовики під керівництвом Артема почали готу­вати збройне повстання, яке було призначено на 12 грудня. На заводі Гельферіх-Саде (тепер „Серп і молот") вночі повинна була зібратися частина бойових дружин. Друга частина мала зійтися біля вокзалу і захопити його. Після цього дружинники повинні були повести наступ на центр міста і зайняти урядові установи. Але цього плану здійснити не вдалось, бо провока­тор з меншовицького комітету повідомив генерал-губернатора про підготовку повстання.

Невдача повстання в Харкові не знизила бойового духу ро­бітників України.

Через кілька днів сталося повстання в Олександрівську. Поліція й козаки намагалися придушити збройною силою загаль­ний страйк робітників, на що робітники відповіли збройним повстанням. На допомогу робітникам Олександрівська прибули робітники з Синельникова, Нижнєдніпровська і Нікополя. Кілька годин точився гарячий бій між повсталими робітниками і вій­ськом. Погано озброєні робітники після впертої боротьби зму­шені були залишити барикади.

Звістки про збройну боротьбу московських робітників, за­хоплення робітниками Катерининської залізниці, що з’єднувала Донбас з Криворіжжям, посилили революційний настрій робіт­ників Донбаса. В Авдіївці, Гришині, Ясинуватій та інших районах робітники енергійно озброювались. На заводах відбувалося ма­сове виготовлення холодної зброї. Робітники роззброювали полі­цію й жандармів і озброювали робітничі дружини. В ряді районів (Авдіївка, Ясинувата) відбуваються сутички робітників з полі­цією і невеликими військовими загонами, що закінчуються пере­могою робітників.

Під час захоплення робітниками Катерининської залізниці на залізничних станціях утворились розпорядчі комітети, які взяли в свої руки управління станціями. Розпорядчі комітети діяли як зародки революційної влади. Вони роззброювали полі­цію, знімали з постів царську адміністрацію, озброювали робіт­ників. Царська влада в Донбасі була паралізована. Політична атмосфера дійшла до такого напруження, що кожного дня могло вибухнути велике повстання.

Розстріл 16 грудня поліцією і драгунами робітників Горлів- ського механічного заводу викликав збройне повстання в Горлівці, в якому взяли участь багато робітників Донбаса.

Після розстрілу робітників Горлівський страйковий комітет звернувся з телеграмою до всіх районів Донбаса, в якій пові­домляв про криваву розправу і просив негайної допомоги.

На заклик страйкового комітету в Горлівку негайно виїхали бойові дружини робітників з Єнакієва, Гришина, Ясинуватої, Авдіївки та інших районів Донбаса. Серед прибулих дружинників озброєних рушницями було не більше 300. На нараді керів­ників бойових дружин був розроблений план наступу. Прибулі дружинники були розбиті на загони, і кожному загонові було визначене його місце.

O 8 годині ранку 17 грудня почався бій. Після двогодин­ного бою робітники примусили війська відступити з Горлівки. Але в степу війська зустрілись з козаками, що йшли їм на допомогу. З’єднані сили піхоти й козаків зробили глибокий обхід і підійшли до станції Горлівки з тилу. На території станції стався запеклий бій, що тривав до третьої години дня. По­гано озброєні і не навчені військовій справі робітники не витримали тривалого бою і примушені були відступити. Але військо протягом чотирьох днів не наважувалося вступати в Горлівку, як і в інші місця, де були бойові дружини.

Щоб не дати знову з’єднатись бойовим дружинам і попере­дити нове повстання, війська руйнували залізничну колію, нищили мости і телефонну сітку. Тим часом у Донбас прибули підкріплення, і війська перейшли в наступ, жорстоко розправ­ляючись з робітниками. Проте, для встановлення „порядку" в Донбасі військам потрібно було два тижні.

Грудневе повстання було найвищою точкою революції. Після його поразки почався другий період революції, період її поступового відступу..

4.