Другий період революції

Перемігши грудневе повстання в Москві і в інших місцево­стях, царський уряд розгорнув нечуваний до цього часу терор, намагаючись якнайшвидше остаточно розгромити революцію. По всій Росії лютували каральні експедиції проти робітників і селян.

Репресивні заходи царського уряду проти революції допов­нювала буржуазія скороченням виробництва і запровадженням локаутів, щоб голодом зламати волю робітників до боротьби. В 1906 р. тільки в Харкові і Одесі було близько 15 тис. чоловік зареєстрованих безробітних. На 1907 р. в числі всіх безробітних у царській Росії налічувалось 32% металістів — найпередовішої частини робітничого класу.

Одночасно з ростом безробіття в країні збільшувались прямі і непрямі податки на трудяще населення міста і села.

В 1906 і 1907 рр. робітники й селяни продовжували боротьбу, відступали з боями, не даючи самодержавству змоги відібрати все, що було завойовано в попередній боротьбі.

Навесні і особливо влітку 1906 р. в революційну боротьбу втягуються нові маси робітників. Зростає кількість учасни­ків страйків на шахтах і на багатьох підприємствах Донбаса і Криворіжжя. Під час Першотравневих свят політичні мі­тинги охопили майже всіх шахтарів Донбаса і Криворіжжя. В Києві і Катеринославі знову появились так звані „біржі" — місця зборів, політичних бесід і нелегальних зустрічей рево­люціонерів.

В Луганську продовжувала існувати єдина тоді в Росії Рада робітничих депутатів, а також профспілка металістів. Робіт­ники зберегли бойову дружину і продовжували озброюватись— виготовляли бомби, а за вогнепальною зброєю для дружинників тов. Ворошилов їздив у 1906 р. у Фінляндію. Щоб уберегтись від царських шпигів, тов. Ворошилов перевозив зброю в дам­ських коробках.

Самодержавство вдавалось до заборони і конфіскації газет і літератури.

Газету й листівки видавала Луганська більшовицька організа­ція. В київській газеті „Работник" Ленін вмістив свою статтю „Напередодні". В цей час багато статтей Леніна було вміщено в інших більшовицьких газетах. Тов. Сталін, який керував більшо­виками і більшовицькою пресою Закавказзя, друкував у той час багато своїх статтей у закавказьких більшовицьких газетах.

У 1906 р. хвиля робітничих страйків у Росії ще була висока. Бастувало 1 млн. 208 тис. чоловік, при чому на першу поло­вину року припадало 748 тис. страйкарів, з яких 453 тис. були учасниками політичних страйків. Це були, як і раніш, пере­важно металісти.

Навесні 1906 р. знову підноситься рух селянства. Він не спа­дав на протязі всього року і тривав також на початку 1907 р.

В час найбільшого розмаху боротьби на селі в травні—сер­пні 1906 р. селянським рухом було охоплено 250 повітів, а за­бастовками сільськогосподарських робітників—157 повітів Єв­ропейської Росії.

Царська влада посилала каральні загони на боротьбу з се­лянством; вони дико розправлялись з селянами, в першу чергу з „підмовниками" і „агітаторами", з найпередовішими селянами, безробітними робітниками, що повернулися з міста в село, і ре­волюційною частиною сільської інтелігенції. Каральні загони грабували селянське майно, поводились у селах, як завойовники в чужій країні. У квітні було видано також закон, за яким су­дові справи про участь селян у революційному русі повинні були розглядатись позачергово. Селян катували або гнали в заслання, розстрілювали без всякого суду.

Не зважаючи на дику розправу, селянство не припиняло боротьби і часто вступало в сутички з каральними загонами, від­биваючи арештованих і розправля ючись з представниками влади.

Революційний рух в армії і флоті ще тривав. У Кронштадті і Свеаборгу повстали матроси Балтійського флоту. В Херсоні перестали коритися офіцерам дві роти солдатів дисциплінарного батальйону. Піхотний полк у Полтаві вночі, без офіцерів, з му­зикою вирушив з казарм на з’єднання з солдатами іншого полку.

Серед солдатів помітно зростав вплив соціал-демократів. Військова організація при Катеринославському комітеті РСДРП видавала солдатську газету, а більшовицька військова організація в Києві — солдатський журнал „Голос солдата". Все більша кіль­кість свідомих солдатів і матросів вступала в партію.

Революція в країні сприяла посиленню національно-визвольного’ руху всіх пригноблених народів проти царизму і послабила н ціональний гніт.

На Україні починають виходити явочним порядком українські газети, журнали та інші видання. В деяких школах без дозволу шкільного начальства почали вести викладання українською мовою. В містах і селах виникають „Просвіти", „Клуби" та інші організації, де групувалася українська інтелігенція. Ці організації використовувались українською буржуазією в її класових інте­ресах.

Репресії дали самодержавству лише перші успіхи в боротьбі з революцією. Щоб зміцнити своє становище, царський уряд вирішив скликати нову Державну думу.

Виборчий закон, оголошений 11 грудня 1905 р., був антиде­мократичним. Більше половини населення було позбавлено права голосу. Вибори були не рівні і не прямі, а багатоступневі. Поміщики й буржуазія користувалися великими виборчими пе­ревагами. Поміщики обирали одного риборщика від 2 тис. ви­борців, а робітники — від 90 тис. виборців. До того ж багатьох робітників і селян з різних мотивів просто викреслювали з ви­борчих списків. Так царський уряд забезпечував перевагу в думі поміщикам і буржуазії.

Українська буржуазія, як і російська, задовольнилася мані­фестом 17 жовтня. Українська радикально-демократична партія у блоці з кадетами брала участь у виборах в Державну думу, а в самій думі підтримувала кадетів.

Передвиборна кампанія супроводилась арештами „неблаго- надійних" осіб. Вибори до думи відбувалися під тиском чинов­ників і поліції і фактично не були таємними.

„Думою цар хотів відвернути маси від революції. Значна частина селянства вірила в той час в можливість через думу дістати землю. Кадети, меншовики й есери обманю­вали робітників і селян —нібито без повстання, без револю­ції можна добитися потрібних народові порядків. В боротьбі з цим обманом народу більшовики оголосили і провели так­тику бойкоту І Державної думи..." (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 80).

Усюди переважна більшість робітників підтримала більшо­вицьку тактику. Так, 7 березня 1906 р. на Брянському заводі відбулись 3-тисячні збори, а потім мітинг робітників, де біль­шовики закликали до бойкоту, завдяки чому виборчі збори на заводі не відбулись.

Бойкот робітниками думи мав також певний вплив і на село і значно послабив віру в неї населення.

Не тільки робітники, а й багато селян не брали активної участі у виборах. На Харківщині обирало тільки 6,8% селян. Проте, це не перешкодило владі послати в думу „законну" кіль­кість депутатів від Харківської губернії.

Успіхові боротьби з самодержавством і далі шкодили меншо­вики своєю розкольницькою практикою. Тому робітники ви­магали об’єднання сил робітничого класу і його партії. Під тиском робітників меншовики мусили погодитись з більшови­цькою пропозицією скликати з’їзд партії.

У квітні 1906 р. в Стокгольмі відбувся IV (Об’єднавчий) з’їзд РСДРП. Разом з Леніним в роботах з’їзду брав участь тов. Сталін під псевдонімом Івановича. Від більшовицьких організацій України на з’їзді було чотири представники, в числі яких був тов. Ворошилов.

Ленін і Сталін, відстоюючи на з’їзді більшовицьку позицію в революції, одночасно нещадно викривали опортунізм меншо­виків, які шкодили робітничому класові і селянству. І хоч IV з’їзд дав формальне об’єднання більшовицької і меншови­цької частин партії, але він відкрив очі багатьом з тих робітників, які ще до цього йшли за меншовиками. Тому після з’їзду біль­шість членів місцевих формально об’єднаних організацій РСДРП здебільшого ставали на бік більшовиків.

У країні ще тривала запекла революційна боротьба, і тому царський уряд вважав неможливим відтягати далі скликання думи.

Щодо свого соціального складу більшість депутатів думи була поміщицько-буржуазною. Представниками селян у думі була трудова група, або „трудовики", яких налічувалось понад 100 де­путатів; робітничих представників було близько 25 чоловік.

За царським маніфестом від 21 лютого 1906 р. кожний закон, що його подавав уряд на розгляд думи, мав потім схвалюватись Державною радою, яка складалась здебільшого з царських санов­ників. Отже, законодавчих прав дума фактично не мала.

Кожне поставлене в думі питання безконечно дебатувалось і зволікалось. Наприклад, одно з найголовніших питань—аграрне „об­говорювалось" більше трьох тижнів, аж поки думу не розігнали.

Коли з’ясувалося, що вибори до Державної думи не дали бажаних для уряду результатів, а сама дума не виявляла достат­ньої покірливості, царський уряд 8 липня 1906 р. розігнав її.

В країні посилилися репресії і запанував військовий терор. З серпня 1906 р. для учасників революційних виступів були запроваджені військово-польові суди, які засуджували здебіль­шого до розстрілу і тільки зрідка — на каторгу.

Після розгону думи уряд стримував обурення країни військо­вим терором. Посилена і надзвичайна охорона, арешти без кінця, військово-польові суди, каральні експедиції — все це, разом узяте, не можна було назвати інакше, як військовим терором.

Було ясно, що царському урядові вдалося приборкати рево­люцію і що революційна хвиля почала спадати. В порівнянні з 1905 р. число страйків набагато зменшилося. Зменшувалась і кількість селянських виступів.

Посилюючи репресії в країні, царський уряд оголосив про скоре скликання II Державної думи.

Тепер, в умовах безперечного спаду революції, більшовики, замість бойкоту думи, вирішили взяти участь у ній. Більшовики йшли в думу не для співробітництва там з кадетами; а для того, щоб з думської трибуни викривати антинародну політику цар­ського уряду, безсилість думи зробити щось для народу.

• Меншовики, навпаки, йшли в думу, як вони сами заявляли, для „органічної законодавчої" роботи, тобто для підтримки кадетів.

Вибори до II Державної думи почались у кінці 1906 р. і від­бувались на основі того ж закону, за яким обиралась і І дума. Ро­бітничих і селянських представників не допускали до думи, їх арештовували заздалегідь, до виборів. А коли вибори все ж да­вали небажані для царської влади наслідки, вони касувалися.

У цих найтяжчих умовах більшовики закликали робітників і селян не голосувати за кандидатури кадетів, яких підтриму­вали угодовські партії, а виставляти своїх кандидатів до думи.

У наслідок більшовицької агітації робітники й селяни про­вели до думи значну кількість своїх представників. Так, з 15 осіб, обраних у члени думи від Київщини, тільки двоє були чорносо­тенцями. Це вказувало також на те, що царизм ще не був спроможний забезпечити собі в думі чорносотенну більшість.

Меншовицька політика співробітництва з кадетами викликала велике незадоволення в партійних організаціях. Більшовики по­ставили вимогу скликати новий з’їзд партії.

У травні 1907 р. в Лондоні був скликаний V з’їзд РСДРП. Більшовики мали на з’їзді стійку більшість. З’їзд схвалив полі­тику більшовиків і прийняв більшовицькі резолюції. Це озна­чало перемогу більшовиків у керівництві робітничим револю­ційним рухом у цілому.

20 лютого 1907 р. зібралась II Державна дума. В II думі порів­няно з першою майже в два рази зменшилось число мандатів кадетської партії. 157 мандатів одержали так звані народницькі, або трудові, партії, які „були тоді демократичними партіями і виражали інтереси дрібної буржуазії міста й села" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 85). Соціал-демократична фракція II думи налічувала 65 чоловік. Більшість депутатів думи, обра­них на Україні, належала до робітників і селян і в значній кіль­кості до дрібнобуржуазної інтелігенції.

З буржуазних і дрібнобуржуазних партій в думі утворилася українська фракція, яка ставила собі за мету домагатися авто­номії України, українізації школи тощо.

Виходило, що складом своїх членів II дума була більш небажаною для самодержавства, ніж І дума, і тому вже *з перших днів її існування царизм став шукати приводу, щоб розігнати її.

Тільки через два тижні після початку роботи думи царський уряд виступив у думі з декларацією, з якої було видно, що в земельному питанні він не йшов далі підтримки куркулів, а робіт­никам нічого не обіцяв. Уряд не збирався допомагати масам голодуючого населення. Для прикриття цієї злочинної політики царизму в думі з ініціативи кадетів була створена продовольча комісія, яка по суті поховала продовольче питання. З царської декларації також було видно, що уряд і надалі вестиме політику національного гноблення. Соціал-демократична фракція думи голо­сувала як проти декларації царського уряду, так і проти ряду інших заходів, що їх уряд проводив через думу.

Частина депутатів думи викривала з думської трибуни анти­народну політику царизму. Це привело до розправи уряду з на­родними представниками. Поліція провокаційним шляхом підго­тувала „обвинувачення" проти соціал-демократичної фракції, для розгляду якого була створена думська комісія. Разом з тим уряд підготував удар і по самій думі. З червня 1907 р. дума була розігнана, після чого соціал-демократична фракція думи була відправлена на заслання.

Під впливом революції 1905—1907 рр. по всій Австро-Угорщині прокотилися виступи широких народних мас, які підняли боротьбу за загальне виборче право. Особливо грандіозним цей рух був у Галичині. В результаті цього руху австрійський уряд пішов на поступки. На початку 1907 р. в Австро-Угорщині було про­голошене загальне виборче право.

Царизм продовжував свій наступ на революційний народ. Люті розправи зростали. Каральні експедиції розстрілювали робітників і селян. В царських катівнях жорстоко, по-звірячому знущалися з в’язнів. Після поразки грудневого повстання в Дон­басі було арештовано 132 учасники повстання. Арештованим учасникам повстання готували страту або каторгу, тюрму або заслання в Сибір на поселення.

Особливо жорстоко розправлявся царський уряд з більшо­виками. Тов. Ворошилов, тільки в грудні 1905 р. звільнений ро­бітниками з царської тюрми, в червні 1907 р. був знову арешто­ваний і в жовтні засланий в Архангельську губернію. Охранка робила все, щоб розправитись з Леніним. Ленін примушений був ховатись від царських шпигів у Фінляндії, а в грудні 1907 р. з великою небезпекою для життя знову емігрував за кордон.

Самодержавство здобуло тимчасову перемогу над народом. Перша буржуазно-демократична революція в Росії зазнала по­разки.

Поразка революції була зумовлена рядом причин. Хоч селян­ство і йшло на союз з робітниками, проте, значна частина його ві­рила в царя, і це перешкоджало утворенню міцного союзу робітни­ків і селян. Великий вплив на селянство мала тоді угодовська партія есерів. Вона перешкоджала йому рішуче виступити на боротьбу за повалення царизму, стати на той шлях, на який кликали селян більшовики. Українських селян обманювали ще й українські буржуазно-націоналістичні партії, зокрема УСДРП, які намагалися розірвати єдиний фронт класової боротьби росій­ських і українських робітників.

Царська армія складалася переважно з селян. А значна ча­стина селян ще не йшла разом з робітниками на повалення царизму, тому для придушення революції цар зміг використати більшу частину солдатів.

. В революції 1905—1907 рр. партія більшовиків героїчно боро­лася за повну перемогу народу над самодержавством. Але роз­кольницька діяльність меншовиків — агентів буржуазії в робітни­чому класі — була одною з важливих причин поразки революції.

Нарешті, царю допомогли придушити революцію іноземні імперіалісти і мир з Японією, який зміцнив становище царизму в його боротьбі з революцією.

За роки першої революції робітничий клас і селянство на­були великого політичного досвіду, який забезпечив їм перемогу в 1917 р.