Третєчервневий переворот 1907 р. Терор царського уряду проти робітників і селян

З червня 1907 р. царський уряд розпустив II Державну думу і видав новий закон про вибори в III Державну думу. В історії цей день називається третєчервневим переворотом. Царський уряд порушив маніфест 17 жовтня 1905 р., за яким нові закони можна було видавати лише за згодою думи.

Новий виборчий закон зводив нанівець виборчі права робітни­ків і селян, тоді як виборчі права поміщиків і торгово-проми­слової буржуазії дуже розширялись.

Вибори в III думу проходили в умовах жорстокого терору. Робітникам і селянам було важко скористатися навіть тими дуже обмеженими виборчими правами, що були надані їм законом.

Багато пригноблених народів царської Росії було зовсім позбавлено виборчих прав. Чорносотенці під загрозою погромів забороняли євреям висувати в думу своїх кандидатів.

Царський уряд робив усе для того, щоб забезпечити потрібний йому склад депутатів III думи. На цей раз він досяг своєї мети.

1 листопада 1907 р. відкрилась III Державна дума. На 442 де­путати було 202 самих тільки поміщиків. Від українських гу­берній було обрано Ill депутатів, з них 64 поміщики, серед яких були такі, як граф О. Бобринський і чорносотенець В. Шульгін. Порівняно з І думою в III думі число депутатів-поміщиків від українських губерній зросло з 21 до 64 і попів з 1 до 13, зате число представників селянства зменшилося з 40 до 20.

Переважна більшість депутатів належала до поміщицько- буржуазних контрреволюційних партій. У III думі було правих (чорносотенців)—171, октябристів і членів споріднених з ними груп —113, кадетів і членів близьких до них груп — 101, трудо­виків—13 і соціал-демократів—18.

З Ill депутатів від України в III думі було: 55 правих і 41 октябрист.

Така дума цілком відповідала інтересам царського уряду, була зброєю в руках царизму в боротьбі проти робітників і селян..

З приводу виборчого закону, на основі якого було обрано ПІ думу, Ленін писав: „Виборчий закон 3 червня 1907 року „буду­вав" державну систему управління—та й не самого тільки управління — на блоці кріпосників-поміщиків з верхівками бур­жуазії, при чому перший соціальний елемент зберігав у цьому блоці гігантську перевагу, а над обома елементами стояла фак­тично неурізана стара влада" (Ленін, Твори, т. XVI, с. 258).

■ Після третєчервневого перевороту царизм ще більше посилив чорносотенну реакцію. Царський міністр внутрішніх справ Сто- липін вкрив країну шибеницями. Каторжні тюрми, фортеці і місця заслання переповнилися революціонерами. У 1908 р. в Росії в середньому щодня було в ув’язненні понад 170 тис. чоловік і більше 62 тис. перебувало під слідством. Польові суди з 1907 до 1909 р. винесли понад 5 тис. смертних вироків. У 1906 р. ца­ризм оголосив українські губернії на воєнному стані, а з 1907 по 1910 р. держав Україну в стані надзвичайної охорони. Поліція ■силою збирала сільські сходи і примушувала їх виносити приговори про заслання революційно настроєних селян. Таким чином, лише з 1 січня по 28 липня 1907 р. з Київської губернії було вислано 355 чоловік (не рахуючи членів сімей).

Царський уряд люто громив політичні й економічні органі­зації пролетаріату. Так, за 1907—1910 рр. в Росії було закрито 444 профспілки. За цей же період було відмовлено в реєстрації 604 спілкам. У Катеринославі з 80 профспілкових організацій лишилося 4. В 1910 р. в Одесі всі профспілки були знищені. В Миколаєві військовий губернатор просто заявив, що не допу­стить утворення професійних спілок. В Харкові, Донбасі та інших місцях України профспілки, що залишились, ледве животіли. Актив­них керівників профспілкового руху арештовували і висилали.

Поряд з закриттям профспілок царизм знищував і робітничу пресу. За один лише 1907 рік у Росії було закрито 100 профспіл­кових газет.

З найбільшою лютістю царський уряд переслідував більшовиків. Багато партійних більшовицьких організацій було розгромлено, знищено Ради робітничих депутатів і всі селянські організації.

Національний рух, що посилився в революційні роки, жорстоко придушувався. Чорносотенну політику царизму в національному питанні цілком підтримували не тільки октябристи, а й кадети.

Українські періодичні видання закривалися. Українські газети і книжки заборонялось передплачувати під загрозою тюрми. Куль­турно-освітні українські організації ліквідувались. Так, під кінець 1911 р. з 14 „Просвіт" лишилося тільки 7. Серед закритих були Ки­ївська, Одеська, Ніжинська, Чернігівська. Столйпін 20 січня 1910 р. видав циркуляр, що наказував губернаторам не дозволяти засну­вання товариств з „інородців", до яких були віднесені і українці.

Політичних ведуть.

У школах було заборонено вживати українську мову. Дер­жавна дума відхилила заяву 33 депутатів про користування українською мовою в початкових школах. Полтавський губер­натор радив міністрові внутрішніх справ допускати на посади вчителів і інспекторів шкіл на Україні тільки росіян. У школах не дозволяли співати українських пісень, декламувати вірші і на­віть грати українські мелодії.

Царизм забороняв українському народові вшановувати пам’ять великого українського поета Т. Г. Шевченка.

Щоб послабити єдиний революційний фронт усіх народів, царський уряд нацьковував народи Росії один на одного, нама­гаючись посіяти між ними взаємне недовір’я.

Поразка революції і жорстокий національний гніт посилили націоналістичні настрої, зокрема на Україні.

Буржуазія всіх націй, в тому числі й українська, культиву­вала взаємне недовір’я між народами царської Росії, намагаючись прищепити пролетарям пригноблених націй націоналізм. Бур­жуазію підтримували меншовики й есери. На Україні в цьому напрямі діяли українські соціал-демократи.

Лише більшовицька партія Леніна — Сталіна повела рішучу боротьбу проти націоналістичного чаду. Ленін і Сталін звернули в цей час особливу увагу на національне питання. Вони роз­вивали далі і захищали більшовицьку програму в національному питанні.

Більшовики боролись за самовизначення націй аж до дер­жавного відокремлення, за рівні права всіх народів.

2.