Причини, основні завдання та особливості Лютневої (1917 року) революції в Росії. Розстановка політичних сил в Україні

Наслідки І світової війни для українців, вимушених воювати з обох сторін були тяжкими. На протязі усієї війни Галичина слугувала аре­ною кривавих битв на Східному фронті. Війна ще більше погіршила становище українців, які не мали власної держави, яка б захищала їх конкретні інтереси.

У 1917 р воюючі країни опинилися на межі катастрофи. Особли­вої гостроти досягло напруження в Росії. Росія втратила понад 8 млн. чоловік вбитими, пораненими та полоненими. Це викликало широке невдоволення. Війна і прорахунки уряду призвели до глибокої кризи в усьому суспільстві. Таким чином, причини Лютневої революції бу­ли тісно пов’язані з подіями І Світової війни. У 1915р. в Росії почала­ся економічна криза. Вона охопила різні галузі господарства. Мета­лургія давала лише 80% необхідного металу, видобуток вугілля ста­новив 40% від необхідного, залізниці не справлялися з навантажен­ням тому, що не вистачало палива. Дуже гостро стояла проблема продуктів харчування. Вона була викликана нестачею робочих рук та тяглової сили в сільському господарстві. В країні швидкими темпами росли ціни на всі види товарів.

До економічної кризи приєдналася ’’криза верхів”. Уряд не міг подолати господарську розруху, класову боротьбу та поразки на фро­нті. Почалася безперервна зміна міністрів.

Революційна ситуація 1915-1916 рр. вилилася в революцію у лютому 1917 р. 14 лютого в Петрограді почався страйк робітників, в якому прийняло участь 50 тисяч чоловіків. 24 лютого 1917 р. страй­кувало вже 200 тисяч чоловік. 27 лютого до страйкуючих робітників приєдналися солдати Петроградського гарнізону. Увечері 27 лютого столиця була вже в руках у повстанців.

Основними завданнями революції були: повалення самодержав­ства і проголошення Росії республікою, конфіскація поміщицького землеволодіння і розподіл землі між селянами, запровадження 8- годинного робочого дня, скликання Всеросійських Установчих збо­рів, припинення імперіалістичної війни.

Особливостями революції стало утворення двовладдя. З одного боку повстанці утворили Петроградську раду робітничих та солдат­ських депутатів. А 2 березня 1917 р. депутати Державної Думи утво­рили Тимчасовий уряд на чолі з князем І. Львовим. Цей уряд прийняв відречення царя від влади. Нова влада проголосила демократичні свободи слова, зборів, друку, спілок, демонстрацій та ін.

Звістка про революцію в Росії надійшла до Києва 28 лютого 1917 р. 1 березня 1917 р. під правлінням міського голови відбулося засідання представників громадських організацій та партій, яке ви­знало за необхідне створення авторитетного громадського органу, здатного забезпечити в місті атмосферу спокою та контролювати си­туацію. 4 березня в Києві остаточно оформився “Виконавчий комітет ради об’єднаних громадських організацій”, який діяв до вересня 1917 року.

Поряд з ним в місті розпочала свою діяльність Київська Рада робітничих депутатів, яка обрала свій виконавчий комітет у складі 37 осіб. Соціальний рух привів до утворення в містах і селах Рад робіт­ничих та селянських депутатів. На середину 1917 р. їх нарахувалося 252, в тому числі у Донбасі - 180(71%). Засновниками Рад були пере­важно представники загальноросійських політичних партій есерів та РСДРП.

Нарешті, представники українських груп та товариств, гуртків вибрали і призначили Українську Центральну Раду. 4 березня 1917 р. вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і почат­ком її короткої, драматичної історії.

Утворення Української Центральної Ради та основні етапи її діяльності. Ініціатором утворення УЦР було “Товариство українсь-

ких поступовців”. (Є.Чикаленко, С.Єфремов, Д.Дорошенко), від УСДРП - В.Винниченко, С.Петлюра. Через декілька тижнів до ЦР приєдналася Українська партія соціалістів-революціонерів (М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал.) Головою Української Центральної Ради обрали М.

- боротьба за автономію України;

-перебудова Російської держави на федеративну демократичну республіку;

- утворення українських рад по всій території України.

Так завершився І етап діяльності УЦР.

На ІІ етапі Центральна Рада розпочала процес створення україн­ських збройних сил. Цей етап характеризувався також подальшим за­гостренням протиріч між УЦР та Тимчасовим урядом. 1 червня 1917 року Тимчасовий уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги ЦР. Було заборонено проведення ІІ військового з’їзду. Наслідком цих протиріч стало проголошення 10 червня 1917 р. І Універсалу. Цей до­кумент проголосив суверенність українського народу на своїй землі. Був сформований також перший склад крайового уряду - Генераль­ний Секретаріат, спочатку у складі 9 чоловік на чолі з В.Винниченко.

ІІІ етап діяльності УЦР поділяється на два періоди :

1) переговори Центральної Ради з делегацією Тимчасового уря­ду наприкінці червня та початку липня 1917 р. завершилися компро­місом - 3 липня був опублікований ІІ Універсал. В документі було зафіксовано запрошення до складу УЦР представників інших народ­ностей (30% від складу); Генеральний Секретаріат проголошувався вищим крайовим органом влади в Україні; Універсалом проголошу­валося, що Рада не допустить здійснення автономії України до Уста­новчих Зборів і фактично відмовляється від подальшої „українізації” військових частин в тилу і на фронті. Центральна Рада повинна була підготувати проект закону про автономний устрій України, який буде затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. Таким чином, Тимчасовий уряд визнав УЦР. Але були в Україні суспільні та етнічні групи, які не підтримували ЦР. Російські консерватори і навіть помі­рковані побоювалися, що зростання політичної активності українців призведе до розвалу „єдиної та неподільної Росії”. З іншого боку ро­сійські більшовики підозрювали, що український національний рух може порушити „єдність робітничого класу”.

Отримавши обіцянку широкої культурної автономії, російські і єврейські партії в Україні приєдналися до ЦР. 15 липня склад україн­ського уряду поповнився представниками „національних меншин”. Генеральний секретаріат збільшився до 12 чол. В цей момент ЦР мала вже 822 міста, біля 25% міст належало російським, єврейській, поль­ській та іншим неукраїнським партіям. В ідеологічному відношенні ЦР мала виразно ліву орієнтацію. До складу ЦР формально увійшли представники практично усіх легальних партій, у т.ч. кадети і біль­шовики, усього понад 20 партій. Але представники більшовиків і ка­детів у роботі ЦР з різних причин участі не приймали.

2) Діяльність Української Центральної Ради в умовах загальної політичної кризи, викликаної військовим заколотом Л. Корнилова. Серпневий заколот військових провалився завдяки єдності дій всіх лівих сил, але сприяв підвищенню ролі в суспільному житті держави більшовиків. В цих умовах Центральна Рада вжила заходи до збере­ження своєї влади і влади Тимчасового уряду. 21 вересня 1917 р. в Києві вона скликала З’їзд народів Росії, на який прибули представни­ки 12 національностей. З’їзд прийняв рішення про перебудову Росій­ської держави на федерацію демократичних республік. Було створено Раду народів з центром в Києві. Але жовтневі події в Петрограді зве­ли нанівець усі ці плани.

На останньому етапі своєї діяльності Українська Центральна Ра­да прийняла ще два Універсали. Жовтневий переворот у Петрограді різко змінив ситуацію.