Соціально-економічні та політичні наслідки І світової війни.
В роки війни із-за нестачі палива та металу стали закриватися підприємства галузей, що виробляли товари першої необхідності. Це посилювало диспропорції в економіці, вело до дезорганізації господарства.
На становищі промисловості дуже негативно відбивалося те, що в Україні до армії було мобілізовано біля 4 млн. чол. Наприклад, з вугільної промисловості Донбасу було мобілізовано 30-40% робітників. Під час війни збільшився попит на метал, а виробництво його зменшилося. В 1913 р. на Півдні Росії було вироблено 190 млн. пудів, а в 1916 р. тільки 176 млн. пудів. Зменшилося виробництво сталі і прокату. На лютий 1917 р. в країні припинили роботу 36 доменних печей. Зменшили виробництво продукції машинобудівні заводи.Під час війни сильно було підірвано і транспорт. Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, металу, станції були забиті ешелонами.
Війна зруйнувала і сільське господарство України. В російську армію з сел України було мобілізовано 50% працездатних чоловіків. Не вистачало робочого скота. Майже припинилося постачання у сільське господарство машин, мінеральних добрив. В Україні зменшилися посівні площі, знизилася врожайність, збір зернових скорочувався на 200 млн. пудів щорічно. Швидко посилювалося розорення і розшарування селян.
Зростання економічного занепаду посилювалося розпадом грошового обігу. Щоб покрити величезні воєнні витрати, царизм збільшував випуск паперових грошей, які забезпечувалися золотом тільки на 14-15 %. Збільшувалися прямі та непрямі податки, зростали внутрішні та зовнішні борги. Все це тягарем покладалося на народні маси.
Водночас з цим, під час війни посилювалася концентрація промисловості, зрощування банківського і промислового капіталу, зростання державно-монополістичного капіталізму. Царський уряд все більше застосовував іноземні позички, посилював залежність Росії від імперіалістів Заходу.
Під час війни на більшій частині території України було впроваджено воєнний стан. Царизм посилював тут поліцейські репресії проти трудящих і, передусім, проти робітників. Посилився політичний і національний гніт.
Війна і господарська розруха викликали гостре невдоволення і наростання революційного руху трудящих мас. Війна стала могутнім прискорювачем революції. К 1916 р. революційний і страйковий рух став найбільш масовим і набув політичну спрямованість. Робітники виступали проти війни і всього царського режиму. Всього з початку війни і до березня 1917 р. в Україні відбулося понад 370 страйків, в яких прийняли участь біля 300 тис. робітників. За цей же час в Україні виникло понад 200 селянських заворушень.
Робітничі і селянські виступи сприяли розвитку революційного руху в армії. На початку війни більшість солдат вважали, що захист Вітчизни - їх долг. Але потім, особливо у 1916 р. невдоволення солдат війною почало набувати широкого розмаху. Частішими стали випадки втечі солдат в тилу і на фронті. Випадки братання і відмова солдат іти у напад набули масового характеру. В окремих містах солдатські акції переростали у збройні виступи.
Надії царського уряду і панівних класів Росії за допомогою війни припинити революцію, що насувалася в країні, не виправдали себе. Війна певною мірою наблизила революцію, до краю загострив усі протиріччя. Викликана нею дезорганізація народного господарства, різке погіршення матеріального становища трудящих мас - все це вказувало на те, що російська держава знаходилася на межі загальнонаціональної катастрофи.