Гетьмани: Грицько Чорний, Тарас Трясило

Після смерти Дорошенка гетьманом реєстрових козаків був обра­ний Грицько Чорний, чоловік прихильний до Польщі. Не довго він гетьманував. В році 1630 знов спалахнув огонь проти „панів-ляхів“.

1628-1630.лою завести латинство; що Ляхи думають вирізати всю Русь аж до московської границі, та отаке инше. Причиною до того була між ин- шим сваволя польських жовнірів, що після Куруковської битви розта­шувались на Україні. Під Київом почалось було повстання: козаки з селянами почали витребляти жовнірів. Пробував був гетьман Чорний погамувати розлючених Українців, але вони „жестокосердно його за­мучили". На Низу Запорожці на його місце обрали собі Тараса Трясила; до нього перейшло й 4.000 реєстрових.

за гетьмана Починалося

козацьке повстання.

Коли Трясило побачив круг себе чимале військо, на весні 1630 р. рушив на Україну. Коронний гетьман Конецпольський послав на те по­перед себе шляхтича Самійла Лаща, чоловіка без сорому й чести і страшенно лютого. Лащ той розправлявся з козаками немилосердно. Помаленько він одіпхнув Трясила за Дніпро, в Лівобережну Україну, де тоді панували Вишневенькі. Ce вже не була пустиня, як давніш, а добре заселений край. Осередком був Переяслав. Щоб не дати роз­горітися повстанню, польський гетьман Конецпольський забрав 2.000 реєстрових, що були йому вірні, свої й панські війська і пішов під Переяслав. Три тижні тяглася облога і козаки нарешті мусіли піддатись.

Але, знати, й Поляки великої слави не доказали, бо зі ода стала на тому, що козаки додержуватимуть Куруковської умови, і навіть не дуже домагаються Поляки, щоб їм видано було Трясила. Пізніш укра­їнські літописці розмалювали Переяславську облогу так, що й не пі­знати: ніби то козаки уночі напали на польський табор і кого не ви­різали, то потопили в річці Альті. Ніби то й ніч сю потім прозивали „Тарасовою ніччю“.

У 1631 році уряд настановив козакам за гетьмана Тимохвія Оран-Гетьмани: даренка, але він їм був не до вподоби, і незабаром ми бачимо инших Тимохвій двох гетьманів: Івана Петражицького-Кулагу у реєстрових козаків,^r а Андрія Гавриловича — у Запорожців. Але про Гавриловича скоро нічого не стало чути, так що остався один Іван Петражицький-Кулага. Ce був чоловік тямущий і багато пільг добився він для Українського народу. Саме тоді, весною 1632 року, помер король Жиґимонт III, і козаки сподівалися здобути собі де-які полегкості. Петражицький хотів навіть, щоб депутати (посли) козацькі до всяких справ держав­них були у сеймі допущені, і щоб вони там голос мали. Тим-то він і послав своїх послів на сейм, де мали обрати нового короля, і до­магався, щоб було обрано за короля — Володислава (того самого, що мав бути Московським царем), бо він був прихильний до право­славних людей. Але козацьких послів на сейм не пустили. Тоді Петра­жицький через три місяці ізнов послав послів на сейм, і за них дер­жали там руку православні пани та архимандрит київської Печерської Лаври Петро Могила, що вмів ладнати із панами польськими. Ce був один з видатнійших в історії України людей по осьвіті і розуму.