Орандаренко, Андрій Гаврилович, Іван Петражицький- Кулага 1631-1635.
Але найбільш ваги на сеймі мало те, що гетьман козацький не дуже на панські обіцянки покладався; зібрав він до 30.000 козаків (там були й реєстрові) і з військом тим рушив на Волинь руйнувати маєтки тих панів, що ставали на сеймі навпроти козацьких домагань.
Сим способом він зробив те, що Володислава вибрано було королем, а крім того постановлено було статті про права православного духовенства й церкви. Петрові Могилі на сеймі даний був універсал про те, що православну віру може визнавати кожен вільно; що церкви, духовенство й маєтності манастирські та церков православних будуть вільні од усякого насильства; що уряд польський признає православного митрополита і 6 єпископів (Перемишльського, Львівського, Луць- - кого, ВОлодимирського, Холмського і Пинського). Новий король Bo-
КОРОЛЬ ПОЛЬСЬКИЙ ВОЛОДИСЛАВ IV.
лодислав IV признав Петра Могилу митрополитом Київським, і Петро Могила прямо з сейму поїхав до Львова, і тал\ був висвячений на митрополита. У Київі всі були дуже задоволені тим посвяченням і стріли нового митрополита з великою радістю.
Трудніще було уладнати козацьку справу. Козаки домагалися, щоб скасовано було статті Куруковської умови; щоб нереєстрових не повертали у кріпаків; щоб реєстри було скасовано; наостанці — козаки вимагали, щоб мати на сеймі голос нарівні з шляхтою. Сього король сам неміг нічого зробити, хоч обіцяв обороняти козацьку справу на сеймі. Але сейм і слухати про те не хотів.
Після того років на два настає в козацькому житті спокій, а на третій почалося те-ж саме.
Почалося з того, що Ko- нецпольський придумав новий спосіб приборкати козаків. Він побачив, що всяке повстання козацьке укладається на Низу на Запорожжі, а Полякам туди достатися було дуже трудно. Але Низ без України не міг прохарчуватись: Дніпром зверху привозили на Низ „липи“ (дерево на човни), борошно, кулі, порох-й горілку! Дніпром найбільш прямували на Низ втікачі усякі.
От Конецпольський і придумав збудувати на Низу Дніпра, проти гирла р. Самари і Козацького порогу, кріпость Кодак, посадити там добру ватагу чужоземного (німецького) війська і стерегти звідтіль, щоб ні в Запорожжя, ні звідти вгору ніхто не ходив. Найшовся на польській службі інженер французький, де-Боплан, (він потім цікаво описав Україну і козаків) і за короткий час вибудував року 1635 кріпость. Але се, само собою, ще більше роздратувало Запорожців, і Кодак не довго простояв.В-осени 1635 року вернувся з морського походу на Чорне і Азовське моря, кошовий Самійло Сулима. Сього Сулиму знали не тілько на Чорному, але й на Середиземному морі, навіть у Римі, де він подарував Папі Римському спійману турецьку галеру з 300 Турків. Він з 6.000 нереєстрових налетів несподівано на Кодак, винищив усю німецьку ватагу, а саму кріпость розкидав і розкопав. Ce було гаслом
до нової війни. Але Поляки скоро спинили повстання, уживши хитрощів проти Запорожців. Вони послали проти них два полки реєстрових козаків. Реєстрові вдавали з себе, що вони тягнуть руку за Запорожців і сами зробили б так, як отеє вони; почали перемовлятися з Сулимою; їх пущено до запорожського табору. Тоді вони схопили Сулиму і всю запорожську старшину, зруйновали Січ — забрали армату, спалили човни. В-осени Конецпольський одіслав чотирьох привідців запорожських у Варшаву, і там їх скарали на смерть, хоча й пани
АДАМ КИСІЛЬ, ВОЄВОДА КИЇВСЬКИЙ.
і сам король готові були помилувати такого лицаря як Сулима. Тільки одного помилували — вже на майдані, де карали *— і то був Павло Михнович Бут, або Павлюк, що через два годи став на чолі нового повстання. Після того на Вкраїні не було вже спокою. Повстання, сим разом, було спинено, але через півтора року спалахнуло нове. Гетьманом реєстрових козаків, „старшим" був тоді Василь Томиленко. Він вислав до короля, жалітися на Поляків, сотників: Черкаського ÷-1635-1637.
Барабаша й Чигиринського — Зіновія-Богдана Хмельницького. Посередником між козаками й урядом був Адам Кисіль, православний воєвода Київський; його слухали козаки і шанували Поляки — се був один з тих останніх вже панів, що про них говорили: „руські кістки, та обросли польським мясом". Але час минав, і ніякої полегкости козакам не було. Вони хотіли були зібрати „чорну раду“, се-б то раду, де-б не було нікого з старшини, а в-купі з військом радив і простий народ. Але Кисіль здержав їх, умовив ще трохи пождати. Тим часом іще якийсь час минув, а козакам жалування не платили. Тоді вони присилували свого „старшого“ скликати на р. Росаві (літом 1635 року) „вальну“ раду, де крім старшини, було й поспільство, а не самі тільки реєстрові козаки. На тій раді Кисіль знову уговорив їх пождати ще трохи й послати до сейму своїх послів. Та се нічого не помогло, і козакам од того не полегшало. Бачучи, що козаки такі вперті, уряд польський винуватив у тому „старшого*4 та всю старшину. Одначе уряд не хотів самоправно скидати старшого, щоб ще більш не роздратувати „реєстрових", а за порадою Кисіля, зібрали раду з прихильних до Поляків козаків на р. Росаві, покликали на раду Томи- ленка і скинули його, а старшим настановили Саву Кононовича, родом з Московщини, прихильного до Поляків.