Зміна соціального статусу. Від міщан до шляхтичів
Одним із джерел поповнення подільської шляхетської корпорації були міщани подільських та руських міст Польського королівства. Хоча сам процес набуття шляхетства міг бути тривалим і навіть безрезультатним, але він дозволяв їм кардинально змінити своє становище у тогочасному соціумі.
Ще у 1439 р. на сеймику в Кам’янці серед підписантів документа подільської шляхти останнім зазначено Петра Вірменина (PetriArmini), який, нажалъ, не ідентифікується за наявними джерелами1. Тут цікавим є сам факт присутності особи з таким прізвиськом серед місцевої шляхти у першій половині XV ст.Першим кроком на шляху до зміни соціального статусу було набуття землі. Так, у 1482 р. вірменин Івашко отримав королівський дозвіл на викуп від шляхетної Анушки та її сестер сіл Суслів та Поповці у Кам янецькому повіті[740] [741]. Ще один вірменин, Дониш Голубейович з Кам’янця, отримав у 1502 р. запис 60 гривень на с. Макарів Татарський Смотрицького повіту у винагороду за участь у ремонті замку та міських укріплень Кам’янця[742] (як видно з опису подільських замків 1494 р., вони перебували не в належному стані[743]). Цей документ цікавий тим, що суб’єктом надання виступає особа нешляхетсько- го стану - кам’янецький міщанин. Правда, вже у 1513 р. король Сиґізмунд І дозволив кам’янецькому старості Станіславу Лянцкоронському викупити Макарів Татарський з рук Дониша, якого тут названо Даником (Danik)[744]. Дониш, мабуть, не дістав шляхетства, адже у 1509 р. (Donyssz Holubowycz armenus, civis Camenecensis)[745] [746], як і в 1517 р. значиться кам’янецьким міщанином, коли його будинок було звільнено від податку. Тут Дониша названо будівничим (constructa), а його будинок, який стояв біля великого муру (muro magno), був окрасою міста (ad ornamentum civitatis)1. Ось ще один приклад володіння земською нерухомістю вже за панування Сиґізмунда II Авґуста. 9 грудня 1556 р. кам’янецький вірменин Кєрко Голутович (famati Kierko Holutovicz armeni civitatis Camenecensis) отримав до- живоття на пустці Жабинці (areae alias sieliscza Szabincze), що розміщувалася між королівським селом, та Новосілкою (inter villas nostras et Novosiolka)1. Це підтверджує тезу про можливість володіння вірменами-міщанами земською нерухомістю на аналогічних зі шляхтою правах. Як свідчить практика XV-XVI ст., для вірмен, котрі проживали в містах на руських землях Корони Польської, трампліном до піляхетсва була служба перекладачами на потреби королівської канцелярії. Так, ще у 1415 р. Григорій Вірменин за участь у посольстві до турецького султана Мехмеда І був нобілі- тований королем[747] [748]. У середині та другій половині XV ст. завдяки перекладацькій службі отримали шляхетство або були близькі то нього Івашко Вірменин (Тухнович) з Козиць, а вже у 1506 р. - його син Василь Івашкович[749]. Іще одним шляхом для міщан отримати шляхетство стала військова служба з охорони кордону. Так, у 1508 р. серед тих, хто отримав платню, фігурує коломийський війт (Woyth Colomysky)[750], ав1511р. - якийсь війт Сидір (Szydor woyth) ніс службу 1 конем[751]. Імовірно, що вірменином був і Kip- кор Асембійович (Kirkor Assembiowicz), котрий у 1542 р. служив 4 кіньми у роті кам янецького старости Єжи Язловецького[752]. У роті Бернарда Прет- вича в 1552 р., коли він вже був теребовельським старостою, також служив якийсь війт Андрій (Анджей) з 6 кіньми[753]. Тут важко сказати, з якого міста була ця особа: чи з Теребовлі вже, чи ще з Бара (адже після переходу на інше староство сталі товариші роти Претвича залишися служити під його командуванням), але наведені приклади демонструють нам відкритість протягом першої половини XVI ст. служби у ротах поточної оборони для міщан. 5.1. У світлі цього цікавою є кар’єра Амброзія Ормянчика на теренах Поділля у першій третині XVI ст., який тотожний з Амброзієм Ормянчиком зі Секержинець герба Задора, ротмістром і подільським урядником. Приклад Амброзія є цікавим, адже, зважаючи на його прізвисько та пізнішу нобілітацію, він походив не зі шляхетського середовища, а, найімовірніше, був членом однієї з міських вірменських громад на руських землях Корони. Власне, тут бачимо той феномен, що особа з міста робить насамперед урядницьку кар’єру в королівській канцелярії, потім у війську, що, у свою чергу, є трампліном до урядницької кар’єри. Як Амброзій Ормянчик (Ambro. Ormyanezyk, Ormyanczyk Ambro.) він уперше посвідчується у списках ротмістрів у 1508 р.1, а в 1511 р. він уже служив 11 кіньми[754] [755]. Але ще у 1507 р. його окреслено як королівського писаря до справ обслуги поточної оборони[756]. Так Вальдемар Хоронжичевський фіксує його у 1507-1509 рр. як королівського писаря у військових справах[757]. Належність Амброзія до гербового братства Задоритів може свідчити про адаптацію його кимось із родини Лянцкоронських. Імовірно, він був адаптований подільським старостою Станіславом Лянцкоронським перед 1511 р. На жаль, два видання, у яких зібрані матеріали, що висвітлюють левову частку нобілітацій у Польському королівстві, не фіксують акта адаптації Амброзія чи його батька[758]. Але серед новонобілітованих у той час бачимо ротмістрів, які служили разом з Амброзієм[759]. 1536 р. Марцін Секержинський зізнався у кам’янецькому земському суді, що отримав від скальського старости Героніма Лянцкоронського листи і привілеї, які після смерті Амброзія (1528 р.) були у кам’янецького старости Станіслава Лянцкоронського, батька Героніма. Усього було 23 привілеї, зокрема надання шляхетства і королівських привілеїв на с. Жванець і Pain- ко (Рашків) і королівський декрет у справі з Пйотрем Гинком1. Уже в 1511 р. король Сиґізмунд І посвідчив консенс Амброзія Ормянчика із Завартова (Ambrosio Ormyenczik de Zwarthow) на королівських селах Мака- рів та Глібів у Кам янецькому повіті за суму яка була записана на селах, що король отримав від згадуваного вище кам янецького вірменина Дониша[762]. Про те, що ця справа не пройшла повз увагу тогочасного кам янецького генерального старости Станіслава Лянцкоронського, свідчить ціла низка справ під 1513 р.[763] 1514 р. Амброзій отримав від короля пляц у Кам'янці біля парцелі камянецького войського Миколая Гербурта[764]. Того ж року він отримав село Печиська у Летичівському повіті. Набуття цієї земської власності є промовистим прикладом того, що військова повинність, яку мала нести шляхта зі своїх маєтків, була обов’язковою, а її невиконання могло стати для посесора фатальним. Адже попередній власник Іван Пасина, званий Іліяш (nob. Iwan Passyna Hyas dicti), був позбавлений її через невідбуття повинності (ob eius Inoboedoentiam, absentiam a conscriptione bellica), яка була закріплена рішеннями коронних сеймів у Познані та Новому місті Корчині, про що нагадувалося в документі[765]. Набувши у 1515 р. від Яна Струся село Секержинці на р. Збруч у Скаль- ському повіті за 400 гривень, Амброзій додав назву новонабутої власності до свого йменування[766] [767]. Від того часу він найчастіше фіксується у джерелах як Амброзій Ормянчик із Секержинець (Ambrosii Ormyenczyk de Syekyerznice). 1523 р. він отримує від короля дім або пляц біля Скальського замку (dom albopliacz Wprzigrodku zamku skalskie[goj)s. Посідання цієї нерухомості є ще одним доказом з’язку Ормянчика зі Станіславом Лянцкоронським, котрий від 1515 р. був скальським старостою. Урядницька кар’єра Амброзія почалася для нього вже у досить поважному віці (що й недивно, з огляду на його нешляхетське походження), коли у 1519 р. Поважну позицію Амброзія серед подільської шляхти підтверджує і той факт, що він двічі, у 1523 та 1524/1525 рр., був послом на Коронний сейм від свого воєводства і те, що перед цими сеймами його призначали королівським легатом на місцевий сеймик у Кам’янці[770]. Амброзій був одружений з Петронелою зі Слупинича (Petronellae de Slupynycza), яка була донькою Зофії Щуковської (доньки Миколая Кристина) та Станіслава Домбровського. Шлюб з Амброзієм був для неї другим, першим її чоловіком був Вольський. Спадок по Зофії Щуковській у 1550 р. розподілили між собою Марцін, син Амброзія і Петронели, Дорота Секер- жинська та їх зведений брат Станіслав Вольський, а також Анна Радецька, сестра Петронели і дружина Станіслава Радецького[771]. Цей шлюб значно збільшив маєток самого Амброзія. Це видно з матеріалів Коронної Метрики, де впродовж 1510-1520 років знаходимо чимало королівських документів на різні села не тільки на території Подільського воєводства (с. Баговиця), а й сусіднього Теребовельського повіту, що у Руському воєводстві (ідеться про с. Саволушківці). Це село у сусідньому воєводстві у 1516 р. він отримав від кам’янецького підкоморія Пйотра Гинка, його дружини Софії з Оринина, Станіслава Добровського (або П’ясецького) та його доньки Анни. Разом з цим було забезпечене і доживоття самому Амброзію[772]. У свою чергу, село Баговиця, разом з доживоттям, було отримано ним по згадуваних Станіславі та Анні, а також Янушові з Цьолковиць[773]. Водночас усе було того ж року записано його дружині Петронелі зі Слупинича[774]. 1525 р. Амброзій Ормянчик був державцем села Жванець на р. Дністер і посланцем з дарами від короля до молдавського господаря, за що й отримав запис на цьому селі на 60 польських злотих[775]. Пізно, як на реалії того часу, ставши шляхтичем, Амброзіи не тільки зробив карколомну кар’єру (як на людину нешляхетського походження), а й, вдало одружившись, збудував міцне підґрунтя для наступного покоління родини.
Еще по теме Зміна соціального статусу. Від міщан до шляхтичів:
- Соціальні та економічні зміни.
- Еволюція соціальної та національної структури населення.
- 1. ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСОВО-СТАНОВОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА ПЕРІОДУ РОЗВИНУТОГО ФЕОДАЛІЗМУ
- Поширення мануфактурного виробництва.
- ПЕРЕНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ