Від ротмістра до подільського шляхтича

Поява перших списків служилої на кордоні шляхти, які, починаючи з 90-х років XV ст.^[723] несуть службу на прикордонні, й наявність у пізніших документах цих прізвищ вже як подільських шляхтичів, у той чи той спо­сіб пов'язаних з Поділлям (як-от набуття земельної власності, породичан- ня з місцевими родами або служба урядникам, насамперед кам янецьким генеральним старостам), - усе це сприяло появі нових членів у місцевій шляхетській спільноті.

Характерною ознакою в той час стає служба молодих шляхтичів із за­можних родин, попередні покоління яких займають або займали чільні уря­ди в Подільському та Руському воєводствах. У списку роти краківського хо­рунжого Миколая Фірлея з Домбровиці, списаного у Львові 15 лютого 1499 р., бачимо подільського воєводичаЯна^[725].

Починаючи від 1492 р., маємо майже щорічні переліки ротмістрів та рот, які несли службу на Поділлі. Зокрема, один з перших списків подає нам такі імена та прізвиська офіцерів: Дерслав (Derslao),Януш Свирчовський (Janusch Swirczowsky), Гинек (Hynek), Петро Лонцький (Petro Lanczky), Янковський (Jankowsky) та Ян Юковський (Юрковський) (Iohanni Jukowsky) із загальною кількістю 1022 верш­ники¹. Вже наступного 1493 року король у Пйотркові найняв на службу Яна Свирчовського з 206 вершниками, а Гинка Уненського та Янковського - з ро­тами по 170 осіб^{[726] [727]. Того ж року в Познані Ян Свирчовський отримав кошти за службу вже 212 вершників по 10 угорських флоренів кожному за квартал[728]. Тоді ж у Познані йшлося і про роти Янковського, Петра Лончського, Гинка, Дерслава і Жуковського[729].1494 р.}

Не «відставали» від середньої шляхти і представники заможних та впливових родин панів з Бучача та пани з Ходчі. Зокрема, у 1501 р. поділь­ський воєводич Ян з Бучача мав роту в 200 вершників, львівський каштелян, а також кам’янецький і львівський староста Станіслав з Ходчі мав роту в 300 вершників, а його брат галицький староста Пйотр з Ходчі -150 вершників^[733]. Того ж року ленчицький підкоморій Ян Гинек, посвідчений з ротою у 200 вершників з платнею 10 флоренів^[734].1503 р. серед ротмістрів бачимо Петра Колю (180 вершників), Петра Галицького (170), Миколая Жулкевського (200), Хфала (200), Георгія Крупського (162), Пйотра Одеського (294),

Яна Креховського (135), Миколая Крезу (100) та Яна Каменецького з 200 вершниками¹. Тобто шляхтичів не тільки із сусідньої Галицької землі, як-от Коля, а й із воєводств, розташованих на захід від руських, - Яна Каме­нецького, Миколая Жулкевського.

Причиною появи «прибульців» могла стати велика виправа посполито­го рушення (одного з останніху той час) у 1497-1498 рр., яка була пов язана з походом Яна-Ольбрахта на терени Молдавського і Валаського князівств². Адже у цьому поході взяла участь чимала кількість шляхти з усієї Корони³. Ця кампанія стала певним каталізатором неспокою на південно-східному кордоні королівства, адже невдала виправа короля спровокувала турецький похід у відповідь, який яскраво продемонстрував нездатність як посполито­го рушення, так і нечисленних військових підрозділів простистояти добре організованому і досвідченому турецькому війську.

У свою чергу, загони ногайців більш активно почали «турбувати» прикордонні території, не обмежуючись Поділлям⁴, а сягаючи теренів на­віть Белзького воєводства⁵. Про це свідчить низка листів згадуваного вже Пйотра Мишковського з літа 1499 р., який був уповноважений королем на

¹MRPS. - Pars IIL - № 930.

² Однією з останніх праць, у якій робиться аналіз цих подій, є робота Луціана Фальца: Falc L. Turecka wyprawa odwetowa na terenach Rusi Czerwonej w roku 1498. Zarys problemu // Rocz- niki Przemyski. - 2005. - T. XLL - Z. 1. Historia wojskowosci. - S. 3-26. Ця військова кампанія спричинила вислання королівського посольства до турецького султана на чолі з люблінським старостою Миколаєм Фірлеєм у 1499-1500 рр., у якому був і Миколай Аянцкоронський у 1500­1501 рр. Результатом цієї місії стало укладання миру. Джерельна публікація цих документів: Kolodziejczyk D. The Ottoman-Polish Diplomatic Relations (15th—18th Century). An Annotated Edition of^rAhdnames and Othe Documents // The Ottoman Empire and its Heritace. Politics, Society and Economy / Ed. By S. Faroghi and H. Inalcik. - Vol. 18. Leiden, Boston, Kδln, 2001. - P. 112-113. Польський текст королівської присяги з обіцянкою зберегти мир (Р. 207) та султанське ахднаме від 1501 р. (Р. 208-209). Див. також ахднаме 1502 р. (Р. 210-212) та королівське підтвердження від 1503 р.(Р. 213-215).

³ Про участь шляхти у цій виправі з усіх регіонів Корони Польської свідчать джерела судових процесів, видані Міхалом Бобжинським: Acta expeditionum bellicalium palatinatus Calissiensis et Posnaniensis in Valachos et in Tureas a. 1497-1498 in Archivo Regio Posnaniensi asservata / Ed. M. Bobrzynski. - Cracoviae, 1882. - XVI+192 p.

⁴ Зокрема, міста Кам’янець та Скала 7 серпня 1498 р. для захисту від зубожіння та знищень отримали звільнення на 15 років від усіх поборів. Див.: MRPS. - Pars II. - № 1267, 1268. На­ступного року король звільнив кам’янецьких міщан і від усіх мит, що, очевидно, було пов’язано з військовою загрозою.

⁵ Аист белзького старости Яна Каменецького від 20 липня 1499 р. до короля Яна-Ольбрахта про напад татар в околицях Буська, який не було відбито через неготовність шляхти і брак людей: Listy і akta Piotra Myszkowskiego generainego Starosty ziem ruskich krola Jana Olbrachta. - № 26. - S. 30-31.

охорону кордону (...pro defensione terrarum Russie in Capitaneum generalem constituentes.)¹.

Така ситуація на неспокійному прикордонні потребувала чималої кіль­кості вояків, а також консервувала практики осадження шляхти на території Поділля, запроваджені тут від початку XV ст. Для прикладу, в 1512 р. король Сиґізмунд І записав Лазарю Корачовському на с. Гричівцях 20 гривень під умовою несення усіх повинностей та військової служби, яка здійснювалася через кам’янецького старосту^{[735] [736].}

Слід наголосити, що життя на неспокійному християнсько-мусуль­манському прикордонні для пізньосередньовічної і ранньомодерної Євро­пи було звичним. Схожа ситуація простежується на Піренейському півост­рові, де мусульманський емірат Ґранади існував практично до самого кінця Середньовіччя. Страх перед можливим полоном спонукав до вироблення певних специфічних рис у місцевої людності^[737].

Небезпека для Поділля походила і з боку сусіднього Молдавського князівства. Про це свідчить повторний привілей 1518 р. на маґдебурське право для Скали (...novum privilegium super ius magdemburgens...), де зазна­чено, що видається він для міста, яке було знищено внаслідок волоського вторгнення (...invasionis Valachorum amissum...)^[738]. Скальські міщани отри­мали звільнення від робіт на ремонт замку на два роки (за попередній 1517 р. і за поточний 1518 р.)^[739].

Ще одним важливим моментом цих подій стало запровадження поточ­ної оборони кордону Польського королівства, що, своєю чергою, зробило Поділля місцем військової служби, де шляхта не тільки набувала військових навичок, але, що дуже важливо, знайомилася між собою. Власне, неможли­вість середньої та дрібної шляхти потрапити на коронні сейми і зробила військову службу тим джерелом знайомств, яке й стало їм у пригоді в по­дальшій військовій та урядницькій кар’єрах.

5.