Служила шляхта. Хто і звідки прийшов на Поділля
Оглянувши урядницькі родини за час панування Казимира IV, ми не знайдемо великої кількості нових прізвищ, ба навіть не знайдемо тих, хто «причаївся», за браком джерел, у тіні і вийде «на світло» лише з початком XVI ст.
Це можна пояснити й тим, що з настанням ранньомодерної доби ми маємо справу вже з цілком сформованою спільнотою, яка чітко усвідомлює своє місце у тогочасній системі координат. На перший погляд, ця спільнота виглядає жорстко стратифікованою, але, з другого боку, вона відкрита до прийняття нових членів. Першими цим скористалися військові, які несли службу на прикордонні.Перетікання людей між руськими землями Корони Польської (між Руським та Подільським воєводствами) можна пояснити спільним на той час півторасотлітнім «історичним минулим» у межах одного державного утворення, великою кількістю родинних зв’язків, а також існуванням великих клієнтарних угруповань, які формувалися протягом попереднього століття довкола найвищих урядників руських воєводств: панів Одровонжів зі Спрови, панів з Бучача, панів з Ходчі та ін., спадкове урядування яких зумовило появи чималого прошарку середньої і дрібної служилої шляхти, яка співпрацювала або була у певній залежності від вищезазначених родин не в одному поколінні.
Зокрема, тривале й унікальне поєднання Станіславом із Ходчі кількох важливих урядів на руських землях Корони Польської наприкінці XV - початку XVI ст. настільки вирізняло його серед місцевих урядників, ба навіть серед усіх урядників Корони Польської, що потрібне було особисте втручання королевича Сиґізмунда1 (майбутнього короля), аби Станіславові залишили всі уряди, які він на той час поєднував. Для прикладу, в одному з документів у 1502 р. його повна титулатура виглядала так: каштелян і староста львівський, галицький, теребовельський та кам янецький, а також гетьман (або очільник війська) Русі та Поділля (Stanislaus de Chodecz, castellanus et Capitaneus Leopoliensis, Haliciensis, Trzebovliensis et Camyeneczensis acRussiae etPodoliae Campiductorgeneralis...
)[716] [717]. Тобто одна особа сконцентрувала у своїх руках чотири (!) ґродовових староства, львівську каштелянію та очільництво над військовими підрозділами загонами на теренах Руського та Подільського воєводств.Останній уряд, імовірно, після досвіду, який можна проілюструвати документами, походив з часу Пйотра Мишковського і був тісно пов'язаний з урядом львівського або руського генерального старости. Приклад Станіслава з Ходчі демонструє те, проти чого, власне, й почалася боротьба се- редньозаможної шляхти у подальші десятиліття. Адже одним із постулатів екзекуційного руху, який був на порядку денному майже все XVI ст., була боротьба проти перебування в одних руках двох ґродових старосте або будь-яких функціональних урядів. Усе це окреслювалося терміном «інком- патібілія», від латинського incompatibilis, incompatibilitas - непоєднуваний, непоєднальність.
Ще одним фактором, на який варто’звернути увагу, була певна зміна поколінь, що настала у королівському оточенні за наступних володарів, коли на зміну старим співпрацівникам тривалого, понад сорокалітнього, правління Казимира ГѴ прийшла нова група довірених осіб, як-от Амброзій Пампов- ський, староста генеральний великопольський, Пйотр Мишковський, генеральний староста руських земель (1499-1501)[718]. Більшість із них, зокрема Памповський, мали досвід перебування на дворі молодих королевичів Яна- Ольбрахта і Олександра та службу в королівській канцелярії[719].
Власне, заЯна-Ольбрахта оборона східного кордону набуває того вигляду, який вона мала аж до запровадження кварцяного війська у середині 60-х років XVI ст. Те, що Пйотр Мишковський отримав у своє розпорядження значні прибутки з львівського староства, разом з прибутками з міст Глиняни,
Щирець та ін., давало королівським намісникам певний матеріальний ресурс для ведення військових дій з оборони краю.
Наявність найдавніших актових книг ґродського суду в сусідніх із Кам яйцем Галичі, Теребовлі та Львові уможливлює майже повністю розкрити номенклатуру шляхти тієї чи тієї землі або повіту, простежити стосунки між патроном і клієнтом.
Тому ситуація з джерелами для Поділля наштовхує на більш песимістичні і менш обґрунтовані висновки щодо персонального складу самої шляхетської корпорації та спроби реконструкції цих кіл на Поділлі, співпраці між різними прошарками шляхти та впливовими родинами. Збереженість списків військової шляхти принаймні дозволяє зафіксувати час появи того чи того шляхтича у військових підрозділах, які несли службу на теренах руських воєводств Корони Польської, насамперед Поділля, що згодом дає змогу більш предметно вести мову про долучення шляхтича до складу подільської шляхетської корпорації.Шляхи наповнення цієї соціальної групи були найрізноматнішими, і не всі особи, що служили у ротах поточної оборони, були шляхтичами, ба навіть походили з різних територій. Це дуже добре ілюструє список товаришів роти Бернарда Претвича з 1540 р. Усього уроті разом з почтом було 120 вершників: Мельхіор Семілавський (Melchiar Semilawski) - 9 коней; Василь Чорний (Waszil Czirney) - 8; Мацей Ковальський (Mathias Kowalski) - 3; Гуріель Ґнєвош (Huriel Gniewosz) - 8; Йоган Брам (Joannes Bram) - 6, Map- цін Котовецький (Martinus Kothowieczki) - S; Петер Церб (Petrus Zerb) - 6; Іван Копач (Iwan Kopacz) - 2; Ян Вєльгош (Joannes Wielgoss) - 2; Ян Вітун- ський (Joannes Vithunski) - 7; Станіслав Іздепський (Stanislaus Isdepski) - 6; Анджей Станіславський (Andreas Stanislawski) - 4; Францішек Ґосліцький (Franciscus Gosliczki) - 4; Ян Бадовський (Joannes Badowski) - 2; Ян Фрі- дріховський (Joannes Fridrichowski) - 8; Сенько Чечель (Sienko Czeczel) - 3; Кшиштоф Свідер (Cristopherus Swider) - 6∙, Габріель Чішопольський (Gabriel Cziszopolski) - 3; Васько Волошин (Vasko Woloszin) - 2; Мит- ко Турчин (Mithko Thurczin) - 2; Іванко Стрілець (Iwanko Strzeliecz) - 2; Вєлічка (Wieliczka) - 2; Юрський (Jurski) - 2; Гремеч (Hremecz) - 2; Іван Ілайович (Iwan Baiowicz) - 2; Пйотр Лісковський (Petrus Liskowski) - 4; Пйотр Ґалєнський (Petrus Galienski) - 4, Козачок з Брацлава (Kozaczek z Braczlawia) - 5> Ян Шаравський (Joannes Sarawski) - 2[720].
Жартома можна собі тільки уявити, якою мовою вони розмовляли і як вони розуміли один одного. Якщо кілька осіб з цього переліку походять з німецьких земель або Сілезії (Брам, Церб), імовірно, з Балкан були Іван Ілайович і Митко Турчин, а Васько Волошин - із сусідніх Молдавського чи
Валаського князівств. З цього ж регіону походив і Маніло Мультанин, котрого бачимо в роті Претвича у 1541 р.\ а в 1543 р. серед товаришів роти зазначений Хасан Татарський з 3 вершниками[721] [722]. 4.