2. Феномен Ярмолинських на Поділлі

Чому ніхто з родини Ярмолинських не отримав жодного уряду? Чомуро- дина, яка мала у посіданні два муровані замки (!) у Ярмолинцях і Сутківцях, а також оборонну муровану церкву в тих же Сутківцях, не досягла бодай якогось номінального становища в ієрархії місцевої шляхти? Адже для того часу наявність таких потужних приватних мурованих фортифікаційних споруд є радше винятком, ніж правилом для другої половини XV-XVI ст.

Поява у джерелах першого представника родини на території Поділ­ля фіксується 1407 р., коли 8 березня у Кракові Ходко, означений як слу­га короля (sluze naszimu Chodkowi), отримав у володіння село Ярмолинці на р. Ушиці¹.

Отже, своє прізвище Ярмолинські отримали від уже наявного на той час поселення. Можливо, цим документом король зафіксував і тогочасний стан посідання, тобто Ходко вже був власником або засновником цього села. До­кумент містить перелік свідків, де зазначені найвищі урядники на чолі з кра­ківським каштеляном, Яном з Тарнова. Останнім зазначено подільського старосту пана Пйотра (pan Piotr Bakoth[s]ki Stharostha podolski), якого, за ін­формацією Яна Длуґоша, А. Прохаска та Я. Куртика, ототожнюють з Пйо- тром Карвацяном з Радоміна і Влощової^{[682] [683]. Можливо, цей документ було виставлено для Ходка за протекції Пйотра, який був єдиним серед свідків причетним до тогочасного Поділля.}

Геральдично-генеалогічна традиція, зафіксована у гербовнику Шимо­на Окольського, приписує цьому Ходкові хорватське походження: Chodko Croata de genere Despotorum primus Iarmolinski venit in Regnum Polon. Vladislao lagei, regnante... (Ходко хорват з роду Деспотів перший Ярмолинський за прав­ління Владислава Яґайла прийшов до Польського королівства...)¹. Принаймні у попередника Окольського Бартоша Папроцького про родину Ярмолин- ських маємо лише коротеньку згадку: «Jarmolinskich dom Starodawny і znaczny_j byl Agis Jarmolinski wieku mego mξzem slawnym_j ktory czξsto pogany gramial_j a znacznie_j jakos Czytalwyzejprzy ksiqzςtach ruskich_j potem w historyi szerzej czytac bςdziemy>>^{[684] [685].}

Формування свого маєтку на території Поділля Ярмолинські продовжи­ли і за володарювання Вітовта. 29 липня 1428 р. Ходко отримує за заслуги від великого князя литовського Вітовта с. Волків у Смотрицькому повіті^[686]. Особливістю цього надання було те, що зроблено воно було з ініціативи ві- ленського воєводи Ґедиґольда, котрий до 1422 р. був намісником Вітовта на Поділлі^[687].

Ярмолинські у наступному поколінні отримали маєтності й поза межами Поділля. Так, Олехно, син Ходка, отримав у 1433 р. с. Ушня та дворище, зва­не Селище, в Одеському повіті Руської землі (villa nostra Vschnya et cum hoc Dworzisczepusthka dicta Syedlcze in terra Russiae et districtu Oleschnensi), на якому король записав йому 60 гривень¹. Імовірно, що саме він, Олехно, власник Ушні (Olechno tenutarius villae nostra Vschnya), у 1436 р. отримав від короля Владис­лава III запис 40 гривень на цьому селі². Представники родини також брали активну участь у суспільному житті. Серед шляхти подільського воєводства, що зібралася на сеймик у 1439 р. в Кам’янці, бачимо Олехна (Olechnonis de Jarmolincze)³.1456 р. він посвідчив документ кам’янецького старости Бартоша з Бучача для Миколая Бедриха на села Кузьмин і Новосілку⁴.

Згідно з ревізією листів 1469 р., Ярмолинські володіли: Федько, який уже писався Сутковським або Гералинським (можливо Гермолинський як Ярмолинський) (Nobilis Fyethko Suthkowsky sire Heralinsky), предста­вив документ Казимира на с. Сандковичі (Sandkowicze), запис від Кази­мира 100 гривень на с. Вічиниці (Wiczinicze)⁵, 70 гривень на Хлестновичі (Hlesthnowcze) та 40 на Гермаківці (Hermankowcze)⁶.

смоленського старости (намісника) див.: Urz⅞dnicy Wielkiego Ksi⅞stwa Litewskiego. Spisy. - Т. IV. Ziemia Smolenska і wojew6dztwo Smoleriskie ХІѴ-ХѴШ wieku / Opr. H. Lulewicz, A. Rachuba, P. P. Romaniuk. - Warszawa, 2003. - № 29. - S. 49. Все це виключає датування цього документа на 1420 р. Див. також попередню примітку.

¹ZDM. -Cz-VIL- № 2130. - S. 393.

² ZDM. - Cz. VIIL - № 2184. - S. 11-12.

³ KurtykaJ. Z dziejowwalki Szlachtyruskiej о rownouprawnienie: represje Iat 1426-1427 і sejmiki roku 1439.-S. 113.

⁴ ЦДІАК України. - Ф.37. - On. 1. - Спр. 2. - Арк. 112 зв.

^s Привілей на це село Олехно отримав у 1456 р.: AGAD. - Tzw. ML. - Dz. IV В. - Sygn. 17. - К. 141 v-142. Підчас поділу маєтків між Олехном і Федором це село відійшло до останнього, і він під час ревізії 1469 р. представив цей привілей.

⁶ Bona Regalia. - S. 49.

⁷ Ibidem. - S. 53.

⁸ Ibidem. - S. 64.

⁹ Ibidem. - S. 71.

¹⁰ BiaHcowski L. Ze wschodu i zachodu. - Lublin, 1929. - S. 19. - Przyp. 2. [Odbitka z ≪Pami⅞tnika Lubelskiego» Towarszystwaprzyjaciol naukw Lublinie. T. L]

1487 р. Федько Ярмолинський зазначений як власник королівського села Конарева (Connarowo)¹. Наступного року він фігурує серед свідків розме­жування сіл у Львівській землі Руського воєводства^{[688] [689]. Ще у 1499 р. він був присутній на засіданнях ґродського суду в Буську поруч з генеральним руським старостою Пйотром Мишковським[690].}

1518 р. король Сиґізмунд І підтвердив Станіславові Ярмолинському во­лодіння селами Горчичани, Гармаки та Карповці в Кам’янецькому повіті за мужність у боротьбі на руських землях проти татар і дав обіцянки не вику­повувати ці маєтки окремо^[691]. Вже у 1534 р. Василь, Юхно і Северин Ярмо- линські, сини Олександра, отримали королівське підтвердження на с. Гар­маки у Кам’янецькому повіті, під час якого представили старий привілей короля Владислава II Яґайла без дати для Стахніка Урбановича^[692]. Через чо­тири роки, 15 квітня 1538 р., король уклав з ними мінову угоду стосовно сіл Гармаки і Напольні Лосковці^[693], де брати Ярмолинські як власники с. Гармаки (de Hermaky heredibus) отримували від короля на такому самому праві с. Ha- польні Лосковці^[694].

11 листопада 1535 р. рідні брати Юхно і Василь Ярмолинські судилися з Абрамом Лосковським у справі юрисдикції над маетностями (королів­ським селом Лосковці, державцем якого був Абрам)^[695]. 1541 р. Юхно отри­мав від Яна Шаравського (сестра Анна була за Щенсним Шаравським) село Вербку в Кам’янецькому повіті^[696].

Можливо, частина роду несла службу на користь Барського замку. Влас­не, цим можна пояснити привілей королеви Бони, на той час власниці пере­йменованого Рову, від 22 березня 1542 р., згідно з яким Василь Дахнович Ярмолинський, або Сутковський, отримував село Ружичну^[697]. Вже у 1546 р. це село королівським декретом було переведено у статус дідичних володінь Василя¹. Ще перед 1 листопада 1556 р. Іван Ярмолинський, син померлого на той час Василя, позбувся села Волков, що у Смотрицькому повіті, на ко­ристь Марціна Гербурта, кам’янецького войського та барського старости^{[698] [699].}

На середину 60-х років XVI ст. земський маєток родини у Подільсько­му воєводстві складався з частини містечка Ярмолинці, яким володів Мат­вій Ярмолинський^[700] (другою частиною володів Чолганський^[701]), та низки сіл.

Ярмолинські до середини XVI ст. родичалися переважно з представни­ками родин свого кола. Так, Олехно, син Ходка, був одружений з Богданою (або Деодатою), донькою Дашка Калениковича, волинського зем’янина з Крем’янецького повіту. Його діти були одружені: Василь - з Дарною

Гаврилівною Лесницькою, Северин - з Ганною Куневською, Юхно - з Ma- рухною (або Малґожатою); а його доньки, відповідно, - Анна з Щенс- ним Шаравським, Маруша з Федором Ластовецьким і Вератка або Водзя з Петром Сербином¹. Можливо, не всі діти були від цього шлюбу. Так, у 1532 р. Юхно Ярмолинський отримав село Добряни (Dobrzany) у Львів­ському повіті з рук своєї матері Уляни Корнельовської (de manibus Ulianae Cornelowska, matris eius)^{[707] [708].}

Отже, тримаючи чималий як для неурядницького прошарку шляхти ма­єток, Ярмолинські не спромоглися дістати протекції для посідання бодай титулярного уряду на теренах Подільського і Руського воєводств, зосере­дивши свої зусилля на закріпленні статусу своєї земської власності. Мож­ливо, певним поясненням цього «дивного» стану речей може бути те, що протягом другої половини XV - першої третини XVI ст. вони вели затяту боротьбу за спадок по Калениковичах на Волині^[709].

Служба у війську на початку XVI ст. стала чи не головною справою по­дільської шляхти. Не оминули цієї участі і Ярмолинські. Вже у 1511 р. Дах- но Ярмолинський з 5 кіньми служив у роті Станіслава Лянцкоронського^[710]. З другого боку, сини Олександра служили у війську в першій половині XVI ст. Так, в обертинській кампанії 1531 р. брав участь Юхно Ярмолин­ський, котрий служив у роті Анджея Трояновського з почтом у 6 гусарів, 1 стрільця та 1 вершника, що свідчило про його статок^[711]. Його брати теж служили у війську. Василь і Северин Ярмолинські, кожен з 6 вершниками, посвідчені у пописі роти Марціна Зборовського у 1539 р.^[712] Виникає питан­ня: чому вони обрали службу в роті Зборовського, шляхтича з Краківсько­го воєводства? Після тривалої перерви Северин у 1545 р. посвідчений з 8 кіньми у роті барського старости Бернарда Претвича, наступного року він служив у тій самій роті вже 3 кіньми^[713]. У 1546-1547 рр. у роті белзь- кого воєводи Миколая Сенявського бачимо Костянтина Сутковського з 2 кіньми¹. Наступним представником родини, котрий служив 6 кіньми у роті Претвича, був Юрій Ярмолинський, котрий 2 жовтня 1550 р. отри­мав платню на пописі в Шаравці^{[714] [715].}

Отже, з огляду на маєток і службу у війську представників родини Ярмолинських, важко дати відповідь на поставлене запитання про при­чини «нелюбові» до них представників подільської шляхти. Можемо тільки здогадуватися, що стало на заваді комусь із них зробити уряд­ницьку кар’єру в Подільському воєводстві. Можна зробити обережне припущення про відсутність протектора, котрий би залагодив справи Ярмолинських у короля.

3.