1. Подільська шляхетська корпорація у другій половині XV ст.

Довге панування Казимира IV було певним завершенням епохи Серед­ньовіччя для руських земель Корони Польської. Навіть якщо спробу­вати застосувати до Західного Поділля та й загалом для руських земель Корони Польської підхід «довгого тривання» середньовічних суспільних практик, який, як видається, був більш доречним для території Волині та Київщини, а також для церковних структур Галицької митрополії¹, то тут ми бачимо, що друга половина XV ст.

За тривалий час правління молодшого сина Яґайла Польське коро­лівство утвердилося у статусі одного з найбільших у тогочасній Європі. Вдалі династичні шлюби як самого Казимира IV з Ельжбетою Габсбур- жанкою (донькою Альбрехта, імператора Священної Римської імперії, короля угорського і чеського та Єлизавети, доньки Сиґізмунда Люксем­бурзького), так і його дітей^{[581] [582] дали змогу поширити панування династії Яґеллонів і на сусіднє Чеське королівство, де Яґеллонська доба завер­шилася у 1526 р.1 і розпочався тривалий процес інкорпорації Чеського королівства до складу монархії Габсбурґів.}

Очевидним залишається те, що ті процеси і явища, ті форми суспільно­го життя, що почали активно проникати на ці землі ще з першої половини XIV ст., не щезли з життя місцевої людності. Йдеться про те, що джерела з другої половини XV ст., які дослідник отримує у своє розпорядження, де­монструють нам поступову зміну старого устрою, що панував тут. Початок XVI ст. приносить нам цілком інші пріоритети для подільської та всієї шлях­ти загалом, що населяла руські землі Корони.

Зокрема, якщо подивитися на означення статусу шляхтичів, що отри­мували земельну власність на території Подільського воєводства, то та бар­виста картина, яку ми бачили у другій половині XIV ст., а особливо у першій третині XV ст., спрощується до двоїстості.

У той час з’являється нова форма служби у війську, що полягала у несен­ні служби на кордоні. Поєднання старого з новим і зумовило появу цілком нової спільноти. Саме на військовій службі знайомилася переважна біль­шість шляхти Корони, що у подальшу, постяґеллонську, епоху стало вирі­шальним чинником у житті Речі Посполитої. Завдяки цим приятельським зв’язкам, набутим у війську, та своєму становищу особи на кшталт Миколая Мелецького, Яна Замойського, Станіслава Жулкевського та ін. могли про­вадити вдалу політику маніпуляції шляхетським середовищем у східних во-

були польськими королями, а наймолодший - кардинал Фридерик - був краківським біскупом та арцибіскупом ґнєзнєнським. Малими з огляду на політичні розклади у тогочасній Централь­но-Східній Європі та існування в історіографічній традиції тези про pax Jagiellonica в другій половині XV - першій третині XVI ст. були й шлюби доньок Казимира. Старша Ядвіґа вийшла за баварського князя, наступна донька Зофья - за бранденбурзького маркграфа, Анна - за по­морського князя, Барбара - за саксонського курфюрста і наймолодша Ельжбета - за леґніць- кого князя: Wdowiszewski Z. GenealogiaJagielionow і Domu Wazow w Polsce. - Krakow, 2005. - Tab. IV.-S. 204.

¹ Про Яґеллонську добу у Чеському королівстві див. дослідження Йозефа Мачка: Macek J. Ja- gelonsky vek V ceskych zemich (1471-1526). - T. 1. Hospodafska zakladna a kralovska moc. - Praha, 1992. - 344 s.; Ejusdem. Jagelonsky ѵёкѵ ceskych zemich (1471-1526). - T. 2. Slechta. Praha, 1994. - 230 s.; Ejisdem.Jagelonsky ѵёкѵceskych zemich (1471-1526). - T. 3. Мёзіа. - T. 4. Venkovskylid. Narodnistni otazka. - Praha, 2002.

єводствах у потрібних для них питаннях¹. Служба на кордоні стала тим еле­ментом, що невидимими зв’язками об’єднав чималу кількість представників цієї корпорації.

Роздача земель верховними володарями у першій половині XV ст. завер­шила процес удокументовання східних теренів Корони, зокрема Західного Поділля, привілеями на володіння, на тому чи тому праві, земельною влас­ністю. Проведена коронним підканцлером Войцехом з Жихліна у 1469 р. ревізія листів була першою масштабною акцією, яка описала наявний стан землеволодіння на ту пору. Починаючи з того часу ми бачимо, як місцева шляхта у другому і третьому поколіннях шляхом укладання шлюбів, про­дажу, обміну та ін. творила елементи того ринку земелі на території Поділь­ського воєводства, який через брак актових книг з XV ст. неможливо відтво­рити навіть у загальних рисах.

Довге перше безкоролів’я у Короні Польській у 1444-1447 рр. та склад­ність обрання на трон Казимира, молодшого сина Владислава П, зробили короля володарем двох досить відмінних у правовій організації державних утворень. Однією з перших його подорожей (у перші роки свого правління він спробував відновити практику «мандрівного короля» (Rex ambulans-a), яку послідовно провадив його батько^{[583] [584] і якою нехтував у межах Корони його старший брат) була подорож на руські землі.}

У серпні 1448 р. король відвідав Кам’янець - головне місто Подільського во­єводства, про що свідчить ціла низка привілеїв передусім для місцевої шляхти, яка скористалася цією сприятливою для себе обставиною. Ні до, ні після шлях­тичі з Подільського воєводства не отримували такої кількості надань у вигляді записів на певні суми та в дідичне володіння. Вартий уваги той факт, що біль­шість із цихнадань зафіксованіу першій зі збережених книг Коронної Метрики, що демонструє роботу королівської канцеляріїу подорожах монарха^[585].

У наступні 20 років увага короля була прикута до півночі. Тринадцяти­річна війна, унаслідок якої було остаточно ліквідовано загрозу з боку Тев­тонського ордену, забрала величезну кількість людських та матеріальних ресурсів (наприклад, один лише викуп обложених міст становив 436 тис.

Політика Казимира IV щодо роздачі або підтвердження документів на земельну власність на Західному Поділлі досить добре задокументована, якщо зважати на час і територію, про яку йдеться. Збереженість книг Ко­ронної Метрики, перша з яких починається від 1447 р., збереження і ви­дання судових книг галицького ґроду^{[587] [588], а також проведення у 1469 р. ревізії надань для руських земель Корони, яку провадив підканцлер Войцех з Жих- ліна, дають змогу більш-менш докладно розглянути процес остаточного формування земельної власності на території Подільського воєводства про­тягом другої половини XV ст.}

Поза увагою джерел залишається той пласт служилої шляхти, яка була приписана до замків Рів, Хмільник, Зіньків, Скала, Сатанів, Меджи- біж та ін. і щодо яких джерела цієї доби вкрай скупі на інформацію. Тому, незважаючи на теоретичне і фактичне збільшення кількості джерел, до­кументи на право володіння землею залишаються майже єдиним мате­ріалом для вивчення номенклатури подільської шляхти у зазначений період.

Загалом довге правління Казимира IV стало тією добою в історії Поль­ського королівства, котра заклала початок домінування шляхти у суспільно- політичному житті держави, а першим кроком у цьому напрямі стало при­йняття (затвердження) Нєшавських привілеїв^[589].

У житті можновладних родин важливу роль відіграють поділи маєтків поміж спадкоємцями першого покоління великих землевласників краю - Теодорика з Бучача, Пйотра Одровонжа зі Спрови й Грицька Кірдея. Дії цих осіб спричинили до остаточної інкорпорації Поділля до складу Поль­ського королівства. Події другої половини XV ст. дають змогу не тільки реконструювати розміри їхніх латифундій, незважаючи на брак комплек­су всіх надавчих документів, а й частково, як для панів з Бучача, спробува­ти відтворити коло їхніх слуг та клієнтів.

Ще однією специфікою аналізованого періоду, якщо вести мову про номенклатуру маєтків подільської шляхти, є те, що ми маємо справу з уже

179 цілком, як на час і місце, усталеною землевласницькою ситуацією, коли маєтності - міста, містечка, села та їх частини - є не лише об’єктами надань, а й об’єктами обміну та продажу, записами у посаг та віно, тобто рух зе­мельної власності стає видимим всередині самого Подільського воєводства. Свідченням цього є, зокрема, чимала кількість королівських листів із дозво­лом чи підтвердженням відповідних акцій.

Стосовно самої надавчої політики Казимира IV, то її головною рисою можна вважати припинення застав повітових міст і замків, що широко практикувалося за час панування Владислава III, коли в приватні руки перейшли центри повітів - Червоногрод, Смотрич, Бакота, Рів, навіть центр воєводства Кам’янець. Саме за Казимира IV було викуплено з рук родини Бучацьких Кам’янець із замком. Сума, яку зібрала для цього по­дільська шляхта, була, вочевидь, недостатньою, на що, зокрема, вказує королівський лист про перенесення Міхалові з Язлівця 500 гривень з Кам’янця на Червоногрод¹. Винятком у згаданій політиці Казимира IV став лише один запис, зроблений у 1490 р. Станіславу Струсю з Komo- рова: під суму 1000 гривень і 14 флоренів заставлялися місто і замок Хмільник разом із повітом^{[590] [591].}

Тут, імовірно, відбувалися процеси, схожі на ті, що в сусідньому Русь­кому воєводстві привели до проголошення львівської конфедерації 1464 р. через невдоволення середньої та дрібної шляхти Львівської землі діями ко­ролівського намісника Анджея Одровонжа зі Спрови. Щодо Поділля, то той факт, що місцева шляхта, якщо вірити свідченням Длуґоша, таки зібрала певну суму грошей і викупила з рук кам’янецького старости Яна з Бучача місто і замок Кам’янець, може опосередковано свідчити, що, можливо, і тут була певна акція на кшталт львівської. На таку подібність і часовий збіг цих двох акцій звернув свого часу увагу Юрій Зазуляк, аналізуючи персональ­ний склад львівської конфедерації у 1464 р.^[592]

Длуґош присвятив цьому сюжету окрему увагу, подавши її під таким титулом: Arx et civitatas Kamyenyecz ех obligatione pecuniali solvitur et murus reficitur.

зібрала з кожного лану та від кожного кметя одного бика (...per militares Podoliae, de quolibet laneo et Icmethone unum bovem...)¹.

Те, що таким способом у прикордонному воєводстві шляхта реалізо­вувала рішення з’їзду у Нєшаві від 1454 р. про заборону застави іродових міст^{[593] [594], а тим паче, коли йшлося про Кам’янець, столицю воєводства, може свідчити про доволі впливову прокоролівську, або прокоронно, нала­штовану «партію» в її середовищі, поборником якої тут могли бути як Кірдеї, так і пани з Ходчі. Варто пам’ятати, що свого часу подільський во­євода Грицько Кірдей не скористався королівським привілеєм на викуп кам’янецького староства, який отримав від короля Казимира IV на Пйотр- ковському сеймі 16 січня 1456 р.[595] Імовірно, тут королеві йшлося не так про реалізацію положень нєшавського статуту (адже відбулася б лише зміна державця ґроду і міста), як про усунення Бучацьких з Кам’янця. Рівними їм не стільки за впливом (виходячи з наявних джерел, важко окреслити вплив подільського воєводи на цій території, адже більшість документів пов’язують його діяльність із Красноставом і Теребовлею), скільки за ста­тусом на теренах Подільського воєводства міг бути лише подільський во­євода Грицько Кірдей, активний учасник подій 1430-1431 рр., які привели до приєднання Західного Поділля до Корони Польської. Але через невідо­мі нам причини, цієї трансакції не сталося.}

Серед усіх документів, відомих за період панування Казимира ГѴ, най­більша кількість адресувалася шляхті, яка посідала ті чи ті уряди в По­дільському воєводстві^[596]. Такі документи становлять дві третини від їх загальної кількості. Зокрема, найпомітнішу активність тут виявила роди­на Свирчів - 13 документів, пани Одровонжі зі Спрови - 8, пани з Бу­чача - 6, Зиґмунт з Новоселиці, Миколай Подолець та Ян з Ягільниці^[597] - по 6, Щуковські - 6, Шаравські - 5, Кірдеї - 2, Струсі - 2, один запис для кам’янецького хорунжого Пєхна з Ожка (Piechno de Orzek vexilliferi Camenecensi)¹.

Варто зазначити, що Одровонжі зі Спрови та Бучацькі, посідаючи ве­личезні володіння насамперед у Руському та Подільському воєводствах, не тільки спромоглися акумулювати у своїх руках величезні кошти готівкою, про що свідчать, власне, суми записів, а й практично отримали у тривале володіння цілі повіти: (Бучацькі - Червоногродський, а Одровонжі - Ров- ський). І якщо гілка Бучацьких із Язлівця, нащадків Теодорика, могла себе зараховувати до подільської шляхетської корпорації, то ситуація з панами Одровонжами зі Спрови дещо інша. Посідаючи обширний маєток у цен­тральному пасмі Подільського воєводства, вони тримали найвищі уряди в сусідньому Руському воєводстві, і тому не мали такого урядницького впливу на місцеву шляхту, як пани з Бучача. Але великий маєток дозволяв принаймні мати певну кількість клієнтів і слуг, яку за браком джерел важ­ко окреслити хоча б кількісно, як це було зроблено на актових матеріалах Руського воєводства^{[598] [599].}

Видається, що якось осторонь від подільських справ перебував воєвода Грицько Кірдей, який у XV ст. найдовше тримав цей уряд^[600]. Адже його ак­тивна участь у подіях кінця 1430 р. та у військових діях 1431-1432 рр. була незаперечною. Уже під час облоги Луцька 17 серпня 1431 р. він отримав від короля чотири села в Теребовельському повіті Руської землі^[601]. Історія роди­ни Кірдеїв на руських землях сягає 80-х років XIV ст. Батько Грицька, теж Грицько, виступає в різноманітних справах. Він був старостою Свидриґайла у Кам’янці, передавав місто вже королівському намісникові з руки короля Владислава II Яґайла у 1402 р.

Він, як і Міхал Авданець з Бучача, теж мав синів: Дмитра зі Шпиклос, Грицька (Івана Грицька) Кірдейовича та Януша Кірдейовича, які свою кар’єру пов’язали зі службою на боці короля в руських землях. Старший Кірдей був похований у домініканському костелі у Львові, де, як видно із записів на користь цього костелу, імовірно, існувала родинна крипта, уфун- дована батьком і матір’ю, і де, зокрема, був похований і сам воєвода Грицько та його брат Дмитро зі Шпиклос¹.

Варто зазначити, що генеалогія подільсько-руської частини роду Кір­деїв потребує окремого ґрунтовного дослідження. Адже лише плутанина з іменем Грицько або Іван (Ян) Грицько Кірдей або Кірдейович є причиню чималої кількості помилок не тільки у джерелах, а й у літературі. Що стосу­ється іншої гілки роду - волинської, то тут її генеалогія представлена у до­слідженні Наталі Яковенко^{[602] [603]. Наведені приклади підтверджують, що на Во­лині Кірдеї посідали помітне становище у тогочасному соціумі, свідченням чого є родинні стосунки з князівськими родами.}

Януш Кірдейович у 1431 р. був посвідчений у джерелах як скальський староста. Це видно з привілею короля від 14 лютого 1431 р., де його двір­ський Станіслав отримує запис ЗО гривень на с. Пукляки у Скальському по­віті Подільської землі, а слуга Махандей - запис ЗО гривень на с. Бережани того ж повіту, тобто в межах юрисдикції отриманого у старостування замку в Скалі^[604]. Це свідчить про його участь у подіях з відібрання подільських зам­ків від литовських намісників, коли він протегував своїм людям в отриманні земельних володінь у Скальському старостві. Його урядницька кар’єра і ма­єток здебільшого були пов’язані з Поділлям.

Своєрідну подяку за приєднання Західного Поділля до складу королів­ства на початку 1433 р. Грицько Кірдей отримав від короля - Холмську та Любомельську землі. Ці території надавалися йому на чотири роки з усі­ма містами і селами¹. Прикладом піклування про ці терени може бути той факт, що після сеймика шляхти Подільського воєводства 23 червня 1439 р. у Кам’янці він уже 2-4 липня був у Красноставі і свідчив на двох королів­ських документах, а це понад 400 км напряму^{[605] [606]. Прагнучи забезпечити собі посідання містом Красностав і прилеглими селами, 1 березня 1440 р. він отримав від короля запис 2500 гривень на цих об'єктах[607], у такий спосіб на­слідуючи практику, якої дотримувалися інші можновладці Корони (на тери­торії Поділля, насамперед, Бучацькі). 30 вересня 1442 р. він отримав запис 200 гривень на с. Ястковіцах та Зажече в Сандомирському повіті[608]. 1444 р. Грицько дістав від короля запис 200 гривень на с. Стриїв у Красноставсько- му повіті[609], а 1450 р. купив від холмського єпископа садибу і 2 лани городу в самому Красноставі[610]. 1448 р. він затвердив фундацію на користь парафі­яльного костелу в Красноставі як державця цього староства[611].}

Подільський воєвода був одружений двічі. Його першою дружиною була Клара, а другою - Ядвіґа з Бережан, вдова теребовельського старости Яна з Бучача. Його синами були Ян та Зиґмунт, які до 1471 р. спільно три­мали Теребовельське староство^[612]. Повторно королівським намісником у Te- ребовлі Зиґмунт став у 1479 р. і був ним до своєї загибелі у 1498 р. під час нападу турецьких військ на родинний маєток у Поморянах^[613].

Наступне покоління Кірдеїв теж посідало земські уряди на території Подільського воєводства. Януш Кірдей з Оринина був кам’янецьким підко­морієм 1436-1448 рр.; Зиґмунт Кірдей з Оринина - кам’янецьким підкомо­рієм 1458-1460 рр.^{[614] [615]}

Загалом Кірдеї не вирізнялися активністю у нагромадженні свого ма­єтку в Подільському воєводстві, свідченням чого може бути брак надав- чих привілеїв для Грицька Кірдея на території Поділля, хоча той протягом 1440-1444 рр. постійно перебував в оточенні короля, часто виступаючи се­ред свідків королівських документів¹¹.

Стосовно маєтку Януша Кірдейовича на Поділлі, то збереглося два при­вілеї на його користь: ідеться про запис 150 гривень на Давидківцях і Чор- нокінцях Скальського повіту та Ілляшівцях на р. Дністер у Кам’янецькому повіті^[616]. Другим привілеєм Янушові дозволялося осадити місто й замок на горі Лехнівці (monte Lechnowcze) у Скальському повіті, якими він мав воло­діти довічно^[617]. На думку видавців цього документа, Ірени Сулковської-Ку- рась та Станіслава Курася, йшлося про пізніше містечко Скала. Реєстр ди­мів Подільського воєводства 1493 р. фіксує Лехнівці (Lechnowcze)^{[618] [619] як село. Можливо, Лехнівці й стали новим селом біля Скали - центру однойменного повіту і неґродового староства, де свого часу старостував сам Януш, але на місто з замком так і не перетворилися, бо невдовзі після отримання при­вілею Януш помер (наприкінці 1448 або на початку 1449 р., а його діти у 1449 р. вчинили поділ батьківського маєтку13).}

Зиґмунт Кірдей за участь в угорський виправі отримав, імовірно, за про­текціею Грицька 6 листопада 1441 р. села Цвіклівці та Устя у Кам’янецькому повіті Руської землі (!) (villis nostris Czwildowcze et Uschcze, in terra Russie et districtu Camyenyecensi sitis)^[620].

Маєток Кірдеїв у Подільському воєводстві можна реконструювати лише на підставі дільчого акта 16 липня 1449 р., зробленого у Теребов- лі подільським воєводою Грицьком Кірдеєм. Зиґмунт отримав Давидкі- ці (Dawidkowcze), Шманьківщ (Sniankowcze), Лопотовці (Lopothowcze), Чорнокінці (Czernokuncze), Савелівці (Swyelowcze)', Грицько - Оринин (Orinino) з присілком Привороття (przysyolekPrzewrocze); Ян-Устя (Vscye), Цвіклівці (Czwyldeyowicze), Сокіл (Sokol) з прилеглими Гриньківцями (Hrynkowcze), а молодші брати Миколай, Станіслав та Ян - Підбогородинці (Podbohwrodzicze), Росгвяни ? (Roczchwany), Насташів (Na[s]taszow) з при­леглими Перемиловим (Przeniylow), Мишковцями (Myeszkowcze), Хростко- вом (Chrosthkow)'.

Відомо ще два документи для Зиґмунта Кірдея з Оринина від короля Казимира IV. Так, у 1456 р. він отримав запис IOO гривень на с. Чорнушо- вичі Скальського повіту^{[621] [622], а наступного року він отримав запис на таку ж суму на селах Рогізна та Тулазів, що у Кам’янецькому та Скальському по­вітах відповідно[623].}

З подільської гілки Кірдеїв походив і Ян Кірдей, або Саїд-Бей (близько 1490 - після 1557), шляхтич, що дитиною потрапив у турецький полон під час походу османів у 1498 р. Отримавши мусульманську освіту, він перебував на службі турецького султана, котрий кілька разів доручав йому дипломатич­ні місії у 1530 роки до рідного йому Польського королівства. Він був сином красноставського і теребовельського старости Зиґмунта та його другої дру­жини Дороти з Сенна Одеської, а також онуком воєводи Грицька^[624].

Не менші зусилля до збільшення родового маєтку доклав Миколай Свирч, званий Бедрихом (з Бедриховець, Нового двору). Родина Свирчів герба Сверчик, згадується на Поділлі ще з кінця XIV ст. Імовірно, прихід родини на руські землі варто пов’язати з часом панування у руському до­мені короля князя Владислава ©польського. Батько Миколая, Бедрих з Бе­дриховець, - це перший з відомих кам’янецьких каштелянів^[625]. Сам Микдлай, отримавши 1467 р. кам янецьке каштелянство, тримав цей уряд протягом 24 років^[626]. Про розміри маєтку Свирчів у Подільському воєводстві свідчить його поділу 1496 р. між молодшими синами Миколая - Анджеем та Mixa- лом¹. На кінець XV ст. Свирчам належало 33 села з присілками у північно- західній та північній частині Подільського воєводства^{[627] [628] (практично весь Смотрицький повіт).}

Важливою, з огляду на зміну в ставленні королівської влади до застави повітових замків, є відсутність у згаданому дільчому акті Смотрича. Замок у Смотричі був заставлений у 1440 р. за 400 гривень Миколайові Бедри- ху^[629]. Очевидно, ця сума виявилася посильною для королівської скарбниці як найменша з-поміж тих, на які заставлялися повітові міста і замки на те­риторії Подільського воєводства, тож Смотрич було викуплено. Коли саме відбулася ця трансакція, невідомо, але навіть вона не змінила маргінального становища міста, яке, починаючи з початку XV ст., почало втрачати свій ста­тус на користь більш привабливого Камянця і практично зійшло нанівець на початок XVI ст.^[630]

1456 р. генеральний кам янецький староста Бартош з Бучача, син Теодо- рика з Бучача, записав Миколаю Свирчу з Нового Двору (або Миколаю Бе- дриху) 50 кіп кам’янецької монети (monete et питті in Camyeniecz currentis) на села Кузьмин^[631] та Новосілку^[632], що розширювало чималий маєтковий комп-

лекс Свирчів у північно-західній частині Подільського воєводства¹. Можна також припускати, що самі Свирчі були якщо не у клієнтарних стосунках з Бучацькими (що цілком можливо), то у таких, які можна характеризува­ти як тісну співпрацю. На це вказує присутність у 1456 році представників іншої гілки цієї родини - кам янецького хорунжого Пйотра і Яна Свирча з Вахньовець - серед свідків документа Бартоша з Бучача для Яна Бахав- ського. А ще один представник родини Свирчів, Слабош (Slubossius) з Вах­ньовець, був свідком на старостинському документі для самого Миколая з Бедриховець^{[633] [634].,}

Миколай, син Миколая Бедриха, теж отримав 1467 р. кам’янецьке каштелянство, і тримав цей уряд протягом 24 років^[635]. Такий довгий час тримання уряду в поєднанні з політикою збільшення маєтку в Поділь­ському воєводстві, може свідчити про неможливість авансу на уряд во­єводи, або браком впливу при королівському дворі, що було свідченням політичної ваги родини. Та й послаблення ролі панів з Бучача після смер­ті останнього представника покоління Міхала Мужила можна пов'язати з поступовою втратою впливу цієї родини, а для Свірчів - і впливових протекторів.

Про розміри маєтку Свирчів у Подільському воєводстві свідчить його поділ у 1496 р. між молодшими синами Миколая - Анджеем та Міхалом^[636]. Отже, на кінець XV ст. Свирчам належало 33 села у Подільському воєвод­стві^[637], а за розмірами їхній маєток поступався лише розлогим латифундіям родин Бучацьких та Одровонжів, перші з яких отримали його завдяки сво­єму винятковому становищу у службовій ієрархії Західного Поділля протя­гом 20-60-х років XV ст., а другі - своєю належністю до вищого прошарку еліти королівства^[638].

Стосовно формування власної латифундії у північно-західній частині Подільського воєводства, то тут цікавою є «тактика» Миколая Свирча, що обмежувався невеликими сумами - від 20 до 60 гривень, які майже щорічно додавалися до вже наявних боргових зобов’язань королівської скарбниці. Переважно це робилося під час щорічних з’їздів. Зрештою на час його ймовірної смерті (перед 1496 р.) набігає досить солідна сума у 450 гривень (якщо зважити, що середня вартість запису для пересіч­ного шляхтича становила 30-40 гривень за одне село), зокрема 180 гри­вень на селах Яромирка (п’ять записів від 20 до 60 гривень), Плоскирів і Голисин (три записи загалом на суму 120 гривень) та Куялів - три за­писи на 150 гривень. Варто зазначити, що здебільшого ці записи були зроблені за участі самого Миколая Свирча як кам’янецького каштеляна в коронних з’їздах у Новому місті Корчині та Пьотркові¹»

Свідченням заможності Миколая Свирча є також його фундаційний акт 1479 р. для домініканського кляштору в Кам’янці. Згідно з ним ченці отри­мували ЗО гривень з першого спуску ставу біля села Купин, 3 коня вартістю З гривні, 5 корів, 5 мір солонини, 6 мірок пшениці, 3 - жита, 3 - манки, мірку гороху і проса^{[639] [640]. А одна з доньок Миколая, Ядвіґа, внесла своєму чоловікові Зиґмунтові з Дедня Дединському[641] 300 гривень посагу, про що дізнаємося із запису сяноцького земського суду від 29 березня 1497 р.[642]}

Фрагментарність джерельної бази не дозволяє простежити докладно обставини формування розлогого маєтку Свирчів на території Поділь­ського воєводства, але дає підстави припускати, що цьому, насамперед, посприяло тривале проживання родини на Поділлі (з кінця XIV ст.), по­сідання представниками двох поколінь одного з найвищих земських уря­дів - кам’янецького каштеляна, співпраця або більш тісний зв’язок Свирчів з Бучацькими та, імовірно, - вдалі шлюби. Адже значна частина маєтку мо­гла була отримана у вигляді посагу: документів на підтвердження цього не маємо, натомість нам відомо, що Миколай Свирч був двічі одружений і мав п’ятеро синів і четверо доньок^[643].,.

В останній третині XV ст. представники родини залучилися до служби у війську. Так, у пописі з 1478 р., списаному у Новому місті Корчині, зга­дується якийсь Свирч (Swyrcz)¹, а в 1513 р. під керівництвом Станіслава з Ходчі служив Станіслав Свирч^{[644] [645].}

Ще одним моментом, який демонструє нам претензії родини панів з Бедриховець на власне місце в ієрархії на руських землях, є згадуваний вже документ на Смотрич від 1440 р., де на самому початку зазначені села, котрі кам янецький каштелян Бедрих отримує від короля Владислава III: Борщів, Угерники, Дунаївці та Чиркашівці у Руській землі в Снятинському і Коло­мийському повітах (Borsczow, Wherniky Dunayowcze et Cyrkaszowcze in terra Russie Snatinensi et Colomiensi districtibus)^[646].

Не менш захопливою є історія маєтку Свирчів у XVI ст., коли з вигасан- ням чоловічої гілки роду він стає предметом тривалих судових суперечок між новими власниками за жіночими лініями: Гербуртами, Потоцькими, За- мойськими, Лянцкоронськими, Вишневецькими^[647].

Родина Щуковських герба Гриф, за припущенням Януша Куртики, з’являється на Поділлі за часів володіння Західною частиною Спитком з Мельштина. У своїй хроніці Ян Длуґош згадує рицаря Павла Щуковсько- го герба Гриф (..,Paulum tamem Sczukowsky Poloniae militem, genere nobilem de domo Griffonum...), який брав участь у битві на Ворсклі у 1399 р. і який, за переказом хроніста, звинуватив Спитка з Мельштина у небажанні вступити у бій. Наслідки, за інформацією Длуґоша, були протилежними, Снитко, як відомо, загинув з гідністю, а Щуковський ганебно втік (...Spithkoni honesta mors, Sczukowskifoedafuga obtigit...)^[648].

Наступного разу Щуковські згадуються у джерелах на Поділлі вже за часів Владислава III. Павел Щуковський (Pauli Sczukowski) е на акті присяги подільської шляхти у 1439 р.¹ Важко його індентифікувати з одно­йменним рицарем, який брав участь у битві на Ворсклі, і якщо на момент походу він мав 20-25 років, то на час акта присяги його вік становив би щонайменше 60 років. Януш Куртика припускає, що це міг би бути його син^{[649] [650]. Павел Щуковський (Pauli Sczukowskt) є серед присутніх на рочках львівського іроду 20 жовтня 1446 р., на яких розглядалася справа Міхала Мужили з Бучача та шляхтича Христофора із Сан-Ромуло, на той час мит­ника (збирача податків) уЛьвові (nobili dom. Christoforo de s. Romuli Ithalico, Theolonario Leopol.)[651]. АЗІ грудня 1450 р. король Казимир IVвиставив для Павла привілей, силою якого село Чемерівці переводилося у статус міста на магдебурзькому праві[652]. Він також посвідчений з урядом ловчого (Paulo Szczucowsky Venatore Cameniciensi) як свідок на акті продажу генеральним старостою Бартошем з Бучача села Хмельова у кам’янецькому земському суді 18 вересня 1458 р.[653]}

Кристин Щуковський, імовірно, був споріднений із Павлом, отримав­ши у 1442-1443 рр. замок Бакоту з прилеглими селами Потеремчем та Бурнаківцями під величезну на той час не тільки за подільські маєтки суму 1600 гривень, і став не лише власником старої столиці Поділля (Пониззя), а й одним із найбільших кредиторів короля зі свого прошарку шляхти, не посідавши на момент цих трансакцій жодного уряду^[654]. Те, що Бакота стала об’єктом застави, означало, що рід пана Немирі втратив уже її на ту пору, адже йшлося про заставу королівського маєтку^[655]. Кристин у той час фігурує у джерелах 1444 р., коли у львівському ґроді згадується у процесі, де його представляв Миколай Вільчек з Глинян проти львівського міщанина Паш­ка¹. Присутній він і серед свідків документа кам янецького земського суду 16 вересня 1446 р., де посвідчив отримання Іваном (Яном) Бахавським села Кулаківці по смерті брата Петра^{[656] [657]. Павло і Кристин фігурують серед свідків документа Теодорика з Бучача у 1452 р.[658]}

Принаймні від 15 листопада 1464 р. Миколай Кристин був кам янець- ким підкоморієм. З цим урядом він згадується серед свідків докумен­та Станіслава з Ходчі у справі маєтку Ольчедаїв^[659]. Певну плутанину вно­сить згадка про Павла Щуковського з урядом кам'янецького підкоморія у 1469 р., яку упорядники списку подільських урядників пояснюють мож­ливою помилкою писаря львівського земського суду який міг переплутати Павла з Кристином^[660].

Про те, що Миколай Кристин брав активну участь у політичному житті поза межами Подільського воєводства, підтверджує той факт, що він є свід­ком другого торунського мирного договору від 1466 р.^[661]

За правління Казимира IV Щуковським адресовано 5 записів на суму

200 гривень на села Ушиця, Песець, Кам'яна Куча, Субіч, Теремківці, Коба- ківці^[662]. За ревізією 1469 р., Кристин посідав замок у Бакоті та села Борсуків- ці, Булгаківці, Ольховець, Ушицю^[663]. Ще один запис 1470 р. передає поділь­ському підкоморію Кристину Щуковському пустки Михайлівка, Суботівка та Яруга у Бакотському повіті на суму ЗО гривень^[664]. Локалізація цих об'єктів застави у Бакотському повіті дозволяє зробити припущення, що адміністра­тивний поділ воєводства ще й в останній третині XV ст. залишався неуста- леним та архаїчним, а ідентифікація об’єкта надання з тим чи тим повітом залежала від особи, що тримала замок, - центр старого повіту. На доказ популярності такої практики згадаємо привілей Казимира IV для Теодори- ка з Бучача 1452 р., коли тому надавалося с. Ольчедаїв з 18 прилеглостями у Кам’янецькому повіті (in terra Podoliae et districtu Camenecensi sita)¹, хоча цей комплекс маєтків розташовувався між володіннями Щуковських, що були в 1470 р. ототожнені з Бакотським повітом.

Можливо, Миколай Кристин Щуковський був одружений з донькою Яна Бахавського (Sczukowska, filiae olim Joannis Bahawsky), згаданою в ко­ролівському документі від 1 травня 1474 р., яким село Голосків (Oloszkow) у Кам’янецькому повіті (імовірно, що Щуковський вже не жив на той час) надавалося за 20 гривень кам’янецькому поборці Миколаєві Костирці^{[665] [666].}

Ще одним представником урядницького середовища, яке спромоглося на отримання більших маєтків, був кам’янецький земський суддя Зиґмунт із Новоселиці та з Ягільниці герба Домброва (1455-1487 рр.), що сплатив 352,5 гривні заставних сум, понад триста гривень з них було записано на с. Лестківці Кам’янецького повіту^[667]. Згідно з ревізією від 1469 р., маєток Зиґ- мунта складався з Кутківців, Лисівців, Лестківців, Мілійовець та Ягільниці. На останній він представив лист на вічність, писаний руською мовою (Iitere ruthenicalis super villam Jahelnycze perpetuam)^[668]. Наявність привілеїв, писа­них руською мовою, вказує на те, що привілей на Ягільниці був отриманий у часи панування Владислава ПЯгайла або Вітовта, тобто не пізніше 1434р., що свідчить про тривале посідання Зиґмунтом цього маєтку. Власне, він присутній на зібранні подільської шляхти у Кам’янці у 1439 р. і означений там як Зиґмунт з Новоселиці (Sigismundi de Nowosielcze)^[669]. Януш Куртика припускає, що, можливо, він походив з Мазовїї^[670].

Зиґмунтів син, кам’янецький хорунжий Ян з Ягельниці, 26 жовтня 1481 р. отримав запис 20 гривень на пустці Жениківці на р. Серет у Чер- воногродському повіті (Zenykowcze et distr. Czyrwonogrodensi etfluvio Sereth). Того ж дня король переніс суму 50 гривень, які були раніше записані на се­лах Кам’янка та Арзатинка (Camyomka et Arzatinka) у Теребовельському повіті Галицької землі, на село Колиндяни (Colindzary), що на р. Сарнек у Скальському повіті¹. Ці два документи є першою згадкою Яна у джерелах з урядом кам’янецького хорунжого². 1485 р. він отримав ще запис 60 гри­вень на с. Колиндяни Скальського повіту³.

Родич Зиґмунта, Миколай Подолець з Грудкова⁴, кам’янецький підко­морій, згодом кам’янецький каштелян 1456-1458 pp.^s, перебував у тісному зв’язку з Бучацькими, що видно з його присутності серед свідків угоди між кам’янецьким старостою Бартошем з Бучача та молдавським канцлером⁶, а також з того, що по смерті Теодорика він зайняв його місце каштеляна.

Іван (Ян) з Боришковець, кам’янецький земський підсудок від 1446 р. принаймні до 1471 р. мав чималий маєток⁷. Згідно з ревізією 1469 р., він представив документи на Княже, Кольчовці, з яких мав нести службу од­ним вершником і чотирма стрільцями, а також запис 40 гривень на с. Даш­кове Дворище, 100 гривень на Білій Криниці та 50 гривень на с. Деревине (Drzewyne), яке, ймовірно, за борги отримав від Ясенського⁸.

Практика нагромадження сум на одному маєтку, яку розпочав за Вла­дислава III Домарат зі Шлядкова, була продовжена і його нащадками. І коли суми, що записувалися на Шарівському ключі Домарата, були незначними (80 гривень)⁹, то головним успіхом стало переведення Шарівки і сусідніх

Анджей з Мохтина і Грудкова, якого означено як indigenam Masoviae. Див.-: MRPS. - Pars Ш. - Supl. № 219. Про це ж див.: Slownik historyczno-geograficzny ziemi Wyszogrodzkiej w Sredniowie- czu I Opr. A. Wolff, A. Borkiewicz-Celinska. - Wroclaw, 1971. - S. 22.

¹Ksiςga Metryki Koronnej ρodkanclerzego Andrzeja Oporowskiego z Iat 1479-1483 ze spo⅛ci- ZnyAntoniego Prochaski / Wyd. G. Rutkowska. - Warszawa, 2005. - № 41,42. - S. 71-72. Ґражина Рутковська у примітках до цих вписів зазначає, що село Женишківці розміщене біля м. Летичів.

² Порівняй: Urz⅞dnicy podolscy XIV-XVΠI wieku. Spisy. - № 104. - S. 52.

³MRPS.-Pars І.-№1787.

⁴ Грудково - місцевість у Вишогродському повіті Мазовії.

^s Urz⅞dnicy podolscy XIV-XVΠI wieku. Spisy. - № 191. - S. 64; № 390. - S. 92-93.

⁶Див.: Ibidem. - Коментар до № 390.

⁷ Urz⅞dnicy podolscy ХГѴ-ХѴШ wieku. Spisy. - № 422. - S. 97. Востаннє з цим урядом він згадується у 1471 р., а його наступник ЗиГмунт Сметанка вперше виступає як земський підсудок у 1481р.

⁸ Bona Regalia. - S. 59.

⁹ AGAD. - Tzw. ML. - Dz. IV В. - Sygn. 17. -175-175 v, 175 v.

сіл на німецьке право (практика, яку використали Одровонжі та Бучацькі)¹. Сприйняття ж самого землеволодіння як дідичного, а не умовного, відо­бражене вже в іменуванні Домаратового сина Яна: в королівському дозво­лі 1474 р. на купівлю с. Жилинці його вже названо Домаратом із Шарівки (Domarathi de Scharawka)^{[671] [672]..}

Сам Домарат, який часами писався з Балина (Domaratho de Balina), як його зазначили у документі кам’янецького земського суду в 1449 р.^[673], зро­бив добру кар’єру в Подільському воєводстві. Можливо, тут мали значен­ня два чинники. Перший - його співправця з панами з Бучача принаймні від 30-х років XV ст.^[674], а другий - служба, починаючи з канцелярії Вітовта, потім королівського двірського або писаря у Владислава II Яґайла та уряд кам’янецького земського писаря від 1442 р.^[675] по початок 1447 р.^[676]

Те, що місцева шляхта була зацікавлена мати нерухомість в королівсько­му місті Кам’янці, бачимо у ревізії 1469 р. Так власні будинки мали Петро і Беняш з Хрептовичів^[677], Міхал з Гуменців^[678], Миколай Бедрих^[679], Пйотр Заков- ський^{[680] [681]. Серед нихтільки двоє були земськимиурядниками: це кам’янецький каштелян Миколай Бедрих та кам’янецький хорунжий Міхал з Гуменців. Прагнення здобути нерухомість у Кам’янці, імовірно, виходило насамперед з уявлення і розуміння безпеки, адже принаймні у пізньому Середньовіччі нікому не спало б на думку брати штурмом таке особливе, з огляду на при­родне положення, місто. Вже у XVI ст. кількість шляхетської нерухомості у місті зростає. Це, зокрема, видно на матеріалах Коронної Метрики, де ко­роль, маючи у своєму розпорядженні право кадуку, володів чималим фон­дом нерухомості для винагороди місцевої шляхти11.}

* * *

Завершуючи огляд основих дійових осіб із середовища подільської шляхти у другій половині XV ст., варто зазначити, що їхні основні зусилля були спрямовані насамперед на закорінення на цій території. Адже для ба­гатьох з них вона було новою. Інвестиційна привабливість об’єктів надання та отримуваних урядів сприяла тому, що більшість з них уже на той час вва­жалися місцевими.

Найвпливовіші з цього кола спромоглися сформувати навколо існуючих тоді укріплених замків, старих центрів ще Подільського князівства з другої половини XIV ст., свої подільські маєтки: пани з Бучача (Кам’янець, Червоно- грод, Язловець, Летичів, Хмільник, Меджибіж), Одровонжі зі Спрови (Зінь- ків, Сатанів, Рів), Кірдеї (Скала), Щуковські (Бакота), Свирчі (Смотрич).