6. Сілезька діаспора. Миколай іскшицький та Бернард Претвич
Поява серед ротмістрів вихідців із Сілезії та чеських земель1, традиційного ринку тогочасних військових найманців, засвідчила як брак власних сил для несення військової служби на кордоні, так і потребу у кваліфікованих офіцерах нижньої і середньої ланки, а також рядових жовнірах.
Зокрема, джерела фіксують чималу кількість осіб з іменами і патронімами, які маркують власне вихідців із цих територій: Ян Моравчик (Johannes Morawczyk), котрий ніс службу у Перемишлі наприкінці XV ст.[776] [777], Бернат Моравський (Bemath Moravyczky) та Вацлав Велький (Waczlaw Vyelky) з роти Фірлея[778]. Вихідці з цього етнічно строкатого регіону не були дивиною на території Поділля, поява на руських землях вихідців із Сілезії фіксується принаймні ще від другої половини XIV ст.. Це згадувані Бедрих з Бедриховець, Кристин Щуковський та ін.
Ще одним прикладом служби на Поділлі вихідців з цього краю можуть бути два листи від ротмістрів піхоти, яка перебувала у Кам’янці 27 липня 1499 р., писаних королю Яну-Ольбрахту старочеською мовою. Уповноважений по гроші до короля Ян Калюс (Jan Kalus) міг би бути місцевим (зважаючи на існування поселення Калюс на території Подільського воєводства), але в іншому документі він поданий як Johannes Kalwsch, що може свідчити про його німецьке походження. Зазначений у цьому листі ротмістр Іржі Xo- мутовський (Girzik Chomutowski) явно походив з чеських земель[779]. Імовірно, - цей Ян Калюс 1505 р. був нобілітований до гербового братства Цьолек з відміною, де було зазначено, що він з угорського міста Брод (nob. Ioanni Calusch de Brod, civitate regni Hungariae)1.
Другий документ, за підписом десятника Яна Соколовського з роти Лукаша, теж писаний старочеською мовою і стосується вже зловживань з боку ротмістра[780] [781].1 якщо ми можемо вести суперечки щодо ідентифікації вищезгаданих ротмістрів, то писар, який писав ці листи, явно був з чеських земель. Якщо навіть дотримуватися тези про неусталеність власне польської мови на кінець XV - початок XVI ст., то вирази на кшталт Nayiasnieyssy кгаїу...,... wassi Icralowske є явними чехізмами. Приклад листа короля Олександра Станіславові Лянцкоронському, писаний тогочасною польською мовою подає такі форми слів, як «король» (кгої), «королівський» (krolewski), «королівство» (Jcrolesthwo), що послідовно передаються через літеру -о-[782]. Підтвердженням того, що вихідці з Сілезії, Моравії або Чехії перебували у Кам'янці і писали ці документи, є згадки про ґродського писаря Вацлава (Vatzlav) у 1510 р.[783] 1500 р. ще одна особа з характерним прізвиськом із цього регіону, Миколай Шльонжак (Nicolaus Slezak), отримав у заставу від Анджея з Нового Двору села Бедрихівці та Виселок. Цю трансакцію посвідчив кам’янецький генеральний староста Станіслав з Ходчі[784]. Тут дивною є застава родинного маєтку, що демонструє нам втрату позиції родини Свир- чів, котрі завдяки тривалому посіданню уряду кам’янецького каштеляна у другій половині XV ст. займали чільне місце поміж середньозаможної шляхти Подільського воєводства[785]. Окремо варто зауважити і спільний регіон походження - Сілезію, що може свідчити про родову пам’ять, яка ще не згасла на той час. * Згадуваний вище Ян Соколовський у 1502 р. мав під своїм керівництвом у Кам’янці 200 піхотинців і 4 вершники з платнею відповідно 5 і 10 флоренів на квартал протягом року1. У 1505-1507 рр. у Кам’янці такою ж кількістю війська командував ротмістр Яроіп[786] [787]. Блискуча кар’єра, яку протягом першої половини зробили на Поділлі Миколай з Іскшичина і Бернард Претвич, доводить тезу про відкритість місцевої спільноти і можливість досягнути успіху на цій території[788]. Ці два приклади є досить промовистими, коли маловідомі, імовірно, незаможні шляхтичі, з-поза меж Корони Польської досягли високого становища кам’янецького генерального старости у випадку Миколая Іскшицького та барського і теребовельського старости (1552-1561) у випадку Бернарда Претвича[789], син якого Якуб у 1607-1610 рр. Особи на зразок Бернарда Претвича приваблювали сюди вихідців із Сілезії, яким вони, як люди вже осілі на новій для себе території, протегували. Пам’ять про службу у Претвича трапляється в документах пізнішого часу, як у нобілітації Мацея Суліського (Шуліського) з Сульч (Шульч) та його трьох братів. Вони на вальному сеймі 15 квітня 1590 р. отримали шляхетство, ви- водячи свою генеалогію від Шульць, що в Сілезії. Одним з аргументів було те, що їхній батько служив у Бернарда Претвича1. Можливо, будівничий камянецької фортеці у першій половині 40-хроків XVI ст. Йоб Претфус міг бути одним з родичів або кревних Бернарда2. Йоб фіксується від 1540 р. архітектором Сиґізмунда І3. Це може бути одним з пояснень як кар’єри Бернарда, старости у Барі, так і присутності Йоба у Кам’янці. Особа Бернарда Претвича знана в історіографії насамперед через його активну діяльність у 1542-1552 рр. у Барі та охорону кордону, а також з огляду на його «Меморіал...»4, в якому він описує свою діяльність на неспокійному прикордонні. Це дало йому змогу на середину XVI ст. бути власником 1 державцем чималого маєтку на території Подільського воєводства, який зосереджувався переважно навколо Шарівки та Ольчедаєва5. 1AGAD. - MK. - Sygn. 133. - К. 458 v-460. Реґест: Sumariusz Metryki Koronnej. Seria Nowa. - Т. II Ksi⅞ga wpisow kanclerza Jana Zamoyskiego MK 133 z Archiwum Gldwnego Akt Dawnych w Warszawie lata 1587-1595. 2 На вежі камянецької фортеці, праворуч від брами, є пам’ятна плита: 15441 DEVS | TIBISOLI GLORIA IIOB PRAETFVES | ARCHITECTOR. Див. також останню публікацію цієї інскрипції в: Pomniki epigrafiki і heraldyki dawnej Rzeczypospolitej па Ukrainie / Pod red. W. Drelicharza. - Т. 4. Kamieniec Podolski / Opr. P. Rabiej. - Krakow, 2009. - S. 43. Тут подана бібліографія публікацій цієї інскрипції, а також наведено біблійну цитату, з якої зроблено цей парафраз для напису. 3 Джерала королівського скарбу фіксують Йоба ∏peτφyca (Prayetfuessj Braitfusj Breitfusj Prait- fusj Preiftuesj Pretfus) від 1540 р. як будівничого. Від 1551 р. він опікувався будівництвом у Вільні, що, імовірно, стало шляхом для урядницької кар’єри. У 1559-1571 рр. він був віденським городничим, а у 1568-1571 рр. Васильківським та у 1569-1571 рр. тикоцінським старостою: FerencM. 4 Критична публікація: TomczakA. Memorial Bernarda Pretwicza do krola z 1550 R. // Studia і materialy do historii wojskowosci. - T. VL - Cz. 2. - Warszawa, 1960. - S. 340-357. 5 Про маєток Претвичів на Поділлі див.: Pulaski K. Stare Osadywziemie kamienieckiej і dziedzi- cz⅞ce па nich rody podolskiej szlachty historycznej // Pulaski К. Szkice i poszukiwania historyczne. - Serya Trzecia. - S. 28-30. Постать іншого сілезця - Миколая з Іскшичина, залишилася поза увагою дослідників1. Миколай походив з Іскшичина, що в Цєшинській частині Сілезії, з’явився на Поділлі на початку XVI ст. Як доводить Леон Бялковський, Миколай походив з родини Чамборів (Czatnbor), яка володіла Іскшичином від 1360 р.[792] [793] Уже у 1509 р. він згадується у джерелах як ротмістр[794], а у 15121519 рр. - як двірський або покоєвий короля. Протягом 1512-1530 рр. був кам’янецьким стольником, 1530-1540 рр. - кам’янецьким підкоморієм, 1533-1536 рр. віцесґерентом (vicesgerens) (що можна порівняти з підстаростою або заступником старости), а у 1536-1540 рр. - кам’янецьким генеральним старостою, що символізувало вершину його урядницької кар’єри. Поза територією Поділля він був старостою ольштинським у 15231525 рр.[795], снятинським 1534-1536, що було пов’язане з будівництвом замку[796], а також карловським у 1536 р. Помер у 1540 р.[797] Дружиною Миколая була Катажина з Ягільниці, вдова по Анджею Міля- новському. Принаймні від 29 липня 1512 р. її чоловіком фіксується у джерелах Миколай з Іскшичина[798]. Завдяки цьому шлюбу, тривалій співпраці з кам’янецьким старостою у 1510-1535 рр. Станіславом Аянцкоронським та гетьманом Яном Тарновським Миколай утвердився на Поділлі. За рішенням варшавського сейму 1529 р. Миколай з Іскшичина був дис- пенсатором у Подільському воєводстві, тобто відповідальним за збір коштів на потреби війська[801]. У конституції того ж таки сейму зазначена і його рота чисельністю у 150 осіб[802] [803]. У тому ж таки році він разом з руським воєводою Otto з Ходчі був учасником перемов і підписання «Пактів і ординації між Польщею і Валахією про справедливість між обома сторонами» (Pacta et Ordinatio inter Poloniam et Valachiam de justitia Utrimquefacienda). Цей вельми цікавий документ регламентував стосунки між Польським королівством і Молдавським князівством, що у преамбулі дістало назви: s. Улітку 1531 р. він брав участь у битві під Обертином. На той час чисельність його роти становила 300 піхотинців та 12 вершників[804]. Здіслав Спєральський, публікуючи список роти Іскшицького, зазначає, що фактичний склад підрозділу підчас обертинської кампанії становив 231 піхотинця та 8 вершників1. Принаймні до того часу, як Миколай став кам’янецьким генеральним старостою, він не мав кінної роти. Ще у 1535 р. він посвідчений на чолі пішої роти у 300 вояків[805] [806].1539 р. він посвідчений з невеликою ротою у 40 вершників[807]. Наступного року в його роті було 100 вершників, 18 з яких він виставив особисто[808]. Одружившись із подільською шляхтянкою, Миколай почав формувати власний маєток, який спочатку базувався на посагу дружини. Головним містом його маєтку стала Ягільниця. Назву цього містечка Миколай почав додавати до свого прізвища. 1518 р. король Сиґізмунд І своїм привілеєм дозволив проведення у місті щорічного ярмарку, який би починався на сьомий тиждень після Великодня[809].1516 р. за заслуги у війні з Московією Миколай дістав дозвіл на загосподарювання порожнього села Лестківці у Кам’янецькому повіті, яке тримала його дружина Катажина (принаймні за панування Казимира IV маємо кілька записів на суму 302,5 гривні монетою, зроблені для Зиґмунта з Новоселиці, батька Катажини), зі звільненням на 6 років від сплати податків і стацій[810].1521 р. кам’янецький староста Станіслав Лянцкоронський посвідчив для Миколая запис 600 флоренів на Ягільниці, котрі записала йому дружина Катажина. Цей же документ був підтверджений королем у 1523 р[811] [812]. 1519 р. він викупив у Станіслава та Яна Свирчів половину містечка Да- видківці, й на цій частині дістав запис собі на 100 флоренів3. Ще 100 гривень монетою було записано на цьому ж містечку в 1521 р.[813] Активна участь у військових кампаніях та отримане у Пруссії Ольштинське староство дозволили Миколаю записати на місті Давидківцях та на селах Висідка, Рогозно та Сви- дерів у 1525 р. ще 160 гривень. Все це було додано до 800 гривень, які були вже записані на містечку (pro servitiis 800 marcaeprius inscriptae). Цей останній запис було підтверджено за СигізмундаІІАвґустанасеймівЛюблініу 1569р.[814] Статусним актом було отримання від короля Сигізмунда І нерухомості у столичному воєводському місті. 1513 р. Миколай дістав у дідичну власність (hire hereditario) будинок померлого Андрія Шаска (Andreae Szassko) у Кам’янці, який стояв біля будинків комісара Кшиштофа та N. Вжоска (N. Wrzoska)1. Про діяльність Миколая як кам’янецького старости маємо кілька свідчень, які походять з Коронної Метрики. Зоїфема у 1539 р. він дозволив будівництво бровару для кам’янецького вірменина Грегора Киянина (Hrehor Kyowyanyn) і побудову ставу біля м. Смотрич[815] [816]. І насамкінець про родину Миколая. Його донька Анна була одружена із скальським старостою Геронімом Лянцкоронським, племінником кам’янецького старости Станіслава (Геронім був сином старшого з братів Миколая), після чого ця старша лінія роду Задоритів з Бжезя взяла собі назву Ягільницької[817]. Цей шлюб був для Героніма другим (першою дружиною була Катажина Нємста з Кщенчиць) і відбувся між 15481555 рр. Для Анни це теж був другий шлюб, уперше вона була одружена з Яном Йорданом[818] Індикатором впливу та популярності Миколая серед подільської шляхти, як і у випадку з Амброзієм Ормянчиком, було те, що його тричі (і це найбільше серед чотирьох зафіксованих подільських посланців на сеймах у 1506-1540 рр.) обирали послом на сейми 1524/25,1530 та 1531/32 рр[819]. Він же у 1534 р. був королівським посланцем на сеймик подільського воєводства[820]. Помер після або близько 12 червня 1540 р., коли востаннє позначений зі своєю ротою у Кам’янці. Наступною ротою у цьому документі зазначено ротуЯна Гербурта з позначенням (Committiua d[omini] Joannis Herburtdata Sibipost mortem magnifici d[omini] Nicolai Iskrziczki)[821].