ВИСНОВКИ: ДЕЯКІ ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ і ПРИПУЩЕННЯ

Перед тим як перейти до розгляду релігійних систем різних народів світу, необхідно зробити кілька попередніх висновків.

1. Сучасній науці достеменно невідома природа виникнення, функціону­вання і розвитку Всесвіту.

1 Іайприйнятнішммн сьогодні, як ми знаємо, вважаються теорія Великого вибуху і відповідна їй «закрита» модель Всесвіту. Згадана теорія має аналогії й у багатьох релігійно-міфологічних системах давнини. Наприклад, у давній Індії існувала розвинена система одиниць часу, найменшою з яких була «труті» (1/5 с), а найбільшою — «вік Брахмн» (або 100 «років Брахми»). Кож­ний «рік Брахмн» дорівнював 360 «дням Брахми» Оскільки кожний «день Брахми» налічував 12006 «божественних років», день яких відповідав року людського життя, то «день Брахми» складався з 4320000 років. Проте, згідно З іншою версією, таку тривалість має махаюга, а «день Брахми» (саме день, а не доба) складається з 1000 махаюг. Звідси виходить, що доба («день і ніч Брахми») становлять 8640000000 років («кальна»), а «вік Брахми» — 3110400000000000. При цьому давні індуси вважали, що Всесвіт існує кожного разу лише протягом «дня Брахми», перетворюючись з початком «ночі Брах­ми» на ніщо і виникаючи знову з настанням «дня Брахми». Велике ж знищен­ня світу відбувається в кінці «віку Брахми», коли гине й сам Брахма. Але він народжується знову, і все починається спочатку |110].

Подібні уявлення зустрічаються й в інших космологічних системах ста­родавніх людей, що може свідчити про наявність у них знань, поки що недо­ступних сучасній науці При цьому стародавні люди вважали Всесвіт і всі об'єкти, що його утворюють (в тому числі й нашу Землю), живими, тому що справді важко уявити собі неживою матерією надзвичайно складну систему, що постійно розвивається.

2. Природа розвивається циклами, що мають певні закономірності та різну часову тривалість, усередині якої всі основні події синхронно і пе­ріодично повторюються. Так. Сонце і зірки, що його оточують, здійснюють повний оберт навколо осі нашої Галактики за 215 млн років (галактичний рік); через кожні 90-92 тис. років відбувається зміна відстані між віссю обертання Землі та віссю, що проходить через її центр, кожні 40 тис. років змінюється нахил земної осі; повний оберт «зодіакального кола» здійснюєть­ся за 25,92 тис. років, а період зміщення зодіакальних знаків — за 2,16 тис. років; тривалість циклів сонячної активності коливається від 11 до 400 років і більше.

Багато з цих та інших космічних циклів були відомі й нашим далеким предкам. Так, «день Брахми» (друга назва — «манваитара») поділявся у давніх індусів на чотири нерівних частини: це Крита-Юга, або Сатья-Юга (Золотий вік), тривалістю 4800 «божественних років», Трета-Юга (Срібний вік) — 3600, Двапара-Юга (Мідний вік) — 2400 і Калі-Юга (Залізний вік) — 1200 «божест­венних років», що становить відповідно 1728000, 1296000. 864000 і 432000 «люд­ських років» |ПО]. Чотири вторинних періоди манвантарн (або ери Ману), що називалася також махаюгою. відповідають «золотому», «срібному», «мідному» і «залізному» вікам грецько-римської античності. У зміні цих періодів спостері­гається неухильне нарощування матеріалізації, що пояснюється віддаленням від Першопочатку в процесі циклічної маніфестації матеріального світу' почина­ючи з його «первозданного стану». Калі-Юга теперішньої манвантарн. за хро­нологією давніх індусів, почалася близько 6 тис.

Наша Земля, згідно з останніми науковими даними, існує вже 22-й га­лактичний рік (він почався близько 4,5 мли років тому, що приблизно відпові­дає тривалості манвантарн). За цей час наша планета пережила безліч подій: на Землі виникали і зникали цілі континенти, моря й океани, багато разів змінювався клімат і склад органічного світу, відбувалися грандіозні вулканічні виверження і справді «всесвітні» потопи. Через це сучасне покоління людей навряд чи зможе повністю вивчити історію Землі, адже цілком імовірно, що найвидатніші пам'ятки давнини спочивають на дні океану, прикриті вулканіч­ними товщами.

3. Сучасна астрономія не може поки що відповісти на багато основних пи­тань космогонії: як сформувався Місяць; як утворилися кільця навколо планет- гіганпв; чому Венера обертається в протилежному порівняно з обертанням інших планет напрямі; як «працює» Сонце: чому відбуваються вибухи «надно­вих» зірок; як формуються галактики та ін. Водночас вражає «астрономічна» обізнаність стародавніх людей, що збереглася для нас у численних і багато в чому подібних космогонічних і астральних міфах (наприклад, найдавніший з відомих нам місячних календарів існував уже в IX тис. до н. с., тобто 11 тис. років тому!). Варте уваги, однак, що перші цивілізовані народи співвідносили свої астрономічні знання з найбільш віддаленим, власне доісторичним періодом свого існування. Іншими словами, представники найдавніших, з нашого погля­ду, людських цивілізацій явно вказували на своїх ще більш далеких поперед­ників. що, на думку багатьох сучасних дослідників, може означати існування в далекому минулому якихось спільних, надзвичайно давніх традицій.

Одним з таких гіпотетичних джерел знання могли бути зниклі внаслідок різних катаклізмів давні цивілізації, що існували до нашого історичного часу. Зокрема, є багато свідчень того, що приблизно 12 тис. років тому на Землі ста­лася велика катастрофа, яка цілком могла стати причиною загибелі не однієї цивілізації (лише рівень Світового океану піднявся після цього на кілька де­сятків метрів).

Відомо, проте, що майже всі мегалітичні пам’ятки, що збереглися до на­ших днів, зустрічаються, в основному, на узбережжі Атлаїггичного океану і ба­сейну Середземного моря, а також в Індії, на окремих островах Тихого океану і в Південній Америці. Логічно у цьому зв'язку припустити, що ці пам'ятки по­будували представники цивілізацій, які колись існували на щезлих нині ділян­ках суходолу в Атлантичному і Тихому океанах. Ці пам’ятки могли бути споруд­жені або Під час розквіту метрополії у прилеглих колоніях (що більш імовірно), або вже після її загибелі жителями затонулих материків, яким вдалося врятува­тися. Цілком можливо, що представники цих зниклих цивілізацій були дуже ви­сокі на зріст (пам'ять про велетнів, що колись існували, збереглася майже у всіх міфологіях світу): їхні останки поховані в морській пучині і не можуть бути досліджені сучасною наукою.

Мегалітичні пам’ятки, знайдені водночас на узбережжі та на островах Ат- лантичного і Тихого океанів, свідчать, можливо, про існування в різні історичні часи двох зниклих материків — тихоокеанського (ймовірно, більш раннього) та атлантичного.

4. Проблема виникнення і розвитку людини також дискутується в су­часній науці Точно не відомі ні час. ні місце, ані власне «механізм» появи пер­ших людей. Більшість сучасних вчених вважають, що люди і сучасні їм мавпи мали в дуже віддаленому минулому якогось спільного предка, внаслідок ево­люції якого з'явилися людський і мавпячий роди. Отже, ми не походимо від людиноподібних мавп, а лише маємо з ними спільного предка. Але чому цей предок повинен бути обов'язково мавпоподібним? Він міг також виявитися од­ним з першолюдей, представником людських популяцій, що існували в глибокій давнині і деградували потім внаслідок різних природних катаклізмів. У будь- якому разі достатніх доказів прямої спадкоємності між так званими австралопі- тековимя.

Найвірогіднішою ми вважаємо вже згадувану гіпотезу, згідно з якою лю­дина сучасного виду з’явилася від однієї темношкірої матері близько 250 тне. років тому, що випливає з певних генетичних досліджень. Надалі сучасна лю­дина розвивалася, асимілюючи існуючих тоді людей неандертальського виду (як представників попередніх ступенів людської історії), які вже мали відомі сьогодні основні расові відмінності. Непрямо це підтверджується існуванням серед сучасних людей чотирьох різних типів (короткоголових і довгоголових, низьких та високих на зріст), що виникли, ймовірно, від давнього змішування неандертальців і кроманьйонців.

Прабатьківщина сучасної людини також с предметом дискусії, але за дав­німи міфами вона розміщувалася на невідомих сьогодні материках — у Гіпер- бореї, Лемурії. Лтлантиді. Сучасні дані засвідчують наявність у глибокій дав­нині в Антарктиді, Арктиці та прилеглих районах дуже придатного д\я життя клімату, що можна розглядати як аргумент на користь ймовірності існування давнього материка Гшербореї. А реальність існування Лемурії відстоював Е. Геккель— німецький біолог-еволюціоніст, послідовник і пропагандист вчен­ня Ч. Дарвіна. Що ж стосується Лтлантиди, то її існування в ранній історії люд­ства, як на нашу думку, підтверджується високим авторитетом Платона — од­ного з найвцдатніших мислителів минулого.

Таким чином, прабатьківщиною давнього людства може виявитися один з легендарних материків, що дав колись пристановище одній з перших людсь­ких рас. А те. що раси мають різний історичний вік, підтверджується не лише різною їх кількістю, а й самим ходом історичного розвитку, де кожна раса народ- жуєпля. старіє і врешті назавжди відходить у небуття. У цьому зв’язку найдав­нішою частиною сучасного людства мені здаються австралійці (разом з вимерли­ми наприкінці XIX от. тасманійцями) та інші океаяійські раси (веддоїди, айни, папуаси, негритоси та ін.|, а також бушмени, готтентоти й негриллі.

Австралоїдні раси належать до найдавніших представників сучасного людства; можливо, вони є нащадками населення легендарної Лемурії. що збе­реглися до наших днів. Справді, аналіз розселення австралоїдів (Австралія, Океанія, південні райони Індії, Японські острови та деякі інші острови Тихого та Індійського океанів) підтверджує гіпотезу про те, що вони є скоріше авто­хтонним населенням цього району, аніж прибульцями, що переселилися сюди з Євразії. Сучасні народи австралоїдної раси живуть або на островах, або на узбережжі Індо-Тихоокеанського регіону, де й розташовувалася ппотетична Ле­мурів. після загибелі якої її жителі могли врятуватися на вцілілих ділянках су­ходолу або на берегах найближчого материка. До того ж вивчення релігійно- міфологічних систем австралоїдів (що буде розглянуто далі) і способу їх жігггя свідчить про неймовірну архаїчність зазначених явищ, що с непрямим доказом глибокої давнини їх виникнення.

5. Важливою проблемою сучасної науки залишається походження мови, її генезис і шляхи поширення по земній кулі. Мови, подібно до своїх носіїв, мають певний життєвий цикл виникнення, становлення, розвитку, занепаду і повного зникнення. У цьому зв'язку можлива «віковая класифікація мов на взірець наве­деної стосовно людських рас. Ймовірно, і тут найдавнішими мовами людства бу­дуть мови індо-тихоокеанської макросім'ї, що об'єднує папуаські, андаманські та австралійські мови, а також койсанські (бушмени та готтентоти) і пігмсйські мови Південної Африки. Дуже давніми є мови американських індіанців і палео­азіатські мови. їхні носії — австралійці та папуаси, бушмени й готтентоти — на­лежать, найімовірніше, до давнього автохтонного населення відповідно Америки. Азії, Океанії та Африки. З палеоазіатськими мовами тісно межують мови палео- євразійські (північнокавказькі та близькі до них давні хатгська, хурритська, мож­ливо. етруська, баскська. шумерська, сяно-тибетські), які «суміжні» з мовами ав- стротайської макросім'ї народів Південно-Східної Азії, Індонезії, Полінезії та Меланезії, мовами, що поширилися в Океанії завдяки раннім міграціям монго­лоїдного населення. Останньою, мабуть, оформилася пануюча нині ностратична макросім’я мов, більшість носіїв якої належать до наймолодшої європеоїдної раси. Прамова, мабуть, первісно єдина, розвивалася, найімовірніше, в такі відда­лені часи, що простежити її генезис сьогодні навряд чи можливо.

Проте якщо погодитися з гіпотезою походження людських рас одна від одної (тобто зародження кожної наступної раси в надрах попередньої), то. ма­буть. генезис мов можна уявити за такою самою схемою: від зниклих давніх — до існуючих старих, а від них — до сучасних нових.

Давність австралоїдних та деяких близьких до них негроїдних рас, а та­кож американської гілки монголоїдів підтверджується, як ми бачимо, й резуль­татами сучасних антропологічних розвідок, згідно з якими предковими видами всіх сучасних расових типів були протоавстралоїди і протоамериканоіди. У цьо­му зв’язку виникає питання, в якому напрямі здійснювалися міграції давніх американоїдів — з Азії до Америки чи навпаки? Відомо, наприклад. одо пред­ки сучасного коня вперше з'явилися на американському континенті, а згодом через Берингів перешийок поширилися в Євразії, де стали основним помічни­ком людини протягом багатьох тисячоліть. В Америці ж — на своїй прабатьків­щині — коні вперше з'явилися перед враженими індіанцями вже в XV ст. и. в. під сідлами європейських завойовників.

6. В усіх релігійно-міфологічних системах світу зображено картину {інко­ли надзвичайно складну) створення і розвитку Всесвіту. Творцем якого, як пра­вило. є надприродна і часто-густо в принципі непізнаванна Сутність. Окрім цієї центральної всепоглинаючої та всепронккаючої першопричини існує ще сонм богів і богинь, духів і демонів, інших одушевлених і таких самих надприродних істот, одо виконують функції різні, але, мабуть, однаково необхідні для екзис­тенції та розвитку Космосу, Природи та Людини. При цьому слід зазначити, що образ єдиного Бога-творця присутній у більшості різноманітних релігійних си­стем. що, можливо, свідчить про існування в глибокому історичному минулому монотеїстичної прарелігії, що розпалася згодом (подібно до етносів і мов) на безліч різноманітних учень.

Звертає на себе увагу й те. що багато архаїчних народів віддавали спочат­ку перевагу Богині-матері та, ймовірно, відповідному їй культу' Місяця, згодом майже повсюдно витісненому' культом Сонця, одо уособлювало творче чоловіче начало. Це, можливо, свідчить про матріархальний період у людській доісторії, який змінився згодом звичним для нас домінуванням чоловіка. Інакше кажучи, у людському суспільстві. Природі та Космосі діють певні закономірні цикли, одо впритул підводить нас до розгляду соціальної історії в річищі періодичної зміни релігійно-етичних парадигм.

7. Зміна релігійно-етичних парадигм, що відбиває циклічне домінування в соціумі основних (базових) цінностей, співвідноситься з основними сферами організації соціального та психічного життя, що може свідчити про то­тожність мікро-. мезо- і макрокосму. В основі всіх відомих нам космічних, со­ціальних і психічних явищ лежить дихотомія «єдності та боротьби протилеж­ностей» (наприклад, космос і хаос, чоловіче і жіноче, свідоме і несвідоме тощо)· Кожна людина являє собою при цьому цілий світ, що містить усі якості та вла­стивості, притаманні соціуму, що її оточує, і. можливо. Всесвіту. Особистість як єдине ціле містить у собі (незалежно від статії чоловіче й жіноче начала (мас- кулінність — фемінність у психології), а також свідоме і несвідоме, спрямо­ваність на зовнішній чи на внутрішній світ (екстра- та інтроверсія за К. Юн- гом), що обумовлюється різними функціями кори й иідкірки. правої та лівої півкуль головного мозку' людини.

Динамічний бік людської психіки, що відбиває її основні сфери — вольо­ву. емоційну і пізнавальну, — багато в чому тотожний основним сферам органі­зації соціального життя (політичній, господарській, духовній), а також динаміч­ному боку моделі світобудови, її вертикальній структурі. Статичний бік психіки, одо відбивається в її процесуально-потенційних властивостях (наприк­лад. у чотирьох або. за окремими класифікаціями, п’яти типах темпераменту), має, ймовірно, свої паралелі у таких самих статичних основах соціуму (сошаль них стратах, верствах, кастах, класах тощо), а також у статичних характеристи­ках картини світобудови — чотирьох (або п'яти) першоелементах і горизонталь­ній структурі світового дерева загалом. Взаємозв'язок психічного, соціального і

чогось незбагненно вищого ми розглянемо далі, а тепер хочемо загострити ува­гу на дивовижній тотожності Людини, Суспільства і Всесвіту, яку з вражаючою одностайністю засвідчують практично всі релігійно-міфологічні системи різно­манітних народів світу.

Можливо, вивчення структури психічного дасть змогу відхилити завісу таємниці над механізмами членування первісно єдиної релігії, а також відпо­відних ій єдиних мови та людської раси спочатку на два дихотомічні стовбу­ри. потім на три «динамічних» і чотири (або п'ять) «статичних» підрозділів, шо сьогодні відображено у п'яти великих людських расах, п'яти гіпотетичних прамовних макросім’ях. п’яти господарсько-культурних типах і. можливо, у п'яти базових релігійно-міфологічних системах, які ми спробуємо виявити у нашому подальшому дослідженні релігії.