Доля

З поняттями життя і смерті в міфопоетичній і релігійній свідомості тісно пов’язане поняття долі. Доля — це уявлення про незбагненну силу, що зумовлює як окремі події, так І все життя і кончину людини, а також (у ширшому значенні) й усього соціального колективу.

Поняття душі як безсмертної нематеріальної частини людської істоти становить плід тривалої і складної трансформації давніх міфологічних уявлень. Елементарним уявленням про душу с ототожнення її з диханням («випустити духи -- померти). Не менш архаїчним є ототожнення душі з кров'ю людини і тварин. Вмістищем душі у багатьох народів вважається також тінь людини, її віддзеркалення у воді або в дзеркалі, портретне зображення тощо. Досить по­ширеним було уявлення про те. що уві сні дучпа залишає тіло і самостійно мандрує. Душа людини може також обертатися на дух померлого. Багато на­родів вважають, що в одній людині живе багато душ. Уявлення про душу по­мерлого та про її долю надзвичайно різноманітні, але завжди пов'язані з ідеєю замогильного світу (62. І, 414—415].

Міфи про походження смерті також зустрічаються практично в усіх на­родів світу. За всієї їхньої різноманітності можна виокремити три основні «по­яснення» смерті (62. 11, 456-457]:

• по-перше, люди вмирають через те, що раніше не вмирали або вми­рали, але знову відроджувались, проте потім чомусь втратили цю здат­ність;

• по-друге, діє принцип «прецедентуп; певна людина колись померла. > відтоді люди вмирають;

• по-третє, реалізується ідея покарання: смерть розглядається як кара за проступок, помилку, непідкорення і с найважливішою ознакою, що відрізняє людей від безсмертних богів.

♦ * *

Таким чином, багато міфів первісних та інших давніх народів с загально* людськими і становлять основу різноманітних релігійних переконань 1 систем, що свідчить або про існування якогось спільного для всіх перших людей дже­рела отримання такого сакрального знання, або на незрозумілі поки що якісь універсальні для всіх народів закономірності міфотворчості.

Перші сліди релігійних вірувань, як ми вже бачили, виявляються ще в епоху палеоліту і далі розвиваються в наступні епохи. Найчастіший сюжет па­леоліту — це рибо у вигляді фалоса До тієї ж доби належать, мабуть, і уяв­лення про походження людей від риб (і навпаки), що непрямо може свідчити про попередню стосовно того часу «водну» катастрофу, внаслідок якої були знищені попередні покоління людей. Образ риби також міг символізувати певну епоху (на кшталт зодіакальної епохи Риб, яку переживає зараз сучасне люд­ство), що перебувала у колишньому «зодіакальному колі» приблизно 25 тис. років тому. Проте в такому разі довелося б припустити наявність певних аст­рономічних знань вже у палеолітичного населення.

До часів палеоліту (переважно верхнього) належать і зображення змія, а його культ виявлено в Африці. Азії, Америці, Австралії, тобто в усьому величез­ному регіоні поширення найбільш архаїчних релігійно-міфологічних уявлень. Змій, як і риба, символізує водяну- стихію, а також родючість фунту 1 пов'яза­не з ними жіноче (а ширше - хаотичне) начало, яке, втім, не може існувати без свого антипода і водночас свого доповнення і партнера — начала чоловічо­го (ширше — космічного). З епохи неоліту, поряд з символами нижнього світу (змій, риба), з'являються й символи верху — зображення бджоли, метелика та інших представішків повітряної (або небесної) стихії.

В епоху бронзи ці розрізнені символи набирають форми світового дере­ва, що являє собою універсальну концепцію світу, засвідчену практично в усіх релігійно-міфологічних системах. Вертикальна структура при цьому відбиває, нагадаємо, динамічний бік світобудови (що, ймовірно, відповідає таким самим «динамічним» сферам організації психічного і соціального життя, вольова/по- літична; емощйно-сенсорна/господарська, пізнавалька/духовна).

При цьому горизонтальна структура світу зображається у формі або кола. або квадрата з центром посередині (в обох випадках), що могло відби­вати матріархальну або патріархальну модель світобудови (коло, як відомо, символізує жіноче, а квадрат — чоловіче начало). Ці матріархально-патрі­архальні мотиви знайшли, мабуть, своє продовження в архітектурі давніх поселень, де тривалий час протиставлялися «круглім та «квадратнім будівлі (перші згодом майже повсюдно були витіснені другими внаслідок своєрід­ної «війни статей»).

Єдиний образ Бога присутній вже у найбільш архаїчних релігіях. Проте первісно, мабуть, перемогло жіноче сакральне начало, що підтверджується практично повсюдним домінуванням ще в палеолітичну епоху культу жіночого божества (так званих палеолітичних Венер). Культ Богині-матері (що спів­відносився, мабуть, із Землею та її родючістю) чітко фіксується з доби верх­нього палеоліту і простежується у багатьох культурах аж до нео· та енео- літичної епохи, комі жіноче божество стає покровителем міст, тобто цивілізацій, які в деяких релігійних традиціях вважаються породженням злого начала (на­приклад* У біблійній, де засновниками міст вважаються нащадки проклятого Бо­гом Каїна). Про первісне домінування в релігійних уявленнях жіночого начала свідчать і міфи про те, що першими прародитольками і першими володарями вогню були ЖІНКИ.

З епохи верхнього палеоліту, паралельно або всередині культу Богині- матері, з'являються чоловічі символи, що стають надалі домінуючими в релігіях стародавніх людей. Першою за часом була, ймовірно, свастика, що являє собою своєрідне дискретно-перервне первісне коло (символ жіночого начала) із зобра­женням центру' і основних напрямів у формі хреста із загнутими кінцями.

Перипетії «війни статей«, матріархального і патріархального начал від­билися також у лунарних і солярних культах, перші з яких спочатку. Ймовірно, домінували над другими. Місяць займав у багатьох архаїчних культурах місце важливіше за Сонце, і місячний зодіак передував у часі виникненню сонячного. Частина дослідників вважають, що Місяць ще в палеоліті правив за чоловіче начало і.інше пізніше перетворився у другорядне жіноче На наш погляд. Мі­сяць ще в доісторичні часи був головним божеством і в епоху панування мат­ріархального устрою життя уособлював жіночу природу, а під час піднесення патріархальних цінностей — чоловічу. Після настання нової історичної епохи місячне божество поступово витіснялося солярним, яке приблизно в середині II тис. до и. е. стає головним чоловічим божеством (у давньому Єгипті, напри­клад і в інших давньосхідних культурах). У попередні епохи Сонце часто поста­вало як жіноче божество або як чоловіче, другорядне порівняно з Місяцем. Отже, Сонце і Місяць постають іноді як антиподи, символізуючи. можливо, різні релігійно-історичні епохи.

Всесвіт, згідно з найбільш архаїчними релігійно-міфологічними уявлення­ми, містить у собі, як вже згадувалося, Хаос і Космос. При цьому останній зав­жди с вторинним стосовно першого, з якого він народжується і в якому з ча­сом гине. Хаос — уособлення жіночого начала. Космос — чоловічого. Всесвіт, таким чином, має своєрідну андрогінну, живу в своїй основі природу. Космос виникає з однієї єдиної точки (що, погодьтеся, дещо нагадує сучасну теорію Великого вибуху) і потім, у процесі подальшою розвитку, породжує небесні тіла, простір і час, рослини і тварин, людей та іх різноманітні спільності.

Всесвіт — це арена безперервної боротьби Хаосу і Космосу, які у комп­лексі вичерпують поняття Всесвіту і являють собою гегелівську »єдність 1 боротьбу протилежностей»: Хаос, низ, ліве, негативне характеризують почина­ючи з верхнього палеоліт)' жіноче начало, що, можливо, пов'язане з формуван­ням уявлень про чоловіче як про космічне, верхнє, праве, позитивне начало. Всесвіт через дихотомію Хаосу — Космосу породжує через свої статичні пер­шоелементи (вогонь, повітря, воду, землю і, можливо, ефір) необхідні «динаміч­ній структури (Небо. Землю. Океан), які всі разом дають життя наступним різноманітним породженням. Бог — Космос — Людина є, таким чином, тотож­ними живими моделями світобудови, створеними «за образом і подобою» пер­шого з них. але становлячи якісно різні рівні єдиного цілого.

Звідси, мабуть, і наявність багатьох поколінь божеств, які. поступово «ма- теріалізуючись», беруть дедалі більшу участь у земному житті, поки, нарешті, не передають своїх функцій безпосередньо людям. Своєрідною межею між цим міфічним часом правління богів і людським теперішнім постають зазвичай різноманітні катастрофи — пожежа, потоп, загибель велетнів. Велетні пов'я­зані з хаосом (отже, з жіночим началом), тому перемога над ними є необхідним кроком до встановлення космосу (тобто ладу). Після цього люди багато в чому стають «хазяїнами» своєї долі.

Перші люди — це, як правило, андрогіни (мотив, зафіксований у біль­шості релігійних систем, включаючи біблійну оповідь про створення Єви з Адамового ребра). Андрогіни дають з часом початок вже диференційованому за статевими ознаками людству, що загалом повторює космогонічну схему, де «андрогінний» Всесвіт диференціює Хаос і Космос. Поділене за статевим принципом людство поділяється далі на вікові класи, які з часом дають по­чаток як динамічному, так і статичному аспекту організації соціального життя (політична, господарська, духовна сфери суспільства і відповідні їм соціальні страти).

Теогонія, мабуть, зазнає подібних метаморфоз, коли образ єдиного «анд· рогінного» Бога поділяється на божества переважно жіночої та переважно чо­ловічої природи (що уособлюють, відповідно, хаотичне і космічне начала), а потім — на божеств певних соціальних сфер і страт. Зміна домінування жіно­чого божества на чоловіче почалася, ймовірно, в епоху палеоліту і тривала в різних культурах до нео- та енеолітичного часу. Поява образів інших богів, що уособлювали різні соціальні сфери і страти, належить до часу утворення соці- ально-дкференційованих суспільств

При вивченні давніх релігійно-міфологічних систем вражають глибина і різноманітність знань їх носіїв. Наприклад, розвинені астрономічні знання ха­рактерні для них починаючи з IV тис. до и. е. (що, до речі, співвідноситься з часом сотворіння теперішнього світу в різних релігійних традиціях, включа­ючи християнську), а число і лічба, як виявляється, первісно були сакралізова- ними засобами осмислення світу і.лише набагато пізніше — рахунково-госпо­дарськими. Іншими словами, релігійно-міфологічні системи с часто сумою «готових знань», які передаються людству для його розумного існування та вдосконалення