Становлення Мідії

Велика частина центральної Мідії була включена ассирійцями до складу їхньої імперії і розділена на кілька частин: Замуа, Парсуа (район верхів’їв Діяли), Мадай (власне Мідія в найвужчому розумінні), Хархар (на захід від сучасного Хамадану), Аррапха (нині Керкук) та ін.

За Геродотом, «протягом двадцяти восьми років володарювали скіфи над Азією і від шаленості й недбалості усе в них було спустошено» [29, I, 106]. Скіфсь­ке царство було базою для набігів на Урарту й Ассирію, особливо на її володіння в Сирії й Палестині, де скіфи доходили до меж Іудеї, Філістії та Єгипту. Панування скіфів сприяло виробленню міжплемінної іранської мови в усій історичній області Мідія, що витіснила автохтонні «каспійські» (еламські) мови. За повідомленням Геродота, після 28 років «Кіаксар і мідяни, запросивши в гості і напоївши, переби­ли їх (скіфських вождів) і в такий спосіб врятували своє панування...» [29, I, 106]. Скіфське царство ввійшло до складу Мідії як одна з його складових, а частина скіфів наприкінці VII — на початку VI ст.

У середині VII ст. до н. е. Мідійське царство було вже великим державним ут­воренням, що стояло в одному ряду з Урарту й Еламом. Звільнившись від панування скіфів до 625 р. до н. е., Мідія розпочала загарбання різних областей централь­ного і східного Ірану. Серед цих областей була і Персида (Фарс) — одне з дрібних східноеламських і заеламських царств, залежних, вочевидь, від Еламу. Зберегли­ся відомості про те, що царем Персиди був Кир I, який належить до дому Ахе- менідів — династії, що створила згодом могутню Перську державу. Висловлюється також думка, що частина правителів з дому Ахеменідів правила у східно-еламсько- му царстві (або області) Аншан (або Анчан), а частина (молодша гілка) — власне в Парсі (Персиді). Становленню державності Мідії заважала агресивна завойовни­цька політика Ассирії, що вела постійні війни зі своїми сусідами. Проте і вона за­знавала різних набігів. Наприклад, ще в період Скіфського царства скіфи вийшли з-під ассирійського контролю і почали нападати на окраїнні райони Ассирії. Від­луння цих вторгнень у Сирію й Палестину збереглися, очевидно, у Біблії (Ієр. V, 15-18; VI, 22-25), де «народ з північної країни», названий «народом давнім», «народом вічним», а «колган його — як розкрита могила, усі вони — витязі!». Між­усобиці, що відбувалися в Ассирії, ще більше послабили цю жорстоку військово- паразитичну державу [37, 292-302].

У війні, що почалася між Ассирією і Вавилонією, останню підтримала Мідія, а першу Манна й Урарту. У 616-615 рр. до н. е. мідійський цар Кіаксар захопив Манну і з’єднав її з Мідійською державою. У 614 р. до н. е. мідійські війська штур­мом беруть священне місто ассирійців Ашшур і руйнують його, а в 612 р.

Провідною державою Малої Азії до 70-х років VII ст. до н. е. була, як зазна­чалося, Фригія, зруйнована кіммерійцями. На сході малоазійського півострова існувало досить багато дрібних царств, з яких найважливішим був Табал у горах Тавра (гори на півдні сучасної Туреччини завдовжки близько 1000 км і заввиш­ки до 3726 м), а наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. утворилася значна держава Кілікія, що прийшла на зміну Табалу і проіснувала до початку IV ст. до н. е. Єзекіїл згадує «Тубал і Мешек» (тобто Табал і Фригію), що впали у поперед­ній період. Їхнім спадкоємцем вважалася Лідія, тому її царя Єзекіїл, на думку І. Дьяконова, називає «Гог, князь Тубала і Мешека». Як союзників «Гога» Єзекіїл називає «Парас, Куш і Пут», під якими розумілися Верхній Єгипет, Нубія й Ефіо­пія. Єзекіїл називає союзником «Гога» ще «Гомера» (тобто «Країну кіммерійців», імовірно, Каппадокію і Понт), а також «Дім Тогарми» (тобто Малу Вірменію, що мала в той час змішане населення з вірменів-фригійців, хуритів і хетів). Претен­дуючи на панування в Табалі (горах Тавра), Лідія досягала вже урартської тери­торії, і тут її інтереси зіштовхувалися з інтересами Мідії. Тому лідійський цар Аліатт підтримав союзних йому скіфів проти Мідії й почав війну з Кіаксаром. Під час битви мідян з лідянами (28 травня 585 р. до н. е.) сталося сонячне затем­нення й обидві сторони погодилися визнати це знамення як вказівку укласти мир. Мирний договір був закріплений шлюбом між Астіагом, сином Кіаксара, й Аріеніею, дочкою Аліатта. Кіаксар, розширивши Мідійську державу, помер у тому самому році [37, 319-322].

Карта Мідії і Передньої Азії наприкінці VII ст. до н. е. показана на рис. 41.

Рис. 41. Мідія і Передня Азія наприкінці VII ст. до н. е. [37, 231]