Ранньобуддійській період
Після завоювання Александром Македонським Перського царства Ахеменідів і провалу його індійського походу у східній частині Індії виникає, як зазначалося, держава Маур’їв (321 р. до н.
е.). Гандрагупта Маур’я, засновник династії, рушив зі своєї столиці Паталіпутри (Патни) до Магадхе і відвоював підкорені греками області Індії, дійшовши до Афганістану. Наступники Чандрагупти — Біндусара і Ашока — розширили кордони своєї держави південним приєднанням Калінги і частини Андхри. Про столицю Маур’їв Паталіпутру є відомості згадуваного вже грека Мегасфена, відправленого туди посланцем Селевком Никатором (близько 302 р. до н. е.), який пізніше опублікував її опис під назвою «Індіка». Судячи з цього опису, місто Паталіпутра площею у два квадратні кілометри було обнесене масивною дерев’яною огорожею і оточене широким ровом, наповненим водою. Довкруж зведено 70 сторожових башт, а увійти до нього можна було через одні з 64 воріт. Палац володаря, що перевершував палаци Ахеменідів у Сузах і Екбатані, був також збудований з дерева. У пізнішу добу правління Маур’їв вперше в Індії в будівництві і створенні великих скульптур використано камінь. Наприклад, у Кумрахарі (нині село, а колись частина міста Паталіпутри) розкопки виявили залишки палацового залу із 100 колонами. Кам’яні колони заввишки понад 10 м завершуються надзвичайної краси капітелями, верхня частина яких зазвичай є зображенням тварини — лева, бика, слона або коня (примітно, що на хараппських квадратних печатках зображення лева і коня повністю відсутні) [140, 25-28].Нова сторінка великої індійської культури була відкрита у III ст. до н. е., коли імператор Ашока визнав буддизм офіційною релігією імперії Маур’їв. За переказами, Ашока побудував 84 тис. буддистських ступ (пам’ятників на зразок куполів), а його едикти висікалися на скелях і колонах від Північної до Південної Індії. На рис. 59 зображена «Левова капітель» колони Ашоки, що стала державним гербом Індії.
Ціла група великих кам’яних скульптур, котрі відтворюють якшинів (давніх племінних божеств, які пізніше, як і наги, визнавалися божествами-охоронцями буддійського вчення), також приналежна, судячи з усього, до доби правління Маур’їв або до пізнішого, Кушанського періоду (рис. 60). Недавно розкопки дали змогу вперше виявити храм нагів — прямокутної форми з апсидою, що належить до кушанського періоду. Такі храми, ймовірно, зводилися подібно до буддійських. Ці розкопки (у Сонкхе, район Матхури) виявили і частини кам’яної огорожі, що оточувала храм, з фрагментами чудової скульптури, де центральне місце відведене цареві нагів з дружиною (зображений у вигляді дуже товстого безбородого чоловіка середнього віку) [140, 29-35; 88, 33].До найдавніших буддистських архітектурних споруд, що збереглися, належить ступа в Санчі, позначена як ступа № 1, перебудована із давнішої і меншої ступи. Це напівсферичний купол, складений з великої цегли, що стоїть на круглому цоколі діаметром в 31 м з терасою, яка служила для культового обходу. З південного боку на терасу ведуть сходи, а навколо ступи споруджена масивна кам’яна огорожа (рис. 61). На чотири сторони світу в ній зроблені ворота, оздоблені скульптурою. В цю добу тіло зрілої, хтивої, пишнотілої жінки стає еталоном індійської скульптури, який зберігся до другої половини II тис. н. е., тобто до періоду
Рис. 59. «Левова капітель» колони Ашоки, що стала державним гербом Індії [88, 28]
Рис. 60. Якшині. Сонкх. Кушанський
період [140, 34]
Рис. 61. Буддистська ступа в Санчі [88, 214]
розпаду старих традицій, що почався з приходом колоніалізму. Разом з великими ступами істотну роль у ранньому буддизмі Індії відіграють культові печери, прорубані в кам’яних схилах гір, які являють собою цілі монастирі.
Найдавніші скельні храми — чайтьї — ще невеликого розміру розташовані в Біхарі і належать, судячи з усього, до доби правління Маур’їв (близько II ст. до н. е.). Подібні пам’ятки релігійної архітектури були сприйняті також індуїзмом і джайнізмом. Найяскравішим прикладом «печерної архітектури» є найвідоміший печерний храм Кайлаш в Ел- лорі. За наполяганням царя Раштракути у скелі був вирубаний храм завглибшки понад 30 метрів; його будівництво тривало ціле століття і втілювало тріумф брахманізму [140, 46-47; 88, 124].Хранителями і поширювачами буддизму, окрім Ашоки, були і кушани, які прийшли на зміну імперії Маур’їв. Їхня держава містилась на території нинішнього Афганістану, а найвідомішим серед кушанських володарів був Канішка. Отже, давньо- буддійська культура в межах IV ст. до н. е. і IV ст. н. е. поширилася на всю територію Індії. В цей період починається і проникнення індійської культури за межі субконтиненту: з держави Кушан і рівнини Гангу — на захід і на північ, від південноіндій- ських держав і з острова Цейлон (Шрі-Ланка) — до Індонезії. Навіть до Китаю на початку I ст. н. е. прийшли буддійські ченці з Індії, започаткувавши проповідування буддизму у Східній Азії, враховуючи Китай, В’єтнам і Японію [140, 55-58].
Еще по теме Ранньобуддійській період:
- Ранньобуддійській період
- Післяпалацовий період
- Ісламський період
- КПУ у повоєнний період
- Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл., 2020