КПУ у повоєнний період

Проводячи в життя директиви партійного І центру, КП(б)У після закінчення війни в JLnepmy чергу звернула уваїу на необхідність швидкого відновлення своїх лаві Це цілком відповідало лінії, визначеній постановою ЦК ВКП(б) від 26 липня 1946 р „Про зростання парти і про заходи щодо посилення партійно-ор­ганізаційної та партійно-політичної роботи з ново­прийнятими у ВКП(б)” Така робота дала досить швидкий ефект якщо чисельність комуністів в Ук­раїні в липні 1945 р становила 200 тис, то на по­чаток 1947 р — 561 тис (було досягнуто 11 до­воєнної чисельності), на кінець 1950 — 716 тис, на початок 1953 р — 782 тис чол Робітники і колгоспники становили приблизно половину її скла­ду, решту — службовці, велику частку яких скла­дали інженерно-технічні працівники та науковці

Як і до війни, Сталін та його оточення тримали під пильним наглядом політичний розвиток в Ук­раїні, настійно примушували іі партійних „прокура­торів” давати „клятву вірності” московському цен­тру, „виправляли” в разі потреби ситуацію Це засвідчило не тільки перебування Л Кагановича на чолі ЦК КП(б)У у березні—грудні 1947 р Ще раніше, в липні 1946 р, ЦК ВКП(б) заслухав звіт ЦК КП(б)У про підготовку, добір і розподіл керівних партійних і радянських кадрів в Україні й прийняв постанову Цей документ критикував Kl 1(б)У за плинність кадрів, але характерно, що значний акцент робився на незадовільному ідейно- політичному вихованні кадрів, необхідності розгор­тання критики „буржуазно-націоналістичної ідео­логи” 15-17 серпня 1946 р відбувся пленум ЦК КП(б)У, який обговорив цю постанову На ньому M Хрущов багато уваги приділив критиці літера­торів і учених-суспільствознавців, вимагаючи ор­ганізувати роботу „по впорядкуванню справді нау-

нової історії України та української літератури, до­корінним чином поліпшити роботу інститутів історії та літератури Академії наук України", а також „ви­ховувати наші кадри в дусі непримиренності до будь-яких проявів буржуазного націоналізму"

Однак невдовзі в Київ приїхав Л Каганович і активно розпочав „виховувати" самого M Хрущо­ва, якому коштувало зусиль відродити сталінську довіру Те, що її відновлено, в січні 1948 р засвід­чив В Молотов, який прибув на святкування 30- річчя УРСР і на засіданні Верховної Ради УРСР підкреслював значення України, її велику роль у тодішньому CPCP В свою чергу, M Хрущов наго­лошував на виключно позитивному значенні сто­сунків між Україною та Росією, всіляко вихваляв Сталіна Під цими ж гаслами лідер КП(б)У виго­лосив свою доповідь на черговому XVI з’їзді КП(б)У, що зібрався майже після 9-річної перерви 25—28 січня 1949 р Хоча делегати приїхали для обговорення програми завершення відбудови, це зібрання носило здебільшого формальний характер, пройшло в атмосфері всілякого вихваляння не тільки Сталіна, а й Хрущова Останній знову по­вернувся до питань кадрової та ідеологічної роботи, висловлював невдоволення, хоча для виховання партійних кадрів ще восени 1946 р було створено Республіканську партшколу при ЦК КП(б)У з дворічним строком навчання, яку 1948 р реор­ганізували у Київську вищу партшколу з трирічним строком навчання

Парторганізацію України з грудня 1949 р очо­лив Л Мельников, який повів жорстку русифіка­торську лінію, особливо щодо Західної України, ку­ди в січні 1950 р він здійснив одну із своїх перших ділових поїздок І в доповіді на XVII з’їзді КП(б)У, як і у доповідях на пленумах ЦК КП(б)У в листопаді 1951, грудні 1952 та лютому 1953 р, Л Мельников усіляко заохочував боротьбу проти „українського буржуазного націоналізму", а також проти „безрідних космополітів" Тим часом у Москві фабрикувалась так звана справа лікарів — останній спровокований Сталіним та його поплічни­ками злочин За офіційними твердженнями, учас­ники цієї „справи" були „завербовані філіалом американської розвідки — міжнародною єврейсь­кою буржуазно-націоналістичною організацією „Джойнт" А Мельников наказав працівникам МДБ УРСР викрити „єврейське націоналістичне підпілля" Почалися арешти Характерно, що від єврейських діячів вимагали зізнання про зв’язки з українськими „націоналістами" Так перепліталися антиєврейська і антиукраїнська лінії, вироблялася версія про єврейсько-український антирадянський „заколот" Ставало очевидним, що визріває нова хвиля кривавої „чистки"

Однак вирішальним фактором, що завадив трагічному перебігу подій, стала смерть самого „во­ждя народів" 5 березня 1953 р