Післяпалацовий період
Післяпалацовий період (1350-1100 рр. до н. е.). Після остаточної катастрофи близько 1350 р. до н. е. жоден з палаців на острові більше не відбудовують. Ахейці споруджують в інших місцевостях свої мікенські палаци — «мегарони», залишки яких збереглися тільки зверху руїн давніх царських вілл і заміських будинків.
Не знайдено дотепер навіть палац Ідоменея, царя Кно- су, який разом зі своїм другом Меріоном вирушив на чолі 80 кораблів на Троянську війну. Нова цивілізація, джерела якої були мінойські, проте уже з властивим їй духом греків-ахейців, проявляє тенденції до своєрідного структуралізму та стилізації, що замінили попередні вільні й живі форми мінойського мистецтва. Релігія і культ, однак, не зазнають істотних змін. Остання фаза цього періоду — занепад і смута, спричинені пересуванням у ширшому регіоні Східного Середземномор’я «народів моря». Очевидно, на Крит починають прибувати перші хвилі дорійських племен, про що свідчить поява деяких нових елементів культури: спалення трупів, залізні зброя і знаряддя праці, геометричні декоративні мотиви. З масовим прибуттям дорійців близько 1100 р. до н. е. Крит вступає в суто грецький період своєї історії. Ранньогеометричний період, що його відкриває (1100-900 рр. до н. е.), співіснує із субмінойським, оскільки давня критська культурна традиція продовжує чинити опір у деяких місцевостях, особливо в гірських центрах етеокритян, і впливати на суворих завойовників. Нині мало хто сумнівається у спільному внеску мінойської та мікенської цивілізацій Криту у створення високої грецької культури. У цей період набуває загального поширення використання заліза і трупоспа- лення. «Поховальні урни» (для попелу) належать до найхарактерніших посудин цього періоду, причому деякі з них свідчать про афінський вплив на ранньогео- метричне мистецтво Криту [81, 26-29].