Історичний шанс

З’ясувавши особливості та здобутки матеріальної культури го­тів, котрі прийшли на наші землі, можна зробити висновок, що ні до, ні після них — упродовж кількох століть — жоден з місцевих народів не сягнув такого високого рівня майстерності у виробниц­тві та господарюванні.

Саме з готами можна пов’язати перші впорядковані поселен­ня — з вулицями та господарськими комплексами. Додамо, що го­ти були дуже охайними у побуті: житла, розкопані археологами, не завалено сміттям, на відміну від сучасних їм осель інших племен. Найпевніше, черняхівці використовували для сміття спеціальні ями, щоб уникнути поширення хвороб.

Широке застосування металевих виробів свідчить про непогану обізнаність ремісників-готів з улаштуванням металургійного ви­робництва в Римській імперії. Не можна стверджувати, що черня­хівці самотужки виплавляли метал, оскільки дотепер немає одноз-

Поселення Лепесівка Хмельницької обл.

начних археологічних доказів цього. Але те, що їхні ковалі майстер­но перероблювали готовий метал та виготовляли металеві предмети на зразок пізньоантичних, є беззаперечним. Цим, зокрема, була зумовлена культура застосування металевих деталей у сільському господарстві, що піднесло його на якісно новий рівень. Адже місце­ві народи приблизно в цей же час орали по-старому, дерев’яним плугом, тоді як у черняхівців навіть лопати були обкуті залізом. От і вгадайте, хто збирав кращі врожаї?

Черняхівська культура. Ліпний (1—9) та імпортований (10—18) посуд.

1—12 — кераміка; 13—15 — скло; 16—18 — червонолакова кераміка

Численні різновиди кухонного керамічного посуду свідчать про багатий асортимент страв, що готувалися в ньому. Втім, це, зрозумі­ло, залежало від суспільного статусу і матеріального достатку влас­ника. Селяни вживали традиційну їжу — злакову, м’ясну та молочну. Знать мала постійні контакти з Імперією — з одного боку, та зі Схо­дом — з іншого, тож могла запозичувати традиції харчування в сус­ідніх народів для задоволення власних гастрономічних уподобань.

Рунічні написи.

1, 3—7 — кераміка, поселенняЛепесівка, Хмельницької обл.; 2 — кістяний гребінь, Білгородська обл.

Чимало давніх літописців згадують про своєрідну «політкорект- ність» готів. Завдяки притаманній молодому пасіонарному^[22] народові допитливості, вони легко сприймали різні релігійні погляди. В одно­му поселенні, ба навіть в одному могильнику одночасно трапляються поховання і за давнім звичаєм (трупоспалення), і за християнським. Це означає, що мешканці поселення не розділялися за релігійною оз­накою. Система старих вірувань, основою якої була плеяда асгардсь- ких богів, поступалася місцем перейнятим від сусідніх племен віру­ванням у богів, які уособлювали сили природи.

Приблизно таким є портрет народу, що оселився на території сучасної України в II ст.н.д. Можна сказати, що велика історична доля давала нашій країні шанс якщо не сягнути рівня європейської римської культури, то принаймні наблизитися до нього. Якби готи лишилися тут, то, можливо, центром європейської цивілізації тепер була б саме ця земля, а не територія Риму, куди вони врешті пересе­лилися. Однак майже двохсотрічну ідилію зруйнувала навала гунів. Готи мусили покинути заповітну країну, а важезний каток гунської навали стер з лиця землі весь їхній спадок, усі надбання. Навіть че­рез сто років після того місцеві племена не знали гончарного кру­га — знову, як і кілька століть тому! І це після тих шедеврів готсько­го гончарства, що цінувалися навіть у пересиченій Імперії.

Отож, годі нарікати на лінощі та на обмеженість свого народу, посилаючись на відсталість східнослов’янської цивілізації від гер­манської Європи. Просто між нами пролягає щонайменше п’ять ві­ків «паузи» в цивілізаційному розвитку. Однак є нитка, що міцно пов’язує дві частини Європи. Хтозна, може, відкривши для себе іс­торію готів як одних із наших предків, ми зможемо наблизитися до європейської цивілізації всередині себе?