Житниця Імперії
Джерелом багатьох міркувань із попереднього розділу були тривалі бесіди задушливими літніми вечорами з археологом Г.Ушако- вим — ерудованим і пристрасним дослідником історичної науки.
Цей учений не сприймає як догму офіційні теорії. Результатом таких дискусій про витоки й сутність черняхівської культури стала певна істина, що змушує багато в чому переглянути загальновизнані постулати.Крім згаданих уже напрямів дослідження історії (хронікального й археологічного), не варто забувати й про економічні закони, що пояснюють, зокрема, чимало історичних фактів, анітрохи не дбаючи про збіг із загальновизнаною теорією. Тож спробуймо поглянути на життя готського населення з точки зору економічної доцільності.
На карті поширення черняхівських пам’яток чітко видно, що скупчення їх майже збігаються з межами чорноземів Лісостепу, тобто йдеться про ідеальні умови для землеробства. Степ був непридатний для сільськогосподарських робіт внаслідок нестачі води. Що ж до виробництва, то можна впевнено говорити про місцеве гончарство, оскільки горни для випалювання кераміки, в тому числі й багатокамерні, у яких виготовляли характерний сіролощений черня- хівський посуд, регулярно трапляються у розкопках поселень. Водночас із виготовленням металевих виробів було кепсько. Знахідки, пов’язані з металургійним виробництвом, украй рідкісні й неспроможні відтворити повну картину цього виду ремісництва. Тож напрошується припущення, що частину ужиткових предметів черняхівці імпортували.
А що ж експортували готи з території нинішньої України? Відповідь очевидна: сільськогосподарську продукцію, насамперед зер-
Черняхівська гончарна кераміка. Поселення Лепесівка, Хмельницької обл.
но. Тобто, як і пізніше, протягом сотень років, наша земля (поряд із родючим півднем Європи та Північною Африкою) відігравала істотну роль у забезпеченні інших держав хлібом.
Тоді це була Римська імперія. Торгівля відбувалась у великих торгових центрах — Ольвії, яка на той час ще остаточно не втратила статусу торговельного осередка, а також Пантікапеї — столиці Боспорського царства. Торговельні контакти здійснювалися також і торованими шляхами у Східну Європу. В обмін на зерно черняхівці одержували з Імперії найкращі здобутки ремісництва. Чому ж тоді племена, які жили на нашій землі до приходу готів (або навіть їх сучасники), не чинили так само, аби процвітати? Відповідь — внаслідок низької культури виробництва. У чому не відмовити готам, то це в знаннях і вміннях, набутих під час другого Великого походу, а можливо, наявних у них ще від початку переселення із загадкового північного острова Скандза. І, без сумніву, — перейнятих переселенцями у більш розвинутих сусідніх народів (передусім, Риму). Тому в той час, коли довколишні варварські племена вдосконалювали зброю, готи модернізували засоби сільськогосподарського виробництва. Завдяки прогресивним технологіям вони збирали непогані врожаї, тож мали змогу експортувати надлишки зерна в бездонне черево Імперії. Хоч і непрямо, ця теорія пояснює, зокрема, відсутність у пам’ятках чер- няхівської культури великої кількості зброї і слідів пограбування. Адже винищення хліборобів-годувальників означало б для сусідніх народів — приректи себе на голод. Відродження рис латенськоїкультури в кераміці та прикрасах, «кельтський ренесанс»., за М. Щукіним, підтверджуються економічними законами. Після того як війська Рима і правителя даків Буребісти розгромили кельтів, майстри — носії знань та вмінь — у пошуках заробітку вдалися до міграції цивілізованими землями. Але їхня продукція не могла конкурувати з якіснішими римськими зразками. Тому шлях готським ремісникам залишався один — у землі варварів, де менш вибагливі споживачі купували б їхні вироби або обмінювали на харчові продукти. У такий спосіб до готів потрапила латенізована кераміка.
Протягом двох століть територія нинішньої України була для навколишніх народів своєрідним аграрним раєм, виробничо-торговим Вавилоном, де змішувалися раси, мови, культури.
Таким чином, готи виявилися не генераторами культури, як стверджується у численних дослідженнях (чому ж тоді ця культура не збереглася в сусідніх племен після відходу готів на Захід?), а її споживачами. Володіючи найбільшою цінністю в усі часи — якісними продовольчими продуктами, вони одержували за них усе, що виробляла тогочасна Імперія. Варто зазначити, що володіння чудовими речами й використання їх у побуті сприяло поступовому формуванню естетичного смаку готів, здійсненню селекції продуктів ремісництва, тобто творенню «моди» на певні товари. Тож у порівняно короткий термін із варварського племені готи перетворились у повноцінних потенційних жителів Імперії (дещо пізніше таке відбулося насправді). Отже, саме вони наблизили Імперію до найвіддаленіших районів Європи.Напевно, не варто моралізувати з приводу взаємозв’язку часів. Усе й так очевидно. Просто хотілося б ще раз наголосити на тому, що найбільша цінність в Україні — земля. Так було, є і повинно бути. У царині технологій ми відстаємо від високорозвинутих країн. Тож археологія могла б дати пораду, як піднести міжнародний статус України на сучасному етапі — повернути сільському господарству чільне місце, поки земля ще не остаточно отруєна промисловістю і не просякнута радіацією. І тоді Європа сама прийде до нас, несучи нам плоди своєї цивілізації. Аграрна країна — аж ніяк не образливий статус. І це яскраво підтверджують історичні події півторатисячолітньої давності.
9.