Спроби України та Росії відвоювати південноукраїнські зем­лі у 80-х роках.

Своїм вістрям «Вічний мир» між Росією та Польщею спрямовувався проти Порти. Польща в союзі з Австрією і Венецією мала воювати на південному, а Росія — на східному театрах воєнних дій.

Незадоволена Самойловичем старшина організувала про­ти нього змову. Генеральні судді Іван Кочубей і Михайло Вуяхович, писар Семен Прокопович, полковники Кость Со­лонина, Григорій Гамалія та інші подали Голіцину листа, в якому звинувачували Самойловича у прагненні відірвати Гетьманщину від Росії, зв’язках з татарами, підпаленні степу та в інших «гріхах». Голіцин радо сприйняв ініціативу стар­шини, оскільки вона відводила від нього звинувачення у невдачі Кримського походу. Самойловича було заарештовано і згодом відправлено з сином Яковом на заслання до Сибіру. Україною прокотилася хвиля виступів проти прибічників Самойловича. Незважаючи на невдачу, перший Кримський похід мав велике значення в боротьбі союзників проти Ту­реччини. Скувавши сили Кримського ханства і Білогород- ської орди, росіяни й українці дали можливість Австрії й Венеції здобути ряд блискучих перемог у Греції, Словенії та Сербії.

При підтримці Голіцина гетьманом Лівобережної України було обрано генерального осавула Івана Мазепу (1687— 1708). Головну роль в цьому відіграли належність Мазепи до тієї групи козацької старшини, котра була не­задоволена політикою Самойловича, а також його давні зв’язки з Голіциним. Були підписані Коломацькі статті, які далі врегульовували українсько-російські відносини.

У відповідь на Кримський похід хан вчинив декілька набігів на українські землі. Велика заслуга в їх відсічі на­лежала гетьману Мазепі. Виставлені ним по Дніпру ліво­бережні полки не допустили орду на Лівобережжя взимку 1688 р., а кількатисячне військо під командуванням пол­ковника Новицького розгромило авангардні загони татар і змусило їх відступити. Але врятувати слобідські землі від погрому не вдалося. У червні—жовтні татари кілька разів нападали на Охтирський, Харківський та Ізюмський полки, спалили чимало сіл і містечок, захопили багато ясиру, а також худобу. У вересні—жовтні 1688 р. полк Новицького й Переяславський полк зробили спробу взяти Очаків.

Одночасно готувався другий похід на Крим. Заготовля­лися зброя, припаси, фураж, у гирлі р. Самари було збу­довано Новобогородицьку фортецю. У квітні 1689 р. 112 тис. російських ратників і 50 тис. українських козаків під командуванням Голіцина та Мазепи рушили у Кримський похід. На кизикерменській дорозі в Зеленій долині козаки й ратники витримали запеклий бій з Ногайською ордою. Атаки татар були особливо навальними і відважними, але й захист був вмілим і мужнім. Зелена долина перетворилась «на квітник червоних тюльпанів, чи, вірніше, на море кро­ві», — писав згодом учасник цього бою. Врешті татари відступили, й російсько-українська армія підійшла до Пе­рекопу. Тут на неї вже чекало 150 тис. готових до активних дій татарських вершників.

Невдача двох Кримських походів стала однією з причин двірцевого перевороту в Москві. Молодий цар Петро Оле­ксійович у серпні 1689 р. усунув з регентства сестру Софію і фактично прибрав усю владу до своїх рук. Розправа з фаворитом Софії князем Голіциним могла мати сумні на­слідки і для його протеже Мазепи. Однак при особистій зустрічі з царем гетьманові пощастило переконати Петра І у своїй відданості, викликати в нього повагу й людську симпатію. Відтоді Мазепа мав цілковиту довіру російського царя. Заручившись підтримкою Петра І, гетьман почав зміц­нювати своє становище в Україні. Основну ставку він зробив на лояльні до нього козацьку старшину, шляхту й духовен­ство. Жоден з гетьманів не був таким щедрим на роздавання земель і сіл своїм прихильникам, як Мазепа. Тисячі селян вільних військових сіл опинилися в руках нових панів. Щоб зняти соціальне напруження в суспільстві, Мазепа зробив чергову спробу відмінити оренди, які непосильним тягарем лягли на плечі простих людей, обмежити насильницьке осе- лянення козаків і непомірне збільшення власниками маєтків панщинних днів. Активною меценатською діяльністю Ма­зепа завоював прихильність значної частини українських інтелектуалів.