Орієнтація на Антанту та її крах

Наступ більшовицьких військ примусив Ди­ректорію одразу ж після завершення робо­ти Трудового конгресу залишити Київ 2 лютого центром її осідку стала Вінниця Того само­го дня Директорія провела чергову державну нара­ду для обговорення умов, запропонованих фран­цузьким командуванням з метою порозуміння з Антантою Французи пропонували реорганізувати Директорію та уряд, вивести з них Винниченка, Петлюру й Чехівського, створити 300-тисячну армію для боротьби з більшовиками й підпорядку­вати її союзному командуванню Однією з умов бу­ло тимчасово передати залізниці та фінанси України під контроль Франції, а також звернутися до ос­танньої з проханням прийняти Україну під фран­цузький протекторат Питання про державну неза­лежність України мала вирішити Паризька мирна конференція

Ці вимоги викликали обурення в учасників дер­жавної наради, але справи на протибільшовицькому фронті були такими кепськими, що вони доручили Директори, не приймаючи запропонованих умов, продовжити пошук шляхів до порозуміння з фран­цузами 5 лютого в Одесі командуванню ан- тантівського військового десанту було передано декларацію представників України, Білоруси, Ку­бані й Дону з викладом поглядів на форму держав­ного устрою названих держав і шляхи подолання більшовизму й анархії Там же висловлювалося пе­реконання, що „питання державного ладу цих чо­тирьох одиниць може дістати скоре й відповідне рішення тільки шляхом окремого здійснення прин­ципів державності та порядку в кожній із них"

Наступного дня на переговорах у Бірзулі між французькою і українською сторонами керівник ук­раїнської делегації C Остапенко від імені Дирек­тори домагався визнання Антантою суверенітету України, допомоги в боротьбі з більшовиками й до­пущення делегації УНР до участі в роботі Паризь­кої мирної конференції Начальник штабу фран­цузьких військ полковник Фрайденберг повторив раніше сформульовані вимоги, особливо наголосив­ши на необхідності усунення з посад Винниченка та Петлюри Сторони не дійшли згоди, й українська делегація повернулася до Вінниці

Обставини що склалися, вимагали невідклад­них заходів,Що більш в Україну вдиралися більшовики, то більш росла орієнтація на Антанту", — писав M Шаповал За його словами, ще на по­чатку лютого було вирішено, шо уряд В Чехівсько- го піде у відставку 9 числа LJK УСДРП відкликав з уряду й Директори своїх представників мотивую­чи це „новими міжнародними моментами в ук­раїнській державній справі" 3 огляду на таке рішення, В Винниченко оголосив про свій вихід з Директори і невдовзі виїхав за кордон C Петлюра повівся інакше У надісланому 11 лютого до ЦК УСДРП листі він повідомив про тимчасове припи­нення свого членства в парти і подальше перебуван­ня на державних посадах „Я не вважаю для себе можливим ухилитися од виконання своїх обов язків, яко сина свого народу, перед батьківщи­ною і буду, доки це можливо, стояти й працювати при державній праці ‘

Аналогічне рішення про відкликання своїх представників прийняв ЦК УПСР, у зв’язку з чим ще один член Директори — Ф Швець — оголосив про вихід з парти

Ці кроки мали продемонструвати Антанті, що Директорія пішла на поступки Рівночасно було пе­рервано безуспішні переговори у Москві з PHK РСФРР української делегації на чолі з C Мазу- ренком, які розпочалися ще в середині січня 10 112 лютого повноважний представник УНР на мирній конференції в Парижі Г Сидоренко звернувся до п учасників з нотами, де йшлося про війну РСФРР проти УНР та імперіалістичну політику більшо­виків, і зажадав визнання державами Антанти й США незалежності УНР як „єдиного засобу при­вернення негайного тривалого спокою і порядку в Східній Європі", оскільки уряд УНР протидіє більшовицькій експансії

13 лютого Директорія призначила новий склад Ради народних міністрів Ii очолив на той час без­партійний C Остапенко До складу уряду увійшли представники трьох партій — соціалістів-феде- ралістів, соціалістів-самостійників і народних рес­публіканців, які орієнтувалися на демократичні за­сади й держави Антанти

Дві провідні соціалістичні українські парти (УСДРП і УПСР) добровільно відмовилися ВІД влади Здавалося, в такий спосіб вдасться усунути перешкоди на шляху порозуміння з Антантою Але невдовзі з’ясувалося, що це був не найкращий вихід із становища Консервативний уряд Остапенка, зробивши ставку на порозуміння з Антантою, не став шукати підтримки в народних масах Він так і не видав жодного програмного документа з роз’яс­ненням своєї політики В умовах розвитку рево­люції, коли зміна настроїв широких верств населен­ня важила більше, ніж танки Антанти це було гру­бою помилкою Уряд опинився в цілковитій ІЗОЛЯЦІЇ „ Саме в цю добу загальна анархія і хаос на ук­раїнському фронті досягай найвищого щабля, - свідчив І Мазепа — За уряду Остапенка не було ні влади, ні контролю Тому грубі мільйони, що ви­давалися на різні нові формування пропали марно Зловживанню отаманів не було кінця вони брали гроші, але при першій нагоді кидали фронт, зника­ли хто куди хотів, здебільшого в Галичину, і цим вносили ще більшу дезорганізацію як на фронті, так і в запіллі"

Під впливом більшовицької, явно популістської агітації, спрямованої, зокрема, на ліквідацію при­ватної власності на землю та її тотальний зрівняль­ний поділ, в Україні швидко поширювались прора- дянські настрої Вони охопили й армію УНР Навіть січові стрільці, які послідовно й твердо стоя­ли на антибільшовицьких позиціях, перейшли на радянську платформу, оголосивши у своїй декла­рації від 13 березня, шо вони із „запалом підпира­тимуть радянську владу на місцях, котра заводить лад і порядок"

21 березня у Вапнярці командування Південно- Західного фронту, відрізаного (внаслідок захоплен­ня радянськими військами Жмеринки) від решти армій УНР, створило революційний комітет (ота­мани Волох, Загородський, Колодій), який також заявив про свій перехід на радянську платформу 22 березня у Кам’янці-Подільському під головуван­ням В Чехівського утворився з представників УСДРП та УПСР (центр теч ) Комітет охорони республіки Він так сформулював свою програму 1) охорона порядку і спокою, 2) домовленість з Ди­ректорією про негайне припинення переговорів з французьким командуванням в Одесі і розгортання переговорів з радянським урядом України на основі визнання радянськими урядами України і Роси са­мостійності й незалежності України, виведення російських військ з її території та формування ново­го українського уряду Хоч цей комітет 28 березня самоліквідувався, він завдав серйозного удару про- антантівським позиціям Директори та уряду C Oc- тапенка

Зусилля уряду УHP здавалися цілком безпер­спективними ще й тому, що йому ніяк не вдавалося зрушити з мертвої точки переговори з французами

Генерал д’Ансе \ьм був зацікавлений у залученні українських військ до боротьби проти більшовиків, але не квапився допомагати їм зброєю, і далі напо­лягав на усуненні з посад Петлюри й Андрієвсько- го, не підтримував також ідеї визнання Антантою незалежності України Все це загальмувало перего­вори У березні з’ясувалося, що в Антанти немає сил для розгортання широкомасштабних воєнних дій в Україні і Pocn Внаслідок більшовицької про­паганди її війська розкладалися В березні вони під тиском Червоної армії, яка складалася переважно з повстанських частин отамана Григор єва, мусили залишити Херсон і Миколаїв, а на початку квітня — Одесу Стало цілком очевидно, що орієнтація на Антанту була стратегічною помилкою 9 квітня у Рівному члени Директори C Петлюра й А Мака­ренко санкціонували створення нового (знову ж та­ки соціалістичного) уряду УНР на чолі з Б Марто­сом До нього увійшли А Лівицький, M Кова- левський, І Мазепа, ГСиротенко Хоч Директорія формально не припиняла переговорів з Антантою, призначення нового уряду свідчило про крах проан- тантівської орієнтації, яка не забезпечила УНР зовнішньополітичної підтримки і навіть призвела до значних соціальних ускладнень, ізолювавши провід УНР від народних мас, дала змогу більшовикам за­хопити владу над більшою частиною України Ре­організація уряду стала відчайдушною спробою вибратися з політичної пастки, що в неї потрапила Директорія