На перехресті політичних перспектив

Зречення гетьманським урядом влади, вступ до Києва Директори, парад повстанських військ у столиці України — все це поставило останню крапку в історії гетьманського режиму й знаменувало відновлення Української Народної Республіки У грудні 1918 р Директорія пережива­ла момент тріумфу, свого найвищого злету Але пе­ред кожною політичною силою, яка в боротьбі за владу здобуває перемогу, неодмінно постає питан­ня що робити далР Тривалість періоду її правління значною мірою залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників, зокрема від того, наскільки правильно, суголосно з поточним моментом обрано форму дер­жавного ладу, закладено його соціальноекономічні підвалини Скрутно доводиться тим політичним си­лам, котрі стають за кермо держави лише внаслідок заперечення програм попереднього режиму Яскра­вий приклад цього — історія УНР доби Директори

21—24 грудня у Києві відбувся губернський селянський з’їзд 700 делегатів висловили щиру по­дяку Директори і обіцяли їй підтримку „в боротьбі за Українську Трудову республіку", але лише в разі негайного виконання нею низки завдань державно­го й соціально-економічного характеру Як з’ясува­лося, ні в Директорії, ні у вищих українських політичних колах не було одностайності в поглядах на перспективи державно-національного будівниц­тва Єдине, що згуртовувало навколо Директорії політичні парти, які входили до Українського національного союзу, і повстанські селянські загони — це ідея боротьби з гетьманським режимом В інших питаннях позиції розбігалися, часом у діамет­рально протилежних напрямах, тому необхідно бу­ло шукати компромісів, а це, своєю чергою, призво­дило до безконечного з’ясування стосунків МІЖ різними політичними течіями і навіть окремими діячами

Зазначена обставина далася взнаки вже під час державної наради у Вінниці 12—14 грудня, прове­деної Директорією з представниками політичних партій та громадських організацій, що входили до УНС Ii учасники поділилися на два табори, один з яких обстоював парламентарну систему влади, а інший — радянську

Незважаючи на очевидні суперечності, Дирек­торія намагалася попервах зберегти єдність ук­раїнських політичних сил 26 грудня вона призна­чила уряд УНР (очолив його соціал-демократ В Чехівський), до складу якого увійшли представ­ники всіх політичних партій, що об’єдналися в УНС Того самого дня Директорія видала свою програмову декларацію, побудовану на засадах т зв трудового принципу На думку його творців, він всотав у себе кращі риси радянської і парламентсь­кої систем Досить швидко життя показало, що це був паліативний вихід із ситуації

Конструктивна частина декларації містила над­то багато загальників, бракувало їй чітких, конкрет­них планів Директорія оголошувала себе тимчасо­вим, хоч і верховним органом революційного часу, який, отримавши владу від народу, народові й пере­дасть й на конгресі трудового народу України, що „матиме верховні права і повновласть рішати всі пи­тання соціального економічного та політичного життя республіки” Влада в УНР, зазначалося в декларації, повинна належати лише „класам пра­цюючим — робітництву і селянству” Узявши за основу класовий метод поділу суспільства й оголо­сивши, що „класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці класів трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й означили своє правління жорстокостями та ре­акцією, не мають права голосу в порядкуванні дер­жавою”

При першому ж ознайомленні з цією декла­рацією впадає в око наївність і короткозорість ук­раїнських політиків Не досить, що їм бракувало досвіду — УНР під час свого становлення потра­пила у вкрай складне зовнішньополітичне станови­ще 3 підписанням Брестської мирної угоди Ук­раїна пов’язала себе з Четверним союзом, тож країни Антанти уявляли й ворожим сателітом, різновидом більшовизму Вигравши війну, ці ос­танні дали зрозуміти гетьманським дипломатам, що без особливого ентузіазму сприймають Україну як самостійну державу Антанта з підозрою зустріла відновлення УНР Директорією, бо дивилася на Ук­раїну лише як на південну Росію, керуючись прин­ципом відновлення небільшовицької ЄДИНОЇ 1 неділимої Pocn Свої подальші плани вона пов'язу­вала із всебічною допомогою армії Денікіна, яка пе­ребувала на Дону Наприкінці листопада одеські газети від імені держав Антанти опублікували дек­ларацію, де мовилося про якнайшвидший прихід в Україну збройних сил союзників у залежній від об­ставин кількості, щоб підтримувати тут порядок 2 грудня в Одесі з’явився перший французький військовий корабель „Мірабо”, а 15 числа розпоча­лася висадка 15-тисячного контингенту англо- французьких військ 18 грудня білогвардійські за­гони при підтримці французьких військ вступили у бій з одеською українською залогою і примусили її залишити місто

13 січня 1919 р до Одеси прибув штаб фран­цузької десантної дивізії на чолі з генералом д’Ан­сельмом Він зажадав від українських військ зали­шити район навколо Одеси й відійти на лінію Ти- распіль — Бірзула — Вознесенськ — Миколаїв — Херсон Одночасно вийшов його наказ, в якому зазначалося, що „Франція і союзники прийшли в Росію, аби дати змогу всім чинникам доброї волі й патріотизму відновити порядок у краю” Про існу­вання України навіть не згадувалося В січні 1919 р війська Антанти вступили до Миколаєва

З інтервенцією військ Антанти на півдні Ук­раїни на північних і північно-східних кордонах УНР з явилися війська радянської Роси Під при­водом надання допомоги робітникам і селянам, що повстали проти гетьмана вони розгорнули наступ у двох напрямах Ворожба — Суми — Харків і Го­мель — Чернігів — Київ Але й повалення влади гетьмана не зупинило подальшого просування більшовицьких військ 24 грудня наркомат закор­донних справ РСФРР повідомив у пресі, що у зв’язку з анулюванням PHK РСФРР Брестської мирної угоди від 3 березня радянська Росія більше не визнає Україну за суверенну державу й припиняє діяльність усіх її представницьких установ на своїй території Однак оголосити про відкритий наступ військ на Україну більшовики не наважувались

Вони діяли через створений у Курську на­прикінці листопада 1918 р маріонетковий Тимчасо­вий робітничо-селянський уряд України На ноту протесту уряду УНР урядові РСФРР стосовно вторгнення радянських війск на українську тери­торію PHK цинічно заявила, що „ніякого війська Російської Соціалістичної Федеративної Радянсь­кої Республіки в Україні немає Воєнна акція на ук­раїнській території в цей момент проводиться поміж військом Директори і військами Українського ра­дянського уряду, який є цілком незалежним” Це була явна брехня Українська Народна Республіка, ще не ставши на ноги, опинилася між двома вогня­ми

До зовнішньополітичних труднощів додалися і внутрішні Селянство, що становило більшість на- селения республіки, не зробило належних ВИСНОВКІВ з подій 1917—1918 рр у плані створення власної держави В постановах різноманітних з’їздів воно підтримувало ідею української державності, коли ж виникала необхідність стати на її захист, виявило цілковиту індиферентність Анархічний менталітет українського селянина, доброго землероба й політичного неука, брав гору над загально­національними інтересами Ця риса далася взнаки восени 1918 — взимку 1919 р Створивши на хвилі боротьби з режимом гетьмана кількасоттисячну армію УНР, селяни-повстанці з поваленням геть­манського режиму почали розбігатися по домівках Армія УНР виявилася абсолютно небоєздатною проти більшовицьких військ, легко піддавалася їхній агітації

За умов, що склалися, Директорія і провідні політичні сили України мали вирішити, з ким їм бу­ти із західною демократією проти більшовиків чи з більшовиками проти Антанти Самостійного шляху, вочевидь, не існувало „Загальний стан війська, яке брало участь у протигетьманському повстанні, не давав ніяких підстав вірити в те, щоб Україна могла вдержатися власними силами без союзу з одною або другою із зовнішніх сил“, — зазначав один із чільних діячів УНР — І Мазепа Парламентарна західна система з притаманними їй демократизмом, передовими досягненнями в організації суспільства насамперед імпонувала українській інтелігенції, яка вбачала в ній бажану мету своєї політичної діяль­ності, але вона погано узгоджувалася з політично нерозвиненою більшістю населення, котра, навпа­ки, симпатизувала радянській формі влади Однак ця влада внаслідок більшовицької диктатури, що лежала в її основі заплямувала себе кров’ю Пошу­ки орієнтації розкололи українців на кілька таборів, і якщо в 1917 р політичні уподобання цілком узгод­жувалися з програмами окремих партій, то на­прикінці 1918 р й особливо на початку 1919-го проблема орієнтації остаточно розколола провідні українські парти

На початку січня 1919 р в Києві зібрався IV з’їзд УСДРП

Центральним моментом роботи з’їзду стало об­говорення доповіді А Пісоцького про політичне становище в Україні Доповідач наполягав на впро­вадженні влади рад і організації народного госпо­дарства на соціалістичних засадах Одним з його аргументів було розгортання в Західній Європі світової революції А Пісоцького підтримували M Ткаченко, M Драгомирецький, Ю Мазуренко, М.Авдієнко. Антирадянську позицію займали ка- теринославці І Мазепа, П Феденко, І Романченко, T Грабовий, Я Капустин Всі інші, за свідченням того ж таки І Мазепи, „не мали ясного погляду на справу й хиталися між совітами і загальним вибор­чим правом" Так, голова уряду УНР В Чехівський виступив за впровадження радянської системи вла­ди, але без більшовицьких диктаторських методів В Винниченко, який ще у Вінниці палко підтриму­вав цю систему, на з’їзді УСДРП відкинув її Голо­ва уряду й голова Директори по-різному бачили державотворчу перспективу, що було тривожним симптомом Урешті-решт взяла гору ідея скликання парламенту й обрання органів місцевого самовряду­вання шляхом здійснення загального виборчого права

З’їзд УСДРП не вніс ясності в політичну орієнтацію суспільства, тому напередодні відкриття Трудового конгресу Директорія вирішила провести у Києві чергову державну нараду Вона відкрилася 16 січня Представники січових стрільців O Наза- рук та Ю Чайківський виступили за встановлення в Україні військової диктатури під проводом C Петлюри, Є Коновальця та А Мельника, але більшість учасників відкинули цю пропозицію За­гальне резюме наради знаходимо в 1 Мазепи „З членів Директори різко проти більшовиків висло­вився Петлюра Швець говорив невиразно Винни­ченко, як завжди, імпровізував і не мав ясного по­гляду на справу Загалом “серед промовців перева­жав протибільшовицький напрям, але всі знали, що маси„нейтральні“ або йдуть за більшовиками Коли після всіх цих промов представники січових стрільців взяли свій внесок назад, нарада нічого іншого не могла придумати, як те, що, мовляв, не­хай залишається все, як було" До наведеного вище слід додати, шо позицію січових стрільців поділяла далеко не вся армія УНР Дивізія отамана Зелено­го стояла на радянських позиціях і в січні відмови­лася виконувати накази вишого командування За її прикладом пішли військові підрозділи отамана Гри- гор’єва Загалом сваволя отаманів стала чи не найприкметнішою рисою армії УНР, яка катаст­рофічно втрачала боєздатність

Політику Директори не підтримала Всеу­країнська рада селянських депутатів 14-15 січня її виконавчий комітет провів у Києві нараду з пред­ставниками губернських рад, на якій зажадав від Директори негайно передати владу виконкомам Всеукраїнських рад селянських і робітничих рад

Відкриттю у Києві (23 січня) Трудового KOH- гресу передувало проголошення злуки східних 1 західних українських земель в єдину соборну дер­жаву Ця помітна і довгоочікувана подія в історії України не мала бажаних наслідків Соборність ли­ше продекларували На думку одного з учасників злуки M Шаповала, вона була „більше теоретично- юридичною, ніж фактичною” Хоч Західноу­країнська Народна Республіка перетворювалася на Західноукраїнську область УHP, на її території продовжувала функціонувати своя система влади Ці дві влади, що діяли в українських землях, у най- скрутніші моменти не могли порозумітися, посту­пившись соборницькими інтересами перед власни­ми

Із 593 депутатів, передбачених виборчим зако­ном, на Трудовий конгрес прибуло понад 400, з них 36 репрезентували ЗУНР Найбільшою фракцією була есерівська, селянська Вона, як зазначав П Христюк, „могла, при умові внутрішньої спаяності, ясності своїх позицій і рішучого переведення IX в життя, відіграти рішаючу роль в цім важкім моменті української революції”, але „розбавлена елемента­ми з селянської фракції, розбилась, покололася на праве і ліве крила, які не могли знайти спільної платформи, і в результаті виступала й голосувала (відповідно до свого поділу) за різні резолюції”

Провідною і спрямовуючою силою конгресу стала фракція УСДРП, за якою пішла більшість делегатів 28 січня Трудовий конгрес висловився за демократичний лад в Україні, підготовку закону про вибори всенародного парламенту Було ухвалено „з огляду на небезпечний військовий час доручити власть і оборону краю Директори УНР, яка допов­нена представником від Наддністрянської України до слідуючої сесії Трудового конгресу має бути вер­ховною властю і видавати закони, необхідні для оборони Республіки, при чім ці закони передають­ся на затвердження найближчій сесії Трудового конгресу”

На рішення Трудового конгресу значною мірою вплинув наступ російських радянських військ на Київ, розгорнутий у січні 1919 р Він зміцнив по­зиції прихильнів союзу з Антантою і антибільшо­вицькі настрої в Директорії 16 січня вона оголоси­ла стан війни з радянською Росією 3 іншого боку, відбувалася консолідація лівих, ворожих Дирек­торії прорадянських сил Одразу ж після завершен­ня конгресу в Києві відбулася •- онференція УПСР (центр теч ) На відміну від фракції есерів, які про­демонстрували розбіжність у поглядах на конгресі, учасники партійної конференції у підсумковій резо­люції одностайно висловилися за перехід влади „до рук класових органів, себто рад селянських і робітничих депутатів” В тій таки резолюції конфе­ренція наголосила, що УПСР „як партія не може брати на себе відповідальності за урядову політи­ку”

Ще радикальнішу, власне, відверто ворожу до Директори позицію зайняли ліві українські есери й соціал-демократи-незалежники, які почали входити у контакти з більшовиками й готувати повстання проти Директори

Національна демократія, загалом сприймаючи і сповідуючи ідею суверенності Української держави, була, як і в попередні періоди, поділена на окремі табори, що не годилися між собою в питаннях соціально-економічної орієнтації УНР Одні бачи­ли її демократичною, правовою республікою на взірець західних держав, інші перебували під впли­вом соціалістичних ілюзій Сам факт такого роз’єднання і вкрай несприятливе зовнішньо­політичне становище ставили під сумнів подальше існування УНР