Ліквідація спадкового гетьманату. Основні напрями політики уряду І.Виговського

Після смерті Б Хмельницького загострилася боротьба за владу Першим зробив спробу відібрати булаву у Юрія гетьман Г Лесниць- кий, але зазнав невдачі Успішніше діяв І Виговський зібрана в Суботові секретна нарада частини полков­ників, як встановив Ю Мицик, вирішила, щоб він до часу повноліття Юрія виконував гетьманські функції На початку вересня старшинська рада обрала його гетьманом — “поки змужніє” Юрій А в другій по­ловині жовтня Корсунська розширена старшинська рада підтвердила це рішення, знявши згадане обме­ження 27 жовтня чернігівський єпископ А Баранович освятив булаву, бунчук і шаблю, які раніше належа­ли Б Хмельницькому, й вручив їх 1 Виговському

Так було усунуто династію Хмельницьких від влади й скасовано попередню форму правління, тоб­то, по суті, здійснено лептимним шляхом державний переворот, який зруйнував єдину перепону розгортан­ню боротьби за владу Адже, попри свою юність і відсутність визначних здібностей, Ю Хмельниць­кий, як спадкоємець величезних заслуг засновника династії, в очах різних прошарків населення міг відігравати роль символа соборності України, легитим­ного носія верховної ради Тепер же, коли принцип спадковості гетьманства виявився порушеним, для ба­гатьох старшин з’явилася спокуса поборотися за булаву, що й стало однією з причин руїни Української держави

Безсумнівно, прихід до влади І Виговського при­пав на час загострення соціальних суперечностей та ускладнення геополітичного становища країни Мож­на було очікувати, що такий досвідчений політик спроможе вчасно вжити необхідних заходів, щоб за­побігти спалаху громадянської війни На жаль, цього не сталося Лиховісну роль тут зіграли два фактори Перший — І Виговський виявився нездатним зро­зуміти значимість й незворотність перевороту, що стався в ході революції в сфері соціально-економічних відносин й вважав за можливе відновлення їх доре­волюційної моделі Другий — новий гетьман став на шлях ігнорування провідної політичної ролі в дер­жаві козацтва (висуваючи на неї шляхетство), а також його традиційних принципів соціальної ор­ганізації

Ix негативні наслідки виразно окреслилися уже на­прикінці 1657 р Рішуче придушивши заворушення у війську, уряд почав відверто нехтувати традиційни­ми “свободами і вільностями городового й запорозького козацтва, зокрема змістив кошового, за­боронив ловити рибу в річках і продавати вино, поширив практику оренд і збільшення поборів Здійснюється необачна спроба відновити шляхет­ське землеволодіння на терені Полтавського і Миргородського полків

Воднораз серед запорожців і городових козаків шириться невдоволення тим фактом, що вибори но­вого гетьмана сталися не на чорній раді, тобто без їх участі Окрім цього, чимало козаків і старшин не приховувало антипатії до постаті І Виговського За визнанням козака І Петрова, його “наша братія не любить і “найбільше потерплять ще років три чи чо­тири, а тоді де оберуть Хмельниченка” Всі ці чинники й зумовили вибух опозиційного руху, я$ий ДО КІНЦЯ 1657 р набрав загрозливого характеру Його центра­ми стали Запорожжя і Полтавський полк Виходячи із амбітних інтересів, ним вирішили скористатися кошовий Я Барабаш і полтавський полковник M Пушкар, котрі, як встановила російська дослідни­ця T Яковлева, не належали до “промосковського” угруповання старшини

Зіткнувшись із серйозним спротивом, І Виговсь­кий обрав згубну для держави тактику дій Замість того, щоб рішучими діями (мав у розпорядженні 40—60-тисячне військо) придушити виступ, або шляхом поступок залагодити конфлікт, почав схиля­ти до його розв’язання (всупереч договору 1654 р ) російський уряд До такого ж кроку вдається керівництво опозиції Внаслідок цього обидві сторо­ни несуть відповідальність за створення сприятливих умов для реалізації Москвою планів обмеження су­веренітету козацької України та іі перетворення в автономну частину імперії

В зовнішній політиці до початку 1658 р прово­дився курс, спрямований на захист національних інтересів Було зроблено кроки для відновлення со­юзницьких відносин з Кримом й порозуміння з Портою, 16 жовтня укладено договір із Швецією, що передбачав утворення військово-політичного союзу й визнання її урядом незалежності України Серйоз­на увага приділялася врегулюванню взаємин з Річчю Посполитою і в жовтні укладається угода не розпо­чинати воєнних дій й дотримуватися кордону по р Горинь Правда, з листопада гетьман та Ю Немирич повертаються до ідеї можливості входження на пев­них умовах козацької України до складу Речі Посполитої На початку січня 1658 р І Виговський

Іван Виговський

передав Яну Казиміру згоду на визнання його сюзе­ренітету й укладання відповідного договору. Ці кроки не були реалізацією заздалегідь продуманого плану на з’єднання з Польщею й не варто перебільшувати пропольських симпатій гетьмана.

Протягом лютого—березня 1658 р.