Боротьба уряду за возз’єднання Західного регіону. Встановлення спадкоємного гетьманату

Дочекавшись підходу московського війська І Бутурліна, 11 липня Б Хмельницький вис­тупив у похід, прямуючи до Галичини У се­редині серпня українсько-московське військо взяло в облогу Кам’янець-Подільський, під стінами якого гетьман прийняв шведського посла й погодив­ся на спільні дії із шведами проти поляків Не гаючи часу, він вирушив до Львова і після розгрому 29 ве­ресня коронного війська під Городком розпочав облогу міста На початку жовтня Б Хмельницький напра­вив до західних кордонів України корпус Д Вигов- ського і П Потьомкіна, щоб таким чином поширити свою владу на весь західноукраїнський репон Не ви­падково під час переговорів з посольством львівського магістрату 10 жовтня він підкреслив, що став воло­дарем всієї Руської землі

Здавалося, плани Б Хмельницького про воз­з’єднання українських земель сповнилися Однак розвиток подій пішов іншим шляхом Шведський король Карл X і його радник колишній польський підканцлер Г Радзейовський вирішили не допустити (кожен із своїх інтересів) входження Західного регіону до складу козацької України й висунули геть­манові вимогу залишити Галичину Крім того хан, поспішаючи на допомогу королю, вторгнувся в ук­раїнські землі За таких умов Б Хмельницький змушений був відмовитися від реалізації програми возз’єднання й на початку листопада залишив око­лиці Львова

Перед відходом він прийняв королівського посла C Лубовіцького, якому повідомив про можливість замирення з Польщею лише за умови відмови її уря­ду від претензій “до всього Руського князівства” і виз­нання його за козаками по Володимир, Львів, Ярослав і Перемишль Дорогою українсько-московське війсь­ко двічі — під Заложцями (14—15 листопада) і Озерною (20—21 листопада) — було атаковане та­тарами Проте, зазнавши невдачі, хан пішов 22 листопада на укладення договору, що передбачав нейтралітет Криму у війні України і Московії проти Речі Посполитої

З кінця 1655 р визначився ще один згубний для реалізації української державної ідеї фактор Мос­ковія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою і в кінці травня наступного року оголосила війну Швеції Б Хмель­ницький намагався переконати царя у помилковості цього курсу й направив для захисту українських інте­ресів на російсько-польські переговори у Вільно своє посольство, яке, однак, не було допущене до участі в них Укладене на початку листопада Віденське пе­ремир’я зафіксувало згоду російської сторони після обрання царя на польський трон на залишення козаць­кої України в складі Речі Посполитої

Виходячи із ситуації, гетьман розпочав пошук шляхів до створення з Швецією і Трансільванією антипольської коаліції При цьому пильнував, щоб їх володарі у текстах відповідних договорів зафіксува­ли визнання західноукраїнського регіону складовою частиною Української держави Тому, дізнавшись на початку 1657 р від шведського посла Г Веллінга про визнання Карлом X незалежності України лише в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств, старшинська рада відхилила пропозицію укласти угоду Вона вирішила “не вступати з королем ні в які переговори, поки він не визнає за ними пра­ва на всю Україну, або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова, аж до Вісли" Під час переговорів з послами Трансільванії та Швеції влітку 1657 р Б Хмельницикий знову засвідчив твердий намір “от­римати всю Україну між Віслою і тутешніми місцями”, яку вони нікому не віддадуть

Певні надії український уряд покладав на успіх по­ходу у Польщу трансільванського князя Д’єрдя II Ракоці, котрому на допомогу було послано наприкінці 1656 р корпус А Ждановича Хоча союзники взя­ли Краків і Варшаву, через прорахунки князя й залишення Польщі Карлом X, похід закінчився пов­ним провалом Тому потрібен був пошук нових політичних комбінацій

Якими ж були напрями політичного розвитку ко­зацької України в 1654—1657 рр ^j Насамперед відзначимо інтенсивний процес утвердження спадко­вого гетьманату, як форми управління Б Хмель­ницький добився великих успіхів в утвердженні своєї влади Вже влітку 1654 р київський митрополит C Kocob в листі до московського уряду характеризу­вав його, як “їх країни начальника і володаря” Подібну думку висловив у цей же час у Москві ук­раїнський посол полковник П Тетеря Б Хмельницький “володів усім один, що накаже, те і всім військом роблять” Однак, він розумів не­обхідність дотримання традиційних атрибутів у прийнятті рішень, тому проводив їх через схвалення старшинських рад, що надавало їм в очах козацтва лептимності Зазнає змін і його титулування, яке виглядало по-монаршому “Божою милістю гетьман Військ Запорозьких”

Цей курс увінчався реалізацією ідеї спадкоємності гетьманської влади Квітнева 1657 р Корсунська рада обрала його сина Юрія гетьманом, що відкри­вало шлях до утвердження володарювання династії Хмельницьких Нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві, вона трималася в основному на титанічній постаті Великого гетьмана та вузького кола його од­нодумців І справа не в тому, що її не сприйняли козацько-селянські маси, в перспективі вони могли б стати соціальною опорою спадкового гетьманства Потрібен був час Інша справа — позиція політич­ної еліти, яка у своїй масі не поділяла монархічної ідеї й прагнула домогтися утвердження республікансько- олігархічної форми правління Незважаючи на обрання спадкоємця булави, з кінця травня (в умо­вах різкого погіршення стану здоров’я Б Хмельницького) розгорілася прихована боротьба за владу Є дані, наче гетьман, дізнавшись про ці зазіхання з боку генерального писаря І Виговського та полковника Г Лесницького, ледь не позбавив їх життя Вважаємо, що політика Б Хмельницького на утвердження в козацькій Україні спадкового геть­манства носила прогресивний характер, оскільки сприяла консолідації еліти і суспільства навколо дер­жавної ідеї, відкривала шлях для запобігання гострій міжусобній боротьбі за булаву