КІНЕЦЬ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ війни

Взимку і навесні 1945 р. радянські війська спільно зі союзниками завдали вермахту нищівних ударів, внаслідок яких були визволені з-під німецької окупації Польща, Болгарія, Франція, Бельгія та інші країни Європи.

У квітні розгорнулася фінальна Берлінська операція. Після падіння Берліна і самогубства Гітлера у ніч на 9 травня в передмісті столиці Карлхорсті представники армій союзних держав і командування вермахту підписали акт про капітуляцію Німеччини. Війна, яка принесла народам Європи величезні страждання і втрати, закінчилась.

Але для народів CPCP війна перемогою над Німеччиною не завершилася. Згідно з зобов’язаннями перед союзниками, як роз’яснювала Москва, 9 серпня 1945 р. Радянський Союз вступив у війну проти Японії. У ході кровопролитних боїв радянські війська, у складі яких було багато українців, особливо із західних областей, захопили Курильські острови, південний Сахалін, частини Китаю і Кореї. Акт про капітуляцію Японії був підписаний 2 вересня на американському лінкорі “Міссурі”. Цей день став кінцем другої світової війни, в якій загинули понад 50 млн, серед них близько 27 млн радянських людей.

Друга світова війна з перших днів захопила у кривавий вир 42-мільйонний народ України. У складі різних збройних формувань брали участь понад 4,5 млн українців, з них близько 4 млн — у лавах Червоної армії. Велику витримку і терпіння, стійкість і відвагу вони проявили в битвах з німецькими окупантами. Радянськими бойовими нагородами відзначено 2,5 млн українських вояків, 2069 з них — званням Героя Радянського Союзу. Чимало українців було серед воєначальників, командуючих фронтами і арміями: маршали С. Тимошенко, Р. Малиновський. А. Єременко, П. Рибалко і С. Руденко, генерали В. Герасименко, П. Жмаченко, О. Лучинський, К. Москаленко, І. Кириченко та ін.

Близько 50 тис. українців діяли у складі загонів, частин і з’єднань радянських партизан.

З них 96, у тому числі партизанські командири генерали С.Ковпак і О.Федорів, стали Героями Радянського Союзу. Билися з ворогом 80 тис. бійців у лавах Української Повстанської Армії, яка висунула зі своїх рядів талановитих повстанських командирів Р. Шухевича, Д. Маєвського, Р. Клячківського, В. Сидора, Л. Ступницького, О. Гасина та ін.

120 тис. українців брали участь у війні в складі польських і чехословацьких формувань, а також військ США, Канади і Франції. Водночас близько 250 тис. служили у сформованих німцями українській поліції та допоміжних військових частинах вермахту (дивізія “Галичина” — 18 тис., дві козацькі дивізії з Дніпропетровська — 15 тис., Сумський, Роменський і Шостківський полки — 20 тис. та ін.).

З початком радянсько-німецької війни через загрозу окупації близько 3,5 млн населення України, 500 найбільших заводів оборонного значення, а також майно MTC, колгоспів і радгоспів були евакуйовані у райони Уралу, Сибіру, Казахстану. Терплячи голод і холод, часто працюючи під відкритим небом, люди в небувало короткий строк відновлювали діяльність заводів і фабрик. Створена українцями військово-промислова база, привнесені нові прогресивні методи виробництва, їхня працелюбність сприяли швидкому розвитку економіки на сході CPCP.

Долаючи труднощі воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на схід Академія наук УРСР, науково-дослідні інститути, вузи і культурно-мистецькі заклади. Свою діяльність науковці та митці спрямовували на допомогу фронту. Видатні досягнення академіка Є. Патона, хірурга-офтальмолога В. Філатова дістали всесвітнє визнання. Великою популярністю користувалися твори українських письменників О. Корнійчука, П. Тичини, А. Малишка, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, кінофільми О. Довженка.

Постійно висловлювала співчуття і надавала матеріальну допомогу батьківщині українська еміграція. У 1944—1945 рр. Асоціація українців Канади надіслала до Києва більше як 500 тис. доларів. 100 тис. доларів для лікарень і дитбудинків Харкова, Полтави і Львова зібрала Ліга американських українців.

За океаном провадилися масові збори одягу і взуття для українських дітей, які потерпіли від страхіть війни.

Ще не охолола опалена битвами земля, як виснажений війною та окупацією народ України приступав до відродження господарства, відбудови міст і сіл. Бойові дії німецької та радянської армій залишили після себе 700 зруйнованих міст та 28 тис. спалених сіл, пограбовані або знищені заводи, фабрики, колгоспи, радгоспи. За наказами Берліна та Москви у Донбасі були зруйновані й затоплені 882 шахти, які давали 115 млн т вугілля щорічно, висаджені в повітря всі металургійні та машинобудівні заводи України. Сільське господарство втратило 80 тис. тракторів і комбайнів, понад 10 млн коней і голів великої рогатої худоби.

Але найбільш болючими і тяжкими були втрати України в людях. За підрахунками історика Володимира Косика, під час другої світової війни вона втратила 8,0 млн (19,1% населення), з них військові втрати становили 2,5 млн і цивільні 5,5 млн, тоді як у головних воюючих державах ці показники виявилися набагато меншими: у Німеччини 6,5 млн, а в Росії близько 6,0. Величезними були демографічні втрати України. Якщо у січні 1941 р. в Українській PCP проживало 41,9 млн осіб, наприкінці війни їх залишилося лише 27,4 млн. Отож, вбиті у боях, померлі в концтаборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 млн осіб. Такою виявилася данина українців другій світовій ^війні.

Якщо відновлення радянської влади і панування Москви у Східній Україні проходило без особливих

ускладнень, то у західних областях воно наштов

хнулося на масовий опір населення. Не знаходячи підтримки та не довіряючи місцевим колишнім комуністам, представникам національно-демократичних, робітничо-селянських партій і організацій, Москва і Київ скерували в регіон до кінця війни 49 тис. партійних, комсомольських, радянських і господарських працівників зі Східної України.

За умов, коли близько 90% керівників різних щаблів були прислані, а тому погано обізнані з місцевими особливостями, до того ж не завжди освічені і компетентні, допускалися серйозні помилки, прорахунки, а часом і злочини, особливо у періоди відновлення радянських порядків, колективізації, боротьби зі збройними формуваннями УПА і підпіллям ОУН.

Під тиском Москви і Києва нове керівництво форсовано запроваджувало на західноукраїнських землях ті ж порядки, що панували у сталінській імперії, застосовуючи старі методи: адміністрування, порушення законів і прав людини, репресії. Деякі позитивні результати знецінювались підозрою до інтелігенції, постійним вишукуванням “ворогів радянської влади”, утиском заможного селянства, наступом на греко-католицьку церкву.

Навесні 1945 р. Сталін особисто затвердив план ліквідації цієї конфесії, яка об’єднувала понад 5 млн парафіян, які не підпорядковувались Москві. Втілюючи в життя цей план, органи HKBC арештували і заслали на каторгу главу УГКЦ Й. Сліпого, 10 єпископів, 1400 священиків і тисячі віруючих. Решту силою привертали до православ’я.

Наслідком цих заходів стало вороже ставлення до влади значної частини населення, яке усіляко підтримувало активну антитоталітарну діяльність загонів УПА і підпілля ОУН.

Після закінчення радянсько-німецької війни сталінське керівництво зосередило у Західній Україні величезну кількість регулярної армії, розгорнуло Львівський і Прикарпатський військові округи. Майже у всіх районних центрах були розміщені військові частини, створені з військ HKBC сильні гарнізони. З місцевих жителів формувались винищувальні батальйони, до котрих часом включали недавніх вояків УПА. Було впроваджено всюди комендантську годину, проведено перепис населення. Головним методом боротьби з УПА і оунівським підпіллям вважалися жорстокі репресії. Керували ними партійні органи. “Ми заспокоїлись, — розпікав підлеглих у 1945 р. секретар Львівського обкому І. Грушецький, — у лютому було вбито 496, у березні — 326, а у серпні тільки 29. У Винниківському районі за останній місяць арештовано двох і ні одного не вбито. Кам’янсько-Бузький район — вбито одного. Щирецький район — не заарештовано, не вбито жодного!” За короткий час були вивезені у Сибір близько 200 тис. членів сімей повстанців. Але спротив радянській владі не спадав.

Користуючись підтримкою народу, частини УПА контролювали значні території Західної України, зберігали високу боєздатність.

“В УПА міцна дисципліна, добре поставлена виховна робота, добре налагоджене харчування й обмундирування, — писав у звіті командир радянської 48-ї дивізії генерал Князев. — Частинам дивізії довелось мати справу (провести 152 бої. — К.Н.) з добре організованими і озброєними куренями, сотнями, четами”.

Протягом 1945 р., незважаючи на втрати — 9 тис. вбитими і близько 24 тис. полоненими,— загони УПА здійснили більше як 3 тис. збройних акцій. Тільки на Львівщині було вбито близько 5 тис. енкаведистів, бійців винищувальних частин, партійних, комсомольських і радянських функціонерів, голів сільрад і колгоспів, учителів.

Після закінчення війни уряд УРСР знову звернувся до повстанців з вимогою скласти зброю, обіцяючи повну безпеку й амністію. Він хотів використати деякі хитання та невпевненість у лавах УПА та підпіллі ОУН, викликані втратою надії на збройну конфронтацію Сталіна із західними тимчасовими союзниками. Тим більше, що Захід цілковито нехтував державницькими прагненнями українського народу, байдуже відносився до справжньої війни, яка розгорнулася на західноукраїнських землях. Але зберігаючи за рахунок поповнення добровольцями свій військовий потенціал, УПА продовжувала бойовими діями тримати у напруженні нову владу, боронила великі райони краю, не дозволила Москві пограбувати селянство і влаштувати голод, подібний до того, який вибухнув у Східній Україні невдовзі після закінчення війни, 1946 р.

<< | >>

↑

Источник: Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ,1998. — 488 с.. 1998

Еще по теме КІНЕЦЬ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ війни:

- Давня історія України (до VI ст.) - Загальна історія України - Україна 1917-1921 рр - Україна за радянських часів - Україна у XVI - XVIII стст. - Україна у середні віки (VII-XV ст.) -

- Всеобщая история - История Древнего мира - История религий - История России - Історія України -