Боротьба Росії і України проти наступу Туреччини

В серпні 1665 р. під впливом кримського хана гетьманом Правобережної України настановлений був генеральний осавул Петро Дорошенко. Дорошенко спочатку провадив боротьбу

Багато селян було страчено, але немало їх і втекло на Запо­ріжжя.

Становище українського селянства в Галичині було ще гірше, ніж на Правобережній Україні. Тут панщина досягала 5—6 днів на тиждень, крім інших повинностей на панів. Селянство не мало навіть сили для таких повстань, як на Правобережжі, але все ж протест його проти гніту виявлявся в нападах так званих оприш­ків на гнобителів народу. В опришки, які діяли переважно в Прикарпатті, ішла головним чином селянська молодь. Най- ] більшої сили набув рух опришків у ЗО—40-х роках, коли на чолі їх став Олекса Довбуш, син бідного наймита. Народні пісні оспівують його як героя, захисника українського селянства І проти польської шляхти.

Починаючи з 30-х років народні повстання проти польської шляхти на Правобережній Україні не припинялися, то затихаючи, 1 то знов охоплюючи все Правобережжя. У 1750 р. гайдамацьке повстання охопило всю Брацлавщину, Поділля, Київщину. Пов­станці взяли багато містечок та міст, у тому числі Вінницю, І Летичів, Умань, Радомишль.

Найбільшим народним повстанням на Правобережній Україні була так звана „Коліївщина"^[VII]) (1768 p.). В 60-х роках становище українського народу на Правобережжі значно погіршало. Зміц- ' нюючи кріпосництво, польські пани стали немилосердно переслі­дувати тих, хто не хотів переходити в унію. Нелюдське пово­дження шляхти прискорило вибух народного гніву.

В 1768 р. російське військо вступило на Правобережжя в зв’язку з боротьбою шляхетських угруповань. Повстання охо­пило всю Брацлавщину і Київщину. На чолі його стали Максим Залізняк, Іван Гонта, Семен Неживий, Микита Швачка, Іван Бондаренко. На сторону гайдамаків переходили надвірні козаки. Повстанці взяли фортецю Умань, де зібра­лися польські пани, орендарі та ксьондзи. Багато з них було винищено.

Серед повстанців ширилися чутки про „золоту грамоту", яку нібито надіслала російська цариця Катерина II повстанцям, за­охочуючи їх до боротьби з поляками. Тим часом царський уряд боявся, що повстання може захопити Новоросійську губернію й Лівобережжя, і поспішив ліквідувати його. Обманним шляхом керівники повстання були захоплені. Гайдамаки, російські під­дані, послані були на суд у Київ, і всі обвинувачені, в тому числі

Коліївщина (з картини Іжакевича).

і Залізняк, після тілесної кари були заслані на Сибір. Польських підданих судили в Польщі^ з винятковою жорстокістю. Особливо виділявся своєю лютістю Й. Стемпковський, який судив у Кодні. На шляху від Умані до Львова стояло коло 700 шибениць з страченими. Тим же, кого не стратили, рубали руку й ногу, і довго ще ходили по Україні такі каліки, нагадуючи про жахливі часи польської шляхетської розправи. Гонта був люто страчений в с. Сербах (Поділля).

Великий український поет-революціонер Т. Г. Шевченко в своїй поемі „Гайдамаки" дав захоплюючу своїм драматизмом та істо­ричною правдивістю картину Коліївщини.

8.