Боротьба більшовиків проти ліквідаторів, одзовістів, примиренців та націоналістичних партій
Після поразки революції 1905 р. почався -розклад серед попутників революції. Особливо посилилось занепадництво серед дрібнобуржуазної інтелігенції. Одна частина її відверто перейшла в табір ворогів, а друга засіла в легальних організаціях і закликала пристосовуватися до столипінського режиму, вважаючи, що завдання буржуазного перетворення Росії остаточно розв’язано.
В ці роки процвітала провокація і зрада. Царська охранка, жандарми вміло використовували занепадницький настрій попутників революції, вербували серед них провокаторів і з їх допомогою громили революційні організації, знищували кращих синів пролетаріату. В літературі виступила група письменників, яка в своїх порнографічних творах опльовувала революцію, оспівувала політичну зраду і статеву розпусту.Навпаки, українська революційно-демократична література в особі своїх кращих представників — М. Коцюбинського, Лесі Українки, А. Тесленка —під впливом творчості великого пролетарського письменника М. Горького оспівувала героїв революції 1905—1907 рр., плямувала зрадників і провокаторів, закликала народ до революційної боротьби.
У філософії появились різні релігійно-ідеалістичні течії. Треба було дати належну відсіч гнилим, ворожим революції течіям, відстояти теоретичні основи марксистської партії, узагальнити з погляду діалектичного матеріалізму все важливе і істотне, що здобула наука за період від смерті Енгельса (1895 р.) до останнього часу. Це завдання виконав Ленін у своїй книзі „Матеріалізм і емпіріокритицизм", яка вийшла в світ у 1909 р.
В цей час різко зменшувалась кількість членів партії. Попутники, боячись переслідування царського уряду, покидали партійні ряди. Катастрофічно розпадалися меншовицькі організації на Україні. Меншовики відступали в паніці, не вірячи в можливість нового революційного піднесення. Вони зрікались революційних вимог і революційних лозунгів партії, хотіли ліквідувати нелегальну партію пролетаріату.
Занепадала і розкладалася меншовицька українська соціал- демократична „Спілка14.
Частина керівників „Спілки" зв’язалася з меншовиком-ліквідатором Л. Троцьким і стала видавати за кордоном меншовицьку газету. В роки реакції „Спілка" перейшла цілком на позиції ліквідаторів, а далі й зовсім перестала існувати.Період розброду й розкладу переживали українські соціал- демократи (УСДРП). Значна частина УСДРП лишалась у рядах буржуазного націоналістичного руху, а друга частина пішла за ліквідаторами.
Тільки більшовицькі організації відстоювали свою чітку революційну лінію. Вони нещадно боролись проти меншовиків-лікві- даторів, які хотіли ліквідувати підпільну революційну партію і пристосуватись до столипінського режиму. Більшовики рішуче боролись проти Троцького і його прихованих агентів, боролися і з так званими одзовістами, ультиматистами, які хотіли відкликати соціал-демократичних депутатів з Державної думи. Одзо- вісти, ультиматисти не йшли на використання легальних можливостей, через які можна було в тих умовах тримати зв’язок з масами і викривати політику царизму.
В наслідок цієї боротьби більшовиків з опортуністами за ці роки зросла роль більшовицьких організацій на Україні.
Більшовики були переконані, що незабаром настане нове революційне піднесення. Вони готували сили, щоб після повалення царизму і доведення до кінця буржуазно-демократичної революції перейти до боротьби за соціалістичну революцію. І справді, з 1910 р. на основі промислового піднесення в країні став зростати робітничий рух.
Крах столипінщини і нове піднесення революційного руху викликали дальший розпад третєчервневої монархії Миколи II. 1 вересня 1911 р. Столипін був убитий у Києві охранником Богровим.