Стан промисловості і робітничого класу України

Кріпосницькі пережитки в сільському господарстві, злиден­ність мільйонних мас селянства перешкоджали швидкому розвит­кові промисловості. Росія, в тому числі й Україна, відставала в своєму промисловому розвитку від країн Західної Європи.

Протягом 1907—1910 рр. майже не зростав витоп чавуну. Ок­ремі заводи зовсім припинили свою діяльність. Так, у листопаді 1906 р. став Нікополь-Маріупольський завод на Україні. Число фабрично-заводських підприємств на Україні зменшилось. На ба­гатьох заводах припиняли роботу окремі цехи. Робітників вики­дали на вулицю.

За час промислового застою 1907—1909 рр. посилився процес концентрації промисловості, тобто укрупнення і зосередження ви­робництва в руках все більших і могутніших капіталістичних груп. Якщо дрібні підприємства розорялися, то одночасно зростала кіль­кість великих підприємств та капіталістичних монополій—трестів і синдикатів. Капіталісти об’єднувалися в ці союзи для того, щоб підняти ціни на товари всередині країни і за рахунок одержаного надприбутку викинути на зовнішній ринок товари по низьких цінах і завоювати його. Ще в 1902 р. в металургійній проми­словості був організований синдикат „Продамет". Справжній свій характер він став виявляти з 1909 р., коли примусив металургійні заводи України об’єднатись між собою для під­няття цін на залізо, чавун, сталь. Залізною рудою торгував синдикат „Продаруд", який у 1907 р. об’єднував 6 великих за­лізорудних підприємств. У 1906 р. дуже посилив свою діяльність кам’яновугільний синдикат „Продуголь", якому в 1911—1913 рр. належало 52—53% всього видобутку кам’яного вугілля в Донбасі.

У промисловість України величезною масою вливався інозем­ний капітал. Україна була найвигіднішим місцем вкладання іно­земного капіталу, головним чином французького, бельгійського і англійського. Близько 80% капіталів, вкладених в металур­гійну промисловість України, були французького або бель­гійського походження. Значна частина капіталів іноземних під­приємств, що працювали в Росії до імперіалістичної війни, припадала на Україну. Під контролем іноземного капіталу було більше половини видобутку мінерального палива Донбаса. При­ваблювала іноземний капітал на Україну висока норма зиску, яку діставали тут іноземні капіталісти.

В наслідок промислового застою зростало безробіття. У 1908 р. багато великих заводів (трубопрокатний, цвяховий Гантке у Ка­теринославі, завод сільськогосподарських машин в Єлисаветграді та ін.) скоротили число робітників наполовину. На початку 1907 р. в Одесі було понад 8 тис. безробітних. В цьому ж році в Мико­лаєві ходили без роботи 10 тис. чоловік. В кінці 1909 р. без­робітних на Київщині було до 20 тис., на Полтавщині—10 тис. і на Катеринославщині — близько 15 тис.

Підприємці примушували робітників брати відпустки на неви- значений час за свій рахунок. Робітники, що лишалися на заводах, не мали повного навантаження. Наприклад, на тютюновій фаб­риці братів Коген у Києві робітники працювали всього 2—3 дні на тиждень при щоденній платі від 50 коп. до 2 крб., що давало робітникові лише 4—16 крб. зарплати на місяць.

В роки застою в промисловості і росту безробіття фабри­канти й заводчики оголошували масові звільнення робітників, заводили „чорні книги", куди заносили прізвища революційно настроєних робітників. Тих робітників, що попадали в ці „чорні списки", не приймали на роботу. Капіталісти зменшували заробіт­ну плату і збільшували робочий день. Знову стала процвітати система грабіжницьких штрафів. Наприклад, на Харківському паровозобудівному заводі середній денний заробіток робітника за період від 1906 по 1910 р. зменшився від 2 крб. 75 коп. до 1 крб. 72 коп. Таке становище було й по інших підприєм­ствах України. ЦаризіМ мстив робітникам за революцію 1905 р. і відбирав їх завоювання.

Розгул поліцейсько-поміщицької і капіталістичної зграї, тюрми, заслання, каторга, смертні кари привели до спадання страйкового руху. Але і в цих умовах боротьба пролетаріату і селянства не припинялась: робітники відступали з боєм, протестуючи проти зниження зарплати і збільшення робочого дня. Починаючи з 1910 р., разом з промисловим піднесенням, знову став зро­стати страйковий рух.

4.