СУПЕРЕЧКА ЗА АККЕРМАН

Одним із предметів ук­раїнсько-румунської суперечки за Бессарабію була проблема Аккерману. За даними перепису 1897 р., Аккерманський повіт мав надзвичайно строкату ет­нічну карту.

15 (2) грудня Сфатул Церій (Крайова рада, пов­ний аналог Української Центральної Ради) прого­лосив Молдовську демократичну республіку: «Бес- сарабія, у силі свого історичного минулого, оголо­шується віднині Молдовською народною республі­кою, яка входить як рівноправний член до складу єдиної Російської федеративної демократичної рес­публіки» ¹.

Демократично обране ще восени Аккерманське повітове земське зібрання у середині грудня вирі­шило визначитися - воно з Україною чи Молдовою? Депутати не наважилися ухвалити якесь рішення: постановили опитати населення. Газета «Народна воля» так подає результати цього плебісциту: «Всі стояли так молдавани, як і українці, і євреї, за при­єднання до України. Лише 2 села висловилось за приєднання до Росії, і село за Сфатул Церій і німці удержались від голосування; решта всі вислови­лись за Україну» ^{[73] [74].}

Сумнівним є твердження журналістів, що аккер- манські молдовани хотіли приєднатися до Украї­ни, а не до Молдови. Хіба що, можливо, місцеві молдовани були налаштовані антирумунськи і в умовах курсу Сфатул Церій на злуку з Румунією та вступу частин румунської армії в Бессарабію воліли обрати Україну, а не Велику Румунію. Однак це лише припущення, яке потребує додаткового підтвердження.

2 лютого (20 січня) 1918 р. повітове земське зі­брання та Аккерманська міська дума висловилися за приєднання до України. Кількома днями раніше такі самі рішення схвалювали повітові рада селян­ських депутатів та земельний комітет.

В Аккерманському повіті з’явився український комісар. Та доволі швидко повіт зайняли румунські війська. Повітового комісара заарештували. Найдов­ше трималися Аккерман і Шабо. У повітовий центр і швейцарську колонію румуни вступили 9 березня.

Спробу відновити українську владу в Аккерман­ському повіті було зроблено вже за гетьмана Пав­ла Скоропадського.

У квітні 1918 р. постала ще одна проблема, по­в’язана з румунською присутністю в Бессарабії.

Із 1915 р. в Кишиневі діяв учительський інститут. Якщо в молдовській та румунській історіографії цей інститут і згадано, то лише побіжно.

В українській історіографії стан аналогічний. Кишинівський інститут не став об’єктом наукових студій. Незначний виняток становлять статті з істо­рії Житомирського державного університету^[75]. Але і в них питання про причини переїзду Кишинівсько­го учительського інституту до Житомира оминають увагою.

Навесні 1918 р. Румунія повністю зайняла Бес- сарабію. Усі дореволюційні установи реформову- вали або ліквідовували. Безумовно, реорганізації підлягав і Кишинівський учительський інститут. Щоправда, у літературі трапляється і думка про інститут як «більшовицький осередок» та відпо­відну причину його ліквідації.

Хай там як, у квітні низка студентів звернулися до УНР із проханням перевести їх в Україну та захистити інститутську бібліотеку і фізичний ка­бінет, «які непотрібні румунам»^[76]. Справа переве­дення інституту затяглася майже на півтора року. Аж у жовтні 1919 р. на базі евакуйованого з Киши­нева інституту та однієї з житомирських гімназій створили Волинський педагогічний інститут.