БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР

Українська революція 1917 р. роз­почалася в умовах Першої світової війни. Росій­сько-німецький фронт пролягав територією Украї­ни. Кілька повітів Волині, а також Холмщину оку­пували німецькі війська.

Питання про завершення війни набуло актуаль­ності для українського суспільства загалом і най­більшого його складника - селянства. Губернські селянські з’їзди не раз звертали увагу на цю пробле­му і були практично одностайні у своїх рішеннях: продовження війни (тепер, після Лютневої револю­ції - «справедливої», адже «демократія Росії тільки обороняється, захищає свою волю»^[77]) до укладення миру без анексій і контрибуцій. Шлях розв’язання проблеми війни і миру видавався селянам настільки очевидним, що не кожний з’їзд ухвалював з цього приводу окрему резолюцію. Завдяки активній уря­довій пропаганді «німець» залишався ворогом, а во­яки російської армії - героями, які захищають влас­ну землю. Цей стереотип укорінився так глибоко, що навесні 1918 р. Центральній Раді доводилося докладати значних зусиль, щоб пояснити причи­ни приходу німецького війська в Україну, яке навіть на тлі більшовиків сприймали загарбницьким. На фронті, серед солдатів, які сиділи в окопах і не мали стимулу у вигляді перемог, під впливом біль­шовицької агітації антивоєнні настрої були значно поширеніші.

Під час обговорення справи війни імперська сві­домість тиснула на селянина чи не найбільше. Се­лянська уява малювала таку картину: війну веде Росія, її захищають селяни. Щоб війна закінчилася успішно, потрібна єдність усієї держави. Таким чи­ном у селянина-солдата посилювалося відчуття належності до Росії. Українським у цих відчуттях був хіба що етнографічний складник. Водночас са­ме етнічні чинники (мова, побутові звички) в умо­вах багатонаціональної російської армії яскраво де­монстрували відмінності між українцями й іншими народами Росії, зокрема самими росіянами.

Гасла із закликами до завершення війни були одними з найпопулярніших у 1917 р. Вимога миру лу­нала на всіх більш-менш поважних і представницьких форумах. Утім до більшовицького перевороту в Пет­рограді українські політики вважали, що мирні пере­говори - це справа загальноросійського федератив­ного уряду з безумовним дотриманням інтересів України. Після падіння Тимчасового уряду і прого­лошення Української Народної Республіки стало очевидним, що українцям про мир треба домовля­тися самотужки.

З грудня (20 листопада) в Києві отримали теле­граму від головнокомандувача Румунського фронту генерала Дмитра Щербачова про укладання пере­мир’я на фронті¹. Михайло Грушевський терміново скликав засідання Малої Ради. Вона постановила, що «Центральна Рада приступає також до актив­ного переведення справи миру»^{[78] [79]. До Берестя, де відбувалися більшовицько-німецькі переговори, ви­їхало українське представництво: Микола Порш, Всеволод Голубович, Кость Мацієвич, Микола Ле- вицький, Микола Любинський, Олександр Севрюк, а також низка «спеціалістів у справах економічних, фінансових, торгівельних»[80].}

9 січня 1918 р.

Радянський політик не заперечував права укра­їнців на самостійну делегацію. Під питанням ли­шався тільки уряд, який мав би право формувати представництво УНР на Берестейських перегово­рах. Не визнаючи Генерального Секретаріату, біль­шовики залучили до складу своєї делегації Юхима Медведева та Василя Шахрая, які мали представ­ляти «радянський уряд» УНР^{[81] [82].}

Тим часом в Україні відбувалися події, про які йшлося вище - більшовики підступали до Києва, у самій столиці викрили запланований антиурядо­вий заколот, Центральна Рада ухвалила IV Універсал. У контексті провального більшовицького заколоту делегація УНР отримала додаткові аргументи на користь своєї правочинності. До того ж голова ук­раїнської делегації Всеволод Голубович став прем’єр- міністром УНР.

Зрештою переговорний процес розпочався. Дер­жави Четверного союзу використали перемовини з українцями задля тиску на більшовиків. Вони не відчували особливого пієтету до українського наро­ду. Мотивації Німеччини й Австро-Угорщини до підписання миру були очевидними. Чотири роки війни виснажили їх матеріально, країни пережи­вали серйозні продовольчі кризи. Не дарма Берес­тейський мирний договір серед німецьких публі­цистів дістав назву «Хлібний мир». Окрім продо­вольства, Німеччина та її союзники отримували можливості перекинути наявні в них війська зі Східного фронту на захід для продовження війни з Антантою.

Окрема вкрай гостра й активно обговорювана проблема того часу - статус територій Австро-Угор­щини, населених українцями. Делегація УНР стави­ла вимогу «приєднання до України Холмщини, Підляшпія й плебісциту в Східній Галичині, Пів­нічній Буковині та Закарпатській Україні»¹. Це становило серйозний виклик для Австро-Угорщи­ни. Урешті домовилися про підписання окремого секретного протоколу, де йшлося про автоном­ний коронний край для підавстрійської України^{[83] [84].}

9 лютого (27 січня) 1918 р. у присутності вели­кої кількості журналістів і хронікерів відбулося підписання Берестейського мирного договору між Українською Народною Республікою, з одного бо­ку, та Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією і Туреччиною - з іншого. Він засвідчив безперечну перемогу української дипломатії - міжнародне ви­знання УНР, підтвердження антивоєнних гасел українського уряду, союз із потужним військово- політичним блоком.

В українській історіографії доволі часто ігнору­ють той факт, що насправді договір є комплексом документів, до якого входять:

і. «Мировий договір між Німеччиною, Австро-Угор­щиною, Болгарією і Туреччиною, з одної сторони, і Ук­раїнською Народньою Республікою, з другої сторони»;

2. «Німецько-Український Додатковий Договір до мирового договору між Німеччиною, Австро-Угор­щиною, Болгарією і Туреччиною, з одної сторони, і Ук­раїнською Народньою Республікою, з другої сторони»;

3. «Пояснення до постанов Українсько-Німець­кого Додаткового Договору. 9 лютого 1918 р.»;

4. «Австро-Угорсько-Український додатковий до­говір до мирного договору між Українською На­родною Республікою, з одного боку, та Болгарією, Німеччиною, Австро-Угорщиною і Туреччиною - з іншого. 12 лютого 1918 р.»;

5. «Пояснення до постанов Австро-Угорсько- Українського додаткового договору до мирного до­говору між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Бол­гарією і Туреччиною, з одного боку, та Українською Народною Республікою - з іншого.

6. «Українсько-Турецький додатковий договір до мирного договору, підписаного 9 лютого 1918 р. у Брест-Литовську між Українською Народною Рес­публікою, з одного боку, і Туреччиною, Німеччиною, Австро-Угорщиною та Болгарією - з іншого. 12 лю­того 1918 р.»;

7. «Пояснення до постанов Українсько-Турецько­го додаткового договору до мирного договору, під­писаного 9 лютого 1918 р. у Брест-Литовську між Українською Народною Республікою, з одного боку, і Туреччиною, Німеччиною, Австро-Угорщиною та Болгарією - з іншого. 12 лютого 1918 р.»;

8. «Болгарсько-Український додатковий дого­вір до мирного договору між Українською Народ­ною Республікою, з одного боку, та Болгарією, Німеччиною, Австро-Угорщиною і Туреччиною - з іншого. 12 лютого 1918 р.»;

9. «Пояснення до постанов Болгарсько-Україн­ського додаткового договору до мирного договору, підписаного 9 лютого 1918 р. у Брест-Литовську між Українською Народною Республікою, з одного бо­ку, та Туреччиною, Німеччиною, Австро-Угорщи­ною і Болгарією - з іншого. 12 лютого 1918 р.»;

іо. Таємний австро-угорсько-український про­токол (спалений улітку 1918 р.)¹.

Дещо пізніше підписано також торгові й вій­ськові угоди.

Пять оригінальних ідентичних примірників Берестейського мирного договору, підписаних чле­нами делегацій, було підготовлено національними мовами - українською, німецькою, угорською, бол­гарською і турецькою, а інші вісім документів (за винятком таємного протоколу) виконано у двох примірниках відповідними мовами. Таємний ав­стро-угорсько-український протокол, найімовірні­ше, складений французькою мовою.

Українськомовні тексти договорів опубліковані в українських газетах «Вісник Ради Народних Мі­ністрів», «Нова рада» та інших («Кооперативна зо­ря», «Комашня»)^{[85] [86]. Також вийшли друком кілька не­офіційних брошур[87]. З’явився і плакатний варіант.}

Подекуди журналісти, політики і громадські діячі вдавалися до неофіційного перекладу та по­ширення договору російською мовою.

1919 P- Оскар Андерсон видав книжку «Внешняя торговля Украины в 1918 году». Майже половину її тексту становлять основні міжнародні угоди УНР і Української Держави: мирний договір із держава­ми Четверного союзу, додаткові угоди з Німеччи­ною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччи­ною, економічна угода з Центральними державами¹.

Надалі тексти договорів публікували уривками, інколи у вільних І зворотних перекладах, у мало­тиражних та важкодоступних виданнях, без комен­тарів істориків або з коментарями, які мали надто політизований характер.

Першою серйозною публікацією частини дого­ворів є збірник «Берестейський мир. Спомини і матеріали» за редакцією Івана Кедрина^{[89] [90] [91], що ви­йшов друком 1928 р. у Львові. У ньому вміщено текст основного мирного договору.}

Іще раз документ опублікували в «Ювілейному календарі-альманасі Українського голосу... на пере- ступний рік 1968» з. Утім це була радше меморіаль­на, а не археографічна публікація.

Прикметно, що українська радянська історіо­графія цілковито ігнорувала тексти Берестейського договору. Попри те, що виходили збірники доку­ментів «Крах германской оккупации на Украине»^[92], «Німецько-австрійська інтервенція на Україні»^[93], текст Берестейського договору жодного разу не був опублікований.

Археографічною публікацією є документ, уміще­ний у збірнику «Українська Центральна Рада»¹. Од­нак договір передруковували з газети «Нова рада», і він не містить коментарів. Таким чином, належної археографічної публікації комплекту Берестейських договорів наразі немає. Основний документ - мир­ний договір - друкували без належного опрацюван­ня або не з оригіналів. При цьому інші договори - німецько-український, австро-угорсько-український, болгарсько-український, османсько-український із поясненнями - історики досі не опрацювали.

Зауважимо, що є кілька текстових версій таєм­ного договору про виділення Галичини в окремий коронний край, знищеного влітку 1918 року^{[94] [95]. Австро- угорського примірника також немає в науковому обігу.}

Через такий стан із джерельною базою можемо стверджувати, що тексти договорів залишаються детально не вивченими і навіть не прочитаними. А історичні дослідження, за незначним винятком, базуються на часткових публікаціях джерел.

Щодо комплексу договорів, підписаних у Берес­ті 9 лютого (27 січня), існує певна термінологічна невизначеність. У радянській історіографії чітко розмежовували «Брест-Литовську угоду» та «Брест­ський мир». Під «Брест-Литовською угодою» розу­міли комплекс документів, підписаних між УНР і державами Четверного союзу 9 лютого (27 січня), а під «Брестським миром» - між Радянською Росією і тими-таки державами Четверного союзу 3 березня.

При цьому важливими є конотації, якими на­діляли обидва терміни. «Брестський мир» мав по­роджувати позитивні емоції, адже мир - це те, чого прагнули мільйони мешканців колишньої Ро­сійської імперії.

Негативні асоціації виникали у зв’язку з термі­ном «Брест-Литовська угода». По-перше, Брест-Ли- товськ - це внесення дисонансу у свідомість радян­ських громадян (усі знають, що Брест - це Білорусь, а тому він не може бути Литовським). Освічені громадяни знали, що це дореволюційна, стара, «за­старіла» назва Бреста, а отже, користувачі цієї наз­ви є ретроградами і асоціювалися з царським ре­жимом. По-друге, «угода» - це не «мир». Вона має надто негативний контекст. Хтось із кимось уклав угоду. Майже змова...

Українська еміграційна історіографія була більш демократичною і передбачала використання різних термінів, проте віддавала перевагу вживанню тер­міна «Берестейський / Берестейська» поруч із «мир» та «мирова угода». Походження - від української назви Бреста - Берестя. «Берестейський мир» ба­чимо в «Енциклопедії українознавства»¹ та «Ук­раїнській загальній енциклопедії»^{[96] [97].}

Практично не фігурує назва «Хлібний мир» (як у німецькій історіографії), хоча останнім часом вона актуалізувалася в публіцистиці.

У «Нарисах історії Української революції»^[98], що є квінтесенцією сучасних знань про ці події, жодної узагальнювальної назви не використано. Хоча дру-

Підписання Берестейського мирного договору. Стоп-кадр із кінохроніки

гий розділ називається «Лютнева революція. Ук­раїнська Центральна Рада. Брест».

Отже, термінологічна невизначеність триває. В обігу перебувають такі поняття:

- Брестський (-а) мир / мирний договір / мирна угода;

- Берестейський (-а) мир І мирний договір / мирна угода;

- Брест-Литовський (-а) мир І мирний договір / мирна угода.

Найпоширеніший варіант - «Берестейський мир». «Брестський» є маркером істориків, які мають за собою тінь «русского мира» і вважають назву «Бе­рестя» еміграційним новотвором. «Брест-Литов­ський» практично не використовують через його «радянське» минуле. Проте будь-який із цих тер­мінів може позначати як український, так і ра­дянський мир із німцями.

Однак значно ефективнішим є використання дати. Це ставить усе на свої місця. 9 лютого (27 січ­ня) - українська дипломатична перемога, 3 берез­ня - радянська перемога.

Є також збірне поняття «Брест / Берестя», яким позначають усі події навколо завершення Великої війни на теренах України - перемир’я, перемови­ни, договори, їх ратифікація, військові й економіч­ні угоди, стан їхнього виконання, припинення дії.

Отже, 9 лютого (27 січня) 1918 р. Українська Цен­тральна Рада уклала з Четверним союзом Берес­тейський мир - один із перших, що завершував Велику війну. Перебуваючи у складній ситуації, уряд УНР звернувся до Центральних держав із проханням допомогти українцям у боротьбі з більшовиками. Невдовзі розпочався наступ, і березня українські війська увійшли до Києва, а до кінця весни терито­рія УНР була майже повністю визволена.

і березня (16 лютого) 1918 р. Україна стала жити за спільним з Європою календарем і часом. Цей день виявився для киян надскладним. Змінилася влада: замість більшовиків у місто вступили укра­їнські та німецькі війська. Готували парадну зуст­річ Петлюри. «П’ятдесят баб» відмивали київський залізничний вокзал. Ширилися чутки (неправдиві) про вбивства молодого поета Олександра Олеся та Михайла Ковенка - коменданта Києва, який у січ­ні придушував більшовицький заколот. У газетах опублікували перші списки розстріляних більшо­виками, некрологи зайняли третину, а то й більше першої шпальти газет. З’ясувалося, що більшови­ки замінували мости через Дніпро, і тільки диво врятувало їх від руйнування.

За умовами Берестейського мирного договору 9 лютого (27 січня) 1918 р. німці й австрійці мали надати українцям збройну допомогу в їхній війні з більшовиками. І все б нічого, але всі домовле­ності могла зіпсувати невеличка дрібниця - роз­біжність у календарі й на годинниках.