Маздакізм і євреї

Рух Маздака в Ірані наприкінці V — у першій третині VI ст. був тісно пов’язаний з повстанням єврейського населення, яке проживало тоді в Іранській державі. Вимога Маздака відібрати в багатих їхні земельні володіння, багатства і числен­них дружин та поділити відняте між бідними прилучило до нього багатьох при­хильників.

Усі ці події знаходили, судячи з джерел, що збереглися, сильне відображен­ня в єврейському суспільстві Месопотамії впродовж 20 років, починаючи з 508 р. У II-V ст. н. е. численне єврейське населення Ірану жило переважно в його захід­ній провінції — Іраку (давня Вавилонія, Межиріччя). Земля тут належала, голов­ним чином, нечисленним представникам земельної знаті, сановної аристократії і відкупникам державних податей, а маєтки оброблялися здебільшого рабами. По­чинаючи з II ст. н. е., в Іраку з’являються нові групи заможних землевласників, які висуваються із середовища торговців і ремісників, серед яких традиційно багато було євреїв.

до 1/3 усіх доходів. Податковий гніт збільшувався зловживаннями відкупників і збирачів податків, серед яких також традиційно переважали євреї. Несплата по­датків загрожувала повним поневоленням. Дрібні землевласники були змушені за цих умов звертатися до позик, що знов-таки були переважно зосереджені в єврей­ських руках. Застава земельних ділянок дрібними землевласниками призводила нерідко до остаточної втрати ними цих ділянок або до переходу землі у повну власність позикодавців. У результаті різкої соціальної диференціації землероб­ського населення і нещадної експлуатації безпосередніх виробників загострюва­лася соціальна напруга. До того ж, як зазначає російський дослідник Ю. Солодухо, усе більше посилювалися протиріччя між земельною знаттю і сановною аристо­кратією, з одного боку, та відкупниками податей і нових заможних землевласни­ків, що з’являються, — з другого [94].

Варто зауважити, що єврейське населення Месопотамії впродовж багатьох століть користувалося значною самостійністю: управлялося спільним для всіх провінцій Іранської держави спадкоємним екзилархом (Ио8до1аН) — главою діас­пори, свого роду намісником Іранської держави серед єврейського населення, яке керувалося особливою юрисдикцією. Функції екзиларха були досить великі: він здійснював нагляд за порядком у селах та містах, населених євреями, за ходом торгівлі на ринках, регулював ціни тощо. Екзиларх був верховним суддею для всіх іранських євреїв, і найважливіші позови вирішував сам, а для вирішення звичай­них справ призначав для кожного району і міста особливих суддів. Екзиларх вино­сив навіть смертні вироки (хоча офіційно за Сасанідів він був позбавлений цього права) і представляв єврейське населення перед іранським царем та вищими са­новниками, збирав з євреїв державні й інші податі.

У результаті відбулося зіткнення екзиларха Рав-Іуна з главою єврейської ака­демії Ханіною. Екзиларх та його наближені були вбиті. Живими залишилися дру­жина екзиларха (вона ж дочка Ханіни) та її малолітній син Мар-Зутра. Ханіна взяв до себе свого онука, сина екзиларха Рав-Гуни, і виховував його. Згодом Мар-Зутра став новим екзилархом і очолив повстання єврейського населення Месопотамії проти іранського уряду. Серед повсталих виявилося чимало затятих маздакітів — прихильників комуністичної проповіді Маздака, послідовника Мані. У ході цьо­го єврейського повстання була створена самостійна єврейська держава в Месопота­мії, що, однак, проіснувала лише сім років. Екзиларх Мар-Зутра і глава академії Ханіна були приведені в місто Махоза, що знаходилося поблизу сасанідської сто­лиці Ктесифон, і повішені на мосту міста, а місто екзиларха (імовірно, Пумбадита), центр єврейського населення Межиріччя, було розгромлене. У результаті єврей­ського повстання під керівництвом екзиларха Мар-Зутра в єврейському суспільс­тві Месопотамії відбулися значні соціальні зміни. Головний удар при придушенні повстання був спрямований насамперед проти євреїв-маздакітів, які проповіду­вали знищення майнової і класової нерівності, особистої власності та родини, включаючи насильницьке відбирання дружин. Згодом ці маздакітські ідеї лягли в основу комуністичної ідеології, розробленої євреями Марксом, Лассалем, Леніним, Троцьким та ін. (включаючи і спільність дружин). На думку Ю. Солодухо, поразка екзиларха Мар-Зутри і падіння заснованої ним самостійної єврейської держави у

Іраку варто датувати 529 або 530 р., тобто періодом, який безпосередньо настав за знищенням маздакітів, вчиненим царем Кавадом або його сином Хосровом I. Після розгрому єврейського повстання, протягом усього VI і на початку VII ст., аж до арабського завоювання Ірану, роль екзилархів була незначною, тому що вла­да в єврейському суспільстві перебувала в руках заможних хліборобів [94].

Імовірно, саме з цього часу почався відтік євреїв з Месопотамії й Ірану че­рез Кавказ у Північне Причорномор’я, де набрали силу хозарські орди, які прийня­ли згодом іудаїзм. Залишками цих давніх переселень є, можливо, іраномовні тати Кавказу, які сповідують іудаїзм і сьогодні (частково також — християнство й іслам). Відомо також, що ще в 515 р. на Закавказзя проникли споріднені з хозарами савіри, частина яких пройшла через Вірменію в Малу Азію, а частина утвердилася в Ал­банії Кавказькій (північна частина Азербайджану і південь Дагестану) [38, 307].