Маздакізм - ліва течія маніхейства
Засновником цієї лівої течії вважається проповідник Бундос, який був маніхеєм і вчив, що битва доброго і злого начал уже закінчилася перемогою «доброго бога». Бундос проповідував у Римі за царювання Діоклектіана (кінець III ст.), потім — в Ірані.
Його твердження, що перемога доброго начала над злим уже відбулася, вимагало активного включення людей у боротьбу із залишками зла на землі. Це вчення стало основою широкого антидержавного й антицерковного руху, що одержав назву маздакійського, за іменем його керівника — маніхейського жерця Маздака. При цьому на перший план у маздакійському русі виступають соціальні вимоги і гасла, спрямовані на знищення майнової нерівності людей, а також на руйнування існуючих форм родини. Маздакійський рух підтримав сасанідський цар Кавад, який вирішив у такий спосіб послабити позиції родової знаті і зороа- стрійського духівництва. Політичні вимоги маздакітів завдавали удару головним чином землеробській знаті (вилучення майна знатних родів, руйнування їх сімейних і родових зв’язків), що збігалося і з задумами Кавада. Боротьба була запеклою, й через вісім років правління, у 496 р. до н. е. вельможі заточили Кавада в «замок забуття». Царем був посаджений брат Кавада — Замасп [38, 303-306].Маздакіти, судячи з відомостей, що збереглися, прагнули до споживчого комунізму і повернення до старих общинно-родових відносин та норм. Майно і жінки, на думку маздакітів, повинні були стати спільними, як, наприклад, «вода, вогонь та пасовища». Як зазначає М. Дьяконов, майже всі без винятку сучасники подій та середньовічні автори стверджують, що маздакіти вводили спільність дружин [38, 410]. При цьому сучасні дослідники визначають маздакійський рух як революційний, що дуже нагадує подібні рухи в новій історії Європи (зокрема, нідерландську, англійську, французьку, російську революції), де провідна роль, як випливає із сучасних досліджень, належала євреям та їх прихильникам.
Каваду вдалося втекти із в’язниці до ефталітів, у яких свого часу він жив як заручник.
Цар ефталітів віддав за Кавада свою дочку (від шлюбу з дочкою Пероза, отже племінницю Кавада) і надав йому військову підтримку. При наближенні Кавада з ефталітським військом (499) Замасп Джамасп відрікся від престолу, і Кавад знову посів престол. Боротьба знаті та царя тривала, але Кавад тепер усе більше відходив від маздакітів та зближався з вельможами і духівництвом. У 528 або 529 р. почалося переслідування і масове побиття маздакітів. Сигналом до цього послужив інсценований царем диспут між зороастрійськими жерцями і главою маздакітів (імовірно, самим Маздаком) у присутності царя, глави зороастрійсь- кого духівництва (мобедан-мобеда) та християнського єпископа. Маздак був визнаний єретиком і страчений разом з усіма присутніми на диспуті ватажками руху. Однак маздакізм не міг бути винищений остаточно: повстання Муканни в Середній Азії (кінець VIII ст.) і повстання Бабека на Кавказі (початок IX ст.), поза сумнівом, несли в собі елементи маздакізму [38, 306-308].Повстання Муканни було придушене близько 785 р. арабськими військами, які перебували на той час в Середній Азії, як і повстання Бабека (бл. 798 або 800-838 рр.) — сина дрібного торговця — в Азербайджані й Західному Ірані (бл. 816-837 рр.). Після поразки антиарабського повстання Бабек був страчений. Його ім’я, імовірно, стало псевдонімом французького комуніста єврейського походження Франсуа Наеля, який називав себе Бабеф Гракх (1760-1797). У 1796 р. цей Бабеф очолював «таємну повстанську директорію» і був одним з керівників руху «В ім’я рівності», що готували повстання у Франції. Як і Бабек, Бабеф був страчений [16, 88, 768].