Вступ

Античний період ознаменувався розвитком традицій соціалізації культів, які із суто духовних інститутів перетворються на важливий соціокультурний та політичний інститут полісної Греції.

Так, нурагіки,якбільшістьстародавніхсередземноморських народів, мали релігію, основою якої був культ предків, культ джерел та рослин, каміння та небесних світил. У примітивних аграрних суспільствах пошанування землі, води, рослинності, пов’язані з ідеєю плодючості і таким чином Великої Богині плодючості. Про те, що культ цієї богині був поширеним на Сардинії ще в енеолітичну епоху, свідчить її базальтове зображення, знайдене в одному із гротів у Макомері. На чолі колоністів з Еллади, які прибули на Сардинію, за античними переказами, стояв Іолай, і ці рівнини, відповідно, стали називатися Іолайєю. Після смерті героя його могила стала пошановуватися як храм^[274]. Помітний вплив на хід вироблення засад політики щодо релігії та культів ранньої античної доби як у Східному, так і Західному Середземномор’ї спричинила фінікійська колонізація. Звичною практикою була ідентифікація фінікійських та греко-римських божеств. Це стосується, передусім, культу головного тірського бога Мелькарта, якого греки ототожнювали з Гераклом, а римляни

— з Геркулесом. Храм цього бога в Гадесі, гірської колонії в Іспанії, був одним із самих найзнаменитіших святилищ середземноморського регіону.