Вступ

Гуманітарна політика виступала потужним інструментом формування внутрішньодержавної єдності. Питання культури, духовності, моральних цінностей дають змогу чинному владному режиму забезпечувати лояльність значної частини підданих,успішноінтегруватичужорідніелементиувитворений гуманітарний простір.

Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав — це дисципліна, яка дає базові знання, необхідні для ефективної діяльності фахівців у сфері державного управління та місцевого самоврядування, як теоретиків, так і практиків.

Мета курсу — поглиблене вивчення особливостей вироблення та реалізації релігійної політики стародавніх і середньовічних держав на різних етапах їх історичного розвитку як на загальнонаціональному, так і регіональному рівнях, їх складових. Для вивчення і розуміння релігійної політики стародавніх і середньовічних держав наведено широкий соціокультурний контекст, який дає можливість зрозуміти специфіку вироблення та здійснення заходів держав окресленого періоду у цій сфері. Актуальність засвоєння курсу пов’язана з необхідністю переосмислення історичного досвіду України в конфесійній сфері як важливого змістоутворювального чинника єдиного гуманітарного простору країни. Завданням посібника є ознайомлення із особливостями формування засад і механізмів управлінсько- регулятивної діяльності у релігійній сфері у стародавніх і середньовічних державах.

Наріжними проблемами релігійної політики стародавніх і середньовічних держав були проблеми сакралізації існуючої моделі державного управління, вироблення єдиної ідентичності як релігійної, так і національної та державної, формування державотворчої системи цінностей, яка б забезпечувала стабілізацію соціокультурних, політичних, економічних процесів у державі.

Значну увагу приділено вивченню тогочасних моделей і шляхів розвитку державної релігійної політики в різних регіонах світу з огляду на постійне розширення ойкумени, стратегії, заходам у різних сферах релігійної політики стародавніх і середньовічних держав, шляхам їхнього втілення у життя, безпосередній державотворчій ролі релігії та релігійних інститутів (храмів, монастирів, окремих культів).

Засвоєння матеріалів курсу дає можливість студентам знати:

— теоретичні і правові засади релігійної політики стародавніх і середньовічних держав, її форми і методи для аналізу та вирішення державних та регіональних проблем;

— основні напрями релігійної політики стародавніх і середньовічних держав;

— особливості релігійної політики стародавніх і середньовічних держав у різних історичних епохах та регіонах Світу;

уміти:

використовувати:

— широкий соціокультурний контекст при здійсненні порівняльного аналізу еволюції управлінсько-регулятивної діяльності, сучасні методологічні підходи щодо аналізу релігійної політики стародавніх і середньовічних держав;

— засади, форми і методи управління і регулювання при виробленні та реалізації релігійної політики стародавніх і середньовічних держав для вирішення тогочасних регіональних та національних проблем;

— технологію, форми і методи визначення пріоритетів релігійної політики стародавніх і середньовічних держав для аналізу кількісних та якісних параметрів гуманітарного простору цього часу;

— розвиток системи концептуального, нормативно­правового, кадрового, інституційного забезпечення релігійної політики стародавніх і середньовічних держав.

Наявні джерела база дають змогу перейти до достатньо повного аналізу та реконструкції процесу формування державної політики в релігійній сфері у стародавнього і середньовічних періодів історії людства. Висвітлюючи процеси і події, пов’язані з окресленою тематикою, зроблено спробу використати автентичні джерела для максимально адекватного відображення історичної правди. Водночас специфіка курсу не дозволяє однаково детально розкрити особливості державної політики у конфесійній сфері через обмеженість джерельної бази.

Нижня хронологічна межа посібника визначена початком формування державності утворень Сходу, верхня — часом падіння Візантії (1204 р.). Захоплення Константинополя хрестоносцями мало приголомшливе значення для сучасників, оскільки символізувало падіння цілої епохи і зникнення з політичної карти тогочасного світу однієї з наймогутніших держав, спадкоємця римської, грецької та елліністичної античної цивілізації. Показово, що на початок XIII ст. припадають руйнівні для державних утворень Азії походи монголів, які істотно змінили процеси державотворення, спричинивши поступове відставання регіону від Європи та перетворення на цивілізаційну периферію. Зауважимо, що в сучасній науковій літературі України до цього часу ведеться дискусія щодо хронологічних рамок Стародавнього світу і Середньовіччя. Наукові школи різних держав також мають власні погляди на цю проблему. Так, професор університету міста Нара Йошиширо Сенда на Міжнародному симпозіумі, присвяченому соціальній та соціокультурній динаміці Північного Сходу Азії в епоху середньовіччя, наголосив, що для Японії раннє Середньовіччя — це XI—XIV ст. (відповідно цивілізації до цього розглядаються як Стародавній світ або Давній час японської історії), а пізнє Середньовіччя завершується у XVII ст. будівництвом столиці нещодавно створеного сьогунату в Едо¹. Останнім часом зроблено спроби переглянути періодизацію окремих етапів та процесів Стародавньої доби².

Географічні межі посібника включають у себе всі найбільші державні утворення, які існували в досліджуваний період у Європі, Азії, Африці, доколумбовій Америці. Автори не розглядають проблеми формування традицій та засад державної релігійної політики у східних слов’ян, з огляду на близькість нам історичних процесів та подій, які відбувалися на цих теренах у досліджувану добу.

Автори намагаються дотримуватися проблемного підходу, вибираючи структурні підрозділи запропонованого навчального посібника. При аналізі розвитку державної політики у релігійній сфері, використовувався метод

1 Артемьев А. Р. Международный симпозиум „Динамизм людей, вещей и технологий на Северо-Востоке Азии в Средние века”/ А. Р. Артемьев // Вестник ДВО РАН. - 2005. - № 5. - С. 171 - 173.

2Сапрыкин С. Ю. О хронологических границах эпохи эллинизма / С. Ю. Сапрыкин // История: Мир прошлого в современном освещении: Сб. науч. ст. к 75-летию со дня рождения проф. Э. Д. Фролова [Отв. ред. А. Ю. Дворниченко]. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2008. - С. 213 - 234. дедуктивного та індуктивного аналізу. Метод дедуктивного аналізу ґрунтувався на поняттях, сучасних розвитку науки державного управління. Індуктивне узагальнення — на широкій джерельній, зокрема етнографічній, основі. Відповідно державна релігійна політика розглядалася як наслідок історичної еволюції розвитку функцій держави.

В основі історії державної політики у релігійній сфері є управлінський аналіз процесів, подій і явищ, які характеризують ставлення держави до релігій та релігійних інститутів (церкви, храмів, релігійних громад). Комплекс системно-аналітичної методології використовує державно- управлінську термінологію (часто називають і державно- управлінською догматикою). Ця методологія аналізу та синтезу передбачає уміння реконструювати певний процес (у цьому випадку релігійний сегмент державної політики) з допомогою спеціальних термінів, визначень та конструкцій, визначивши власну логіку сприйняття подій, явищ та процесів, дати їхній опис, класифікацію, визначити специфіку їх конкретно-історичних виявів у кожній конкретно-історичній ситуації. При розгляді цієї проблеми слід послуговуватися міждисциплінарним підходом, який забезпечує застосування результатів, отриманих у процесі вивчення держав Стародавньої доби і Середньовіччя філософією, культурологією, історією держави і права, релігієзнавством, соціологією, етнологією, антропологією.

Формально-управлінська методологія передбачає спеціальну технологію при опрацюванні широкого комплексу джерел, що характеризують управлінську діяльність держави. Дослідники вивчають факти, які характеризують управління релігійною сферою, у широкому контексті соціокультурних, політичних, економічних процесів, ураховуючи регіональні особливості та ідентичності. Окремі випадки управлінсько- регулятивної діяльності, які ілюструють ставлення держави до релігії, дають підстави говорити про спільне, загальне у цій сфері діяльності для країн Стародавнього Сходу, античної доби, Раннього Середньовіччя. Автори намагалися розглядати не лише ці факти, як доконані, а й саму їх сутність, передумови, причини, що спонукали державу до того чи іншого кроку. Водночас, обмеженість обсягу посібника та специфіка джерельної бази не завжди давали змогу належною глибиною розкрити взаємини держави та релігійних інститутів.

При вивченні храмової діяльності правителів Старо­давнього Сходу до уваги бралися протодержавні традиції, які визначали взаємини релігійної та племінної влади ще до утворення перших державних спільнот. Також враховувалася специфіка формування релігійної діяльності правителів кочових утворень. Номадичні об’єднання є цікавими для дослідника і з огляду на обмеженість джерельної бази за самою їх функціональною природою.

Структурно-функціональний підхід передбачає вивчення державних інститутів (синхронне та діахронне) з огляду на їхні функціональні особливості. При цьому застосовується порівняльне державне управління, яке дозволяє простежити спільне та відмінне у державних політиках Стародавнього часу та Середньовіччя.

Автори готували цей посібник для використання при підготовці фахівців із правознавства і державного управління (передусім за спеціальністю „Державне управління у сфері національної безпеки”), а також психології (за спеціалізаціями „Психологія державної служби”, „Психологія державного управління”), соціології (за спеціалізацією „Соціологія місцевого самоврядування і державного управління”).

Навчальний посібник був підготовлений та схвалений на засіданні кафедри організації самоврядування МАУП. До друку посібник рекомендований Вченою радою Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Навчальне видання пройшло рецензування і було рекомендоване до друку кафедрою правоохоронної діяльності МАУП, кафедрою тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедрою гуманітарних дисциплін Національного університету фізичного виховання і спорту України, кафедрою державного управління, педагогіки та психології Херсонського державного університету.

Участь у виробленні концепції та структури навчального посібника взяли професор НАДУ при Президентові України, доктор філософських наук П. Ситник, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, академік УАН П. Гай-Нижник, в. о. завідувача кафедри організації самоврядування МАУП, кандидат історичних наук В. Утвенко, завідувач кафедри державного управління, педагогіки та психології ХНТУ, доктор наук з державного управління, професор, заслужений працівник освіти України

І. Лопушинський, кандидат філософських наук, доцент Л. Чупрій, кандидат історичних наук О. Кузьмук, викладачі Д. Мельниченко, Т Яковенко і О. Поповичук, експерт з державного управління В. Неволько, кандидат юридичних наук О. Міхатуліна.

Окрему подяку за підтримку автори висловлюють експерту ВГО „Чесне слово” Віталію Комову, відомому аналітику з проблем державної політики, громадському діячеві, депутату Київської міської ради 1990 — 2006 рр., а також системному аналітику В. Краковецькому.