Передмова
Системне й неупереджене дослідження суспільства, динаміки його розвитку неможливе без опертя на широкі знання з історії державної гуманітарної політики. Адже саме гуманітарний розвиток суспільства багато у чому визначає найприродніші й найоптимальніші для нього форми соціокультурної організації, а також загальний стиль політичного керування та алгоритм офіційної управлінської практики.
Гуманітарні ж характеристики й запити громадян, своєю чергою, сьогодні, як ніколи раніше, можуть бути результатом цілеспрямованої державної політики.Тож уміння орієнтуватися у гуманітарній проблематиці, професійно оперувати знаннями про історичну еволюцію державної гуманітарної політики є необхідною умовою не лише теоретичного осмислення суспільної дійсності, а й здійснення будь-якого цілеспрямованого та ефективного впливу на неї. Саме тому в Україні, як і в усьому світі, зростає потреба в державних управлінцях-гуманітаріях сучасного зразка, здатних поєднувати високу кваліфікацію і професійність із патріотизмом та активною громадянською позицією.
Становлення засад і механізмів державного регулювання громадянської сфери в незалежній Україні вимагає ретельного вивчення історичного досвіду, який засвідчує поступальний характер глобальної еволюції управлінсько-регулятивних моделей. Актуальність посібника визначається, з поміж іншого, необхідністю переосмислення базових стандартів державної політики у сфері культури.
Попри останні вагомі здобутки науки державного управління відзначимо слабке розроблення історичних засад державної політики у сфері культури. Поза колом основних пошуків опинилися соціокультурні проблеми державного управління, державної служби, управління регіонами. Відтак посібник покликаний подолати прогалини у процесі підготовки управлінських кадрів для державної служби.
За умови відсутності в Україні системних досліджень ґенези управлінсько-регулятивної діяльності у сфері релігії поява нового посібника має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення.
Він дозволить заповнити цілу низку 5 суттєвих прогалин у системі підготовки фахівців з державного управління у конфесійній сфері, допоможе поставити цю підготовку на широкий соціокультурний контекст, що особливо важливо з огляду на інтеграцію України у європейські політико- правові реалії, загальну гуманізацію системи державного управління в Україні. Навчально-методичний посібник В. Омельчука та В. Лісничої має важливе наукове значення не лише для поглиблення розуміння теорії та історії державного управління загалом, а й для подальшого розроблення проблем державної гуманітарної політики. Наукова цінність зумовлена і розкриттям розвитку соціокультурних та регіональних особливостей різних підходів до управління релігійною сферою у країнах окреслених авторами регіонів та історичних періодів. Не випадково даний посібник проходив експертизу в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв України, яка на сьогодні є провідним закладом з підготовки фахівців для сфери культури. Сподіваємося, що посібник, як фундаментальне дослідження, започаткує серію студій з історії формування світових та вітчизняних моделей управління культурою.Серед переваг праці виокремимо критичне залучення широкого масиву наукових розробок та історичних джерел. Заслуговує на увагу аналіз наукової бази, теоретико- методологічні засади роботи з нею, соціокультурний контекст, який пояснює традиції державного управління.
Матеріали посібника, поза сумнівом, слугуватимуть подальшому визначенню інтелектуальних і навчальних потреб усіх тих, для кого володіння певним обсягом знань з управління гуманітарним розвитком суспільства є нагальною професійною або посадовою необхідністю — державних службовців відповідного профілю, громадських і політичних діячів.
Поділяємо висновки щодо доцільності вивчення традицій державної релігійної політики при розробці засад державної політики України у релігійній сфері. Цей посібник може стати важливим інструментом формування системи підготовки фахівців з правознавства та державного управління і, відповідно, враховує наукові досягнення сучасної науки, передусім фахових державних управлінців, правознавців, істориків.
Отже, хочеться побажати успіхів молодим науковцям в освоєнні нових творчих теренів, і сподіваємося, що заснована ними серія «Світові традиції державного управління» невдовзі поповниться новими підручниками, посібниками і монографіями.
Василь Гнатович Чернець, ректор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, професор, доктор філософії, заслужений працівник освіти України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки