Етногенез і культура корейців

Корейці — основне населення Кореї Північної (близько 22,5 мли чол.) і Півден­ної (44 млн чол.). Живуть також у Китаї, Японії. Узбекистані. Росії. США та інших країнах. Загальна чисельність — близько 70,2 млн чол.

Мова і ПИСЄМНіС ТЬ

З різних гіпотез щодо походження корейської мови най­поширенішою є так звана алтайська, прихильники якої, спираючись на фонетичні відповідності, структурну подібність і етимологічні дані, або виводять корейську мову (іноді разом з японською) від тунгусо-мань- чжурської гілки, або визнають особливою гілкою, що виокремилася раніше від інших (близько ПІ тис. до н. е.). Від архаїчного періоду (до V ст. н. е.) зберегли­ся лише фрагментарні записи про близькоспоріднепі племінні мови на Корей­ському півострові. З Vili ст. до н. е. до VII ст. н. е. розвинулися північні й південні племінні мови. З об'єднанням країни в VII - X ст. давні мови інтегрува­лись у спільну мову народності сілла. Із перенесенням у X ст. столиці до Сондо (сучасний Кесон), а в XIV ст. — до Сеула підвищилась роль центрального ді­алекту. що став основою середньокорейської мови: ця остання наприкінці XIV ст. змінилася новокорейською мовою, а на початку XX ст. розвинулася в сучасну корейську мову (29. 240-241].

З перших століть нашої ери до буржуазних реформ 1894 р. у Кореї основ­ним офіційним письмом було китайське. У 1444 р. з ініціативи імператора Седжо- на Великого було складено, а у 1446 р. запроваджено як державне письмо корей­ський фонетичний алфавіт чоним („правильні звуки»), що складався з 28 літер. Принципи і структуру алфавіту розробили придворні вчені, які добре знали алфавіти інших народів (індійський, тибетський, монгольський квадратний, уйгурський, японський та ін.), переосмисливши відповідно до звукового ладу корейської мови китайську теорію рим і філософське вчення про п'ять першо­елементів.

Мабуть, у формуванні корейців брали участь три гру- ЕтНОГЄНЄЗ і граДИЦІІ пи племен: палеоазіатська, алтайська і австронезійська.

провідну роль при цьому відігравали протоалтайські племена. У середині І тис. до н. е. на території Південної Маньчжурії та Північної Кореї існувало держав­не утворення Чосон. На початку X ст корейці стали єдиним етносом. Після Другої світової війни корейський народ був розчленований, північна і південна частини країни почали розвиватися різними шляхами

Традиційне заняття корейців — орне землеробство. Основні культури — рис. просяні, бобові культури, бавовник, тютюн, женьшень. Розвинені ОВОЧІВ­НИЦТВО > скотарство Одна з найдавніших галузей — шовківництво Корейці займаються також риболовлею, добуванням морських тварин і збиранням водо­ростей. Традиційні ремесла — виробництво кераміки, лакових виробів з перла­мутровою інкрустацією, плетіння з соломки. Села мають лінійне планування, житло - каркасно-стовповий будинок. Основна їжа — рис з приправами Си­стема спорідненості англійського типу. У родині панували патріархальні відно­сини У минулому для корейців був характерним релігійний синкретизм. Тра­диційні вірування анімізм, шаманство. У IV-VI ст. у Корею проник буддизм, у пізньому середньовіччі вирішальний вплив мало конфуціанство, у XIX ст. по­чало проникати християнство. Здавна існують ляльковий театр і багатий музич­ний фольклор (40. 229-230].

Створена корейцями автохтонна культура зазнала з початку нашої ери по­мітного впливу китайської та індійсько-буд\ійської цивілізацій. В окремі істо­ричні епохи Корея була культурно-ідеологічним посередником між континенталь­ною Східною Азією і острівним світом Тихого океану, передусім Японією. Первісно міфи були записані у давніх хроніках корейських держав Когурйо.

З утворенням «трьох царств» починається Історія політично самостійної Кореї: Когурйо — на півночі Корейського півост­рова. Пекче — на південному заході й Сілла — на південному сході. У той час як обидві південні держави були сформовані осілими там племінними групами махам, чинхан і пйонхан. предки північних корейців, за переказом, походили з Північно-Східної Монголії. У 193 р. до н. е. ватажок повстання Вей Ман, який упк до Кореї з Кісгаю, захопив владу, а його онук згодом відмовився підкорити­ся великому сусідові — Китаю. У 108 р. до н. е. Корею завоював китайський імператор У-ді і вона тимчасово потрапила від іноземне панування й водночас — під вплив китайської культури. З Китаю були запозичені принпіши суворого ієрархічного суспільного устрою, що базувався на ідеї конфуціанства. Китайсь­кий вплив, зумовлений також розвитком торгівлі, помітний і в корейському мис- теїсгві. Зазнаючи різноманітних культурних впливів, Корея постійно була місцем військових сутичок [60, /&3[. Хронологію Кореї наведено в табл. 23.

Табгшця 23

ХРОНОЛОГІЯ КОРЕЇ [4, б)

Закінчення табл. 23