У цьому розділі ми розглянемо релігійно-міфолопчні системи народів, що належать до південноазіатської перехідної раси та тихоокеанськоі гілки великої монголоїдної раси.
Представники цих расових груп переважають у Південно- Східній Азії, Китаї, Кореї і говорять переважно мовами австричної та сино-тп- бетської мовних макросімей.
Японці належать до особливої перехідної расової групи. До того ж японська мова, як і корейська, часто класифікується як окрема. Однак, як зазначалося, існують обгрунтовані спроби зарахувати японську і корейську мови до алтайської мовної макросім'ї, представники якої утворюють континентальну гілку великої монголоїдної раси, чиї релігійно-міфологічні системи розглянемо в наступному розділі.Південноазіатська (або малайська) раса займає перехідне положення між великою монголоїдною та екваторіальною (негро-австралоїдною) расами (З переважанням монголоїдних рис). Ця перехідна раса поширена у Південно- Східній Азії Її представники невисокі на зріст, мають смугляву шкіру, сплощені губи, широкий ніс. слабий ріст бороди |4, N20]. Представники етносів, що утворюють південноазіатську перехідну расу, говорять переважно мовами австро- незійської та австроазіатської сімей. Окремі дослідники об'єднують їх в одну овстричну мовну макросім'ю, що опосередковано свідчить про можливу спільність їх походження.
Австронезійські мови являють собою одну з найбільших мовних сімей свггу. Вони поширені на Малайському архіпелазі (Індонезія. Філіппіни), на півострові Малакка, в окремих південних районах Індонезії, в Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань. У центральній частині ареалу австронезійських мов розселені також попуасомовні народи. Кількість австронезійських мов наближається до 800, а говорять ними близько 237 млн чол. [29, /3). Починаючи з XIX ст. австронезійські мови традиційно поділялися на чотири гілки: індонезійську, полінезійську, меланезійську та мікронезійську. Останні три гілки часто об'єднувалися під спільною назвою «океанійські мови».
У 60 —70-х роках XX ст. були розроблені лексико-статистична (І. Даси) і порівняльно-історична (Р. Бласт) класифікації австронезійських мов, що дало змогу виокремити малайсько-полінезійське ядро цієї мовної сім’ї [29, /3|.Індонезійські мови — одна з традиційно відокремлених гілок австроне- зійської мовної сім'ї. До 80-х років XIX ст. (іноді й пізніше) їх називали малайськими мовами. Поняття «малайські мови» виникло в першій половині XIX ст. для об'єднання мов Зондських островів, півострова Малакка і острова Мадагаскар на противагу полінезійським мовам. Пізніше до малайських (індонезійських) мов було долучено австронезійські мови Молуккських островів. Тайваню, Індокитаю, Філіппін та ін. Термін «індонезійські мови» фактично використовується для означення західних (неокеанійських) австронезійських мов. Серед традиційних гілок авсгронезійської сім’ї індонезійські мови за структурою найменш однорідні, і поки що повної обґрунтованої класифікації цієї групи мов немає. Імовірно, найдавніші в австронезійській мовній сім'ї поділи відбувалися саме серед індонезійських мов [29, 192].
Представники етносів південноазіатської перехідної раси говорять також мовами австроазіатської сім’ї. Це мон-кхмерські народи (ва. семанги, сеної, мови і кхмери), в'єти (в'єтнамці) та мнонги, народи мяо і яо, ганські народи та ін. Бірманці, що також належать до цієї перехідної раси, говорять бірманською мовою сино-тибетської сім'ї.
До Тихоокеанської гілки великої монголоїдної раси належать такі народи, як тибетці, північні китайці, корейці (далекосхідна або східноазіатська раса, ЩО об'єднує північні групи тихоокеанських монголоїдів), а також інші народи цієї расової групи, які сусідять, з одного боку, з етносами південноазіатської перехідної раси, а з іншого — з різними народами континентальних монголоїдів, що належать переважно вже до урало-алтайської мовної макросім'і.