Етногенез тюрків
Мовами тюркської сім'ї говорять численні народи Росії. Туреччини, частина населення Ірану, Афганістану, Монголії. Китаю. Румунії. Болгарії, Югославії та Албанії. Питання про генетичний зв'язок цих мов з алтайськими мовами (разом з тунгусо-маньчжурськими і монгольськими, а також, на думку декого з учених.
— корейською і японською мовами) залишається на рівні хоч і досить обгрунтованої, а все ж таки гіпотези.Формуванню окремих тюркських мов передували численні й складні міграції їх носіїв. У V ст. почалося переміщення гурських племен з Азіі до Прикам'я, з V — VI ст. з Центральної Азії до Середньої Азії почали просуватися тюркські племена {огузи та ін.); у X — XII ст. розширився діапазон розселення давніх уйгурських і огузьких племен (з Центральної Азії до Східного Туркестану'. Середньої та Малої Азії); відбувалася консолідація предків тувинців, хакасів, гірських алтайців; на початку II тис. н. е. киргизькі племена з Єнісею переселилися на теперішню територію Киргизстану; у XV ст. консолідувалися казахські племена.
За сучасною географією поширення виокремлюють тюркські мови таких ареалів: Середньої і Південно-Східної Азії. Південного і Західного Сибіру. Вол- го-Камя, Північного Кавказу, Закавказзя і Причорномор'я (29. 527)
Найдавніші пам'ятки тюркських (давньотюркських) мов датуються VII ст. Найбільш ранні з них — тюркські рунічні пам'ятки, знайдені на величезному просторі від річки Лена на сході до Дунаю на заході. Найдовші написи знайдено в басейні річки Орхон (орхонськї) і в басейні річки Єнісей (єнісейські). Ор- хонські написи вперше дешифровані в 1893 р. Мова орхонських та єнісейських написів за найбільш характерними ознаками близька до мов східної, або уйгуро- сибірської, гілки тюркських мов. Давньотюркське рунічне письмо (орхонські та єнісейські написи, рунічні написи зі Східної Європи), що нагадує за формою знаків германські руни, згідно з припущенням окремих учених, було створене раніше VIII ст. на основі согдійського письма (використовувалося для фіксації мертвої тепер мови північно-східної груши Іранських племен).
Після переселення В IX ст. на територію Східного Туркестану уйгури виробили власну літературну мову. Давньоуйгутхгька мова, добре відома освіченим представникам тюркомовних народностей, використовувалася при формуванні окремих літературних мов на традиційній огузо-уйгурській основі. У XIII - XIV ст. на території Хорезму і Золотої Орди виникла хорезмсько-тюркська.літературна мова, у формуванні якої в XI-XII ст. брали участь огузькі та кипчацькі племена (29, 143].Релігійно-міфологічні погляди тюркомовних народів (табл. 26) є сукупністю релігійно-міфологічних систем турків, азербайджанців, туркменів, казахів, киргизів, узбеків, уйгурів, когайців, татар, каракалпаків, кумиків, карачаївців,
Таблиця 26
ОКРЕМІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЮРКОМОВНИХ НАРОДІВ (1992 р.) [40]
eVOC/ew XHHl/lOUOJKOH І lUVSrf U.L.waj у rflrcod
Чкгит друга. Pernii екваторіальних і монголоїдних народів
Розділ X. Релігії континентальних монголоїдів: удало-алтайська макдосаа'я
Релігії екваторіальних і монголоїдних народів
Продовження то5л. 26
Закінчення табп 26
балкарців, башкирів, чувашів, алтайців, тувинців, шорців, хакасів, якутів, гагаузів. караїмів, кримчаків, жовтих уйгурів та ін. Одним з джерел формування релігійно-міфологічної системи тюркомовних народів були релігійно-міфологічні уявлення давніх тюрків (33, І!. 536].