Держава хорезмшахів.

Ануш-Тегін — предок династії хорезмшахів, за ім’ям якого її іноді називають династією Ануштегінідів, був у дитинстві тюркським рабом (мамелюком) у Гарчистані. Його викупив один із провідних сельджуцьких емірів — ісфахсалар Ізз ад-Дін Онар Білге-Тегін.

Засновником держави хорезмшахів, яка спиралися на Хорезм, як єдине етногеографічне ціле, вважають Атсиза (1127—1156 рр.), хоча він до кінця свого життя ленно залежав від Санджарів. Саме Атсиз розширив початкову територію, підкоривши сусідів-кочівників Приаралля та Прикаспію, створив найману тюркську гвардію, заклавши основи незалежної держави. Вже у 1141 р. він направив посланця багдадському халіфу ал-Муктафі (1136—1160 рр.), висловивши повну покору та повідомивши про священну війну (джихад) свого батька Мухаммада ібн Ануш-Тегіна із сельджуками. Атсиз просив затвердити його володарем вілайєту Хорезм „від східних його кордонів до західних, земель, які він приєднає до Хорезму, і країн та областей, які до нього приєднаються” і отримав визнання його повноправним володарем цих земель з титулом султана. З 1141 р. він розпочав карбування золотих монет зі своїм ім’ям. Скориставшись поразкою сельджуків від війська гюрхана, Атсиз 21 жовтня 1141 р.

1 Буниятов З. М. Государство Хорезмшахов-Ануштегинидов. 1097—1231 / З. М. Буниятов. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1986. — С. 6. вирушив з військом до Нішапуру. Тут йому назустріч вийшли релігійні діячі, прохаючи про великодушність. З Аб-і Барйєка хорезмшах відправив ходжу ра’іса з посланням до мешканців міста. Вони мали направити шейхів та знать для укладання угоди, оголосити прізвище володаря у хутбі та розпочати карбування монет з його ім’ям. Послідовник Атсиза Іль- Арслан (1156—1172 рр.) був уже незалежним правителем¹. Після поразки сельджуків більша частина земель Середньої Азії потрапила до володінь кара-киданів. Спустошення цілих районів, гноблення з боку монголомовних кочівників викликали незадоволення місцевого ірано- та тюркомовного населення, особливо землеробських оаз. Скориставшись цим, володар Хорезму Текеш (1172—1200 рр.) витіснив кара-киданів з Мавераннахру. Одним із головним своїх завдань він вбачав боротьбу з невірними та навернення їх до ісламу. У січні 1181 р. шах сповістив правителю Гуру про наміри військ Хорезму дійти до земель, зайнятих кипчаками. Невдовзі на бік хорезмшаха перейшли кипчацькі племена Уран на чолі з Алп-Карою. Навесні розпочалася підготовка спільного походу хорезмійців з кипчаками на кара-киданів. Під час походу на Мавераннахр Текеш 14 жовтня 1182 р. захопив Бухару^{[655] [656]}. Спираючись на добре укріплений Ургенч він розпочав кампанію із завоювання Середньої Азії. Упродовж 1187—1193 рр. владу хорезмшаха визнали Мерв, Нішапур і Серахс, у 1194 р.

Хорезмійська держава стикнулася з опозицією Аламута, релігійним центром Нізаритської держави^[657]. Боротьбі з ізмаїлітами Текеш приділив останні роки життя. Його війська захопили фортецю Кахіра та розпочали облогу Аламута. Оскільки ізмаїліти вважали, що хорезмшаха налаштовував проти них візир Нізам ал-Мулк Ма’суд ібн Алі, вони у березні 1200 р. організували його вбивство. Тоді у каральну експедицію вирушив син хорезмшаха Кутб ад-Дін Мухаммад, який узяв в облогу ізмаїлітську фортецю Туршиз і отримав 100 тис. динарів відкупних¹. Дослідники констатують існування істотних суперечностей у новоутвореній державі, де безумовно виграли від припинення військових дій лише мешканці Хорезмійської оази.

Релігійні суперечності між сунітською династією хорезмшахів та шиїтами іранських земель, шафіїтами та ханіфітами, землеробським перським, арабським, таджицьким населенням та тюркськими кочівниками разом із соціально- економічними проблемами підривали основи єдності держави, створювало загрозу її розпаду^{[658] [659]. З діяльністю хорезмшахів також пов’язують поширення вивчення ісламу в Середній Азії. Викладачі (мударриси) та імами призначалися у медресе спеціальним розпорядженням султанів чи їхніх намісників. Наприклад указом хорезмшаха Іл-Арслана (серпень-вересень 1162 р.) хакану Абу-л-Музаффару Тамгач Богра-хану Ібрахіму ібн Сулейману серед інших обов’язків доручалося призначення мударрисів у Туркестані. Зберігся власноручний указ Атсиза про призначення на посаду при дворі мударриса. Сановника мали слухатися усі богослови, правознавці та слухачі медресе. При шафіїтській мечеті у Хорезмі Шихаб ад-Дін побудував бібліотеку[660].}